30 жовтня 2020 року м.Київ №320/8220/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправним рішення ГУ ПФУ у Київській області №6 від 03.04.2020 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з заявою від 27.03.2020 №1329 та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУ ДСА від 20.03.2020 №370 з 19.02.2020 з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він як суддя, який перебуває у відставці, має беззаперечне право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання залежно від зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді. Оскільки з 01.01.2020 змінились складові суддівської винагороди, то виникли правові підстави для проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте відповідач відмовив у такому перерахунку. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Ухвалою суду від 15.09.2020 у справі було відкрито спрощене позовне провадження та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, ГУ ПФУ у Київській області, не погодився з заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами та надав відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що 18.02.2020 Конституційним судом України прийнято Рішення №2-р/2020, яким визнано неконституційними окремі положення розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII. Зокрема визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 25 вказаного вище розділу, відповідно до якого право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, мав суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Позивач звернувся до відповідача із заявою №1329 від 27.03.2020 про проведення перерахунку розміру щоміячного довічного утримання судді, до якої додав лише довідку ТУ ДСА в Київській області від 20.03.2020 №370 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2020. Проте, оскільки новий розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі ст.142 Закону України №1402-УІІІ згідно рішення Конституційного суду України від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 можливо здійснити виключно з 19.02.2020, вказана довідка ТУ ДСА від 20.03.2020 №370 не може свідчити про розмір складових суддівської винагороди саме станом на вказану дату. Тому відповідач вважає, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підтверджені належними та допустими доказами.
Не погоджуючись з відзивом на позовну заяву, позивач надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що відповідач не врахував, що ЗУ від 06.12.2016 №1774-УШ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" була уточнена редакція п.24 розділу ХП Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-УШ, в якому було зазначені розміри посадових окладів суддів, які становлять з 01.01.2020. ЗУ від 16.10.2019 №193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування", який набрав чинності 07.11.2019, було виключено п.22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-УШ, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Оскільки норма щодо суддівської винагороди була чітко і однозначно виписана в Законі №1402-УШ, в прийнятті будь-якого законодавчого акту з цього питання не було жодної потреби. Позивач наголосив, що він отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 №2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів", в порядку реалізації зазначених законодавчих актів з 01.01.2020 посадовий оклад діючого судді місцевого суду було встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що засвідчено довідкою ТУ ДСА в Київській області №370 від 20.03.2020.
Частиною 5 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з ч. 2 ст. 262 КАСУ України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Вивчивши подані документи і матеріали, встановивши фактичні обставини на яких ґрунтується позов та зміст спірних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне:
ОСОБА_1 є суддею у відставці Фастівського міськрайонного суду Київської області, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с. 5).
Постановою Верховної ради України від 02.12.2010 №2764-УІ позивач був звільнений з посади судді та голови суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Розпорядженням управління ПФУ в м.Фастові та Фастівському районі №125915 від 21.01.2011 було призначено позивачеві щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 82 % суддівської винагороди на підставі ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010.
27.03.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області з заявою щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, до якої додав довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №370 від 20.03.2020.
Вказана довідка видана позичені відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами ПФУ про те, що станом на 01.01.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 88 284,00 грн., у тому числі: посадовий оклад - 63060,00 грн.; доплата за вислугу років - 25224,00 грн.
Проте, ГУ ПФУ у Київській області, рішенням №6 від 03.04.2020 відмовило позивачеві в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є обмеженням. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Відповідно до вимог ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.
Також у пункті 4 ч. 5 статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до вимог частини першої статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).
Згідно з вимогами частини третьої статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до вимог частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16 жовтня 2019 р. №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 7 листопада 2019 р., було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 р. №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020р. № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 р. № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 р. № 10-рп/2013).
Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013. Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 р. у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13 липня 2017 р. №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 р. № 2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 6 березня 2019 р. у справі № 638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 р. у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 №2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів", а тому вимоги щодо проходження кваліфікаційного оцінювання не можуть до нього застосуватися.
Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 р. у справі № 2-р/2020.
Отже, саме з 19 лютого 2020, тобто наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 р. у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини в ряді своїх рішень, зокрема, ("Беєлер проти Італії'п. 120 заява № 33202/96, "Онер'їлдіз проти Туреччини" , заява № 48939/99, п. 128, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року), підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №6 від 03.04.2020 щодо відмови у перерахунку позивачу (судді у відставці) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно, з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача, також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУ ДСА в Київській області від 20.03.2020 № 370 з врахуванням фактично виплачених сум починаючи з 19.02.2020.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/11160/20.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.1 ст. 77 КАС України).
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), - задовольнити.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, м.Київ, вул.Ярославська, 40) №6 від 03.04.2020 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно заяви від 27.03.2020 №1329.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації від 20.03.2020 № 370 з 19 лютого 2020 року з врахуванням фактично виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.