79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.10.2020 справа № 914/2427/19
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ, в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком», м. Львів,
до відповідача: Управління соціального захисту населення Самбірської Районної державної адміністрації Львівської області, м. Самбір
про: стягнення заборгованості 31 496, 44 грн.
Суддя Синчук М.М.
За участю секретаря судового засідання
Махник О.В.
Представники учасників справи:
позивач: не з'явився;
відповідач: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Самбірської Районної державної адміністрації Львівської області про стягнення заборгованості 31 496, 44 грн.
Ухвалою суду від 28.11.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі №914/2427/19 за правилами спрощеного позовного провадження, призначено проведення судового засідання для розгляду справи по суті на 23.12.2019 р.
Ухвалою суду від 23.12.19 розгляд справи по суті відкладено на 20.01.2020р.
Через канцелярію Господарського суду Львівської області 13.01.2020р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд закрити провадження у справі.
В судовому засіданні 20.01.2020р. відзив на позовну заяву долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 20.01.20 суд постановив перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/2427/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.02.20 р.
Через канцелярію Господарського суду Львівської області 06.02.20 р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. У поданій відповіді на відзив представник позивача просить суд задовільнити позовні вимоги та покласти витрати на сплату судового збору на відповідача.
Через канцелярію Господарського суду Львівської області 06.02.20 р. від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив. У поданих запереченнях відповідач зазначає про відсутність вини і порушення зобов'язання відповідачем, крім того, зазначає, що справа не належить до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою суду від 17.02.2020р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі №914/2427/19, розгляд справи №914/2427/19 по суті призначено на 02.03.2020р.
В судовому засіданні 02.03.2020 р. оголошено перерву до 16.03.2020 р.
Канцелярією Господарського суду Львівської області 16.03.2020р. зареєстровано подані відповідачем пояснення до відзиву та заперечення по справі.
У поданих поясненнях відповідач просить суд проводити засідання без участі представника відповідача за наявними матеріалами справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
Рішенням обласної комісії техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської обласної державної адміністрації від 16.03.2020 рекомендовано, зокрема, обмежити дозволені збори людей у групах до 10 осіб, обмежити пересування населення на адміністративних територіях, запровадити дистанційний режим роботи працівників тощо.
Рада суддів України листом від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендувала на період з 16 березня до 03 квітня 2020 року встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справи у зв'язку із карантинними заходами; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматися від відвідування приміщення суду, а всі необхідні документи надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", факсом або дистанційними засобами зв'язку.
У зв'язку з впровадженням карантинних заходів для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, судові засідання, призначені на 23.03.2020р., 06.04.2020р. відкладались.
Ухвалою суду від 06.04.2020р. розгляд справи по суті відкладено на 29.04.2020р.
Через канцелярію Господарського суду Львівської області 23.04.2020р. представником позивача подано додаткові пояснення по справі. У поданих поясненнях представник позивача просить суд задовільнити позовні вимоги повністю, розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами справи без участі представника позивача.
Судові засідання, призначені на 29.04.2020р., 20.05.2020р., 22.06.2020р., 20.07.2020р., 10.08.2020р., 23.09.2020р. відкладались у зв'язку з продовженням на території України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та задоволенням клопотань відповідача про відкладення розгляду справи з метою недопущення розповсюдження коронавірусу (вих. № 01-19/784 від 24.04.2020р., вих. № 01-19/915 від 13.05.2020р., вих. № 01-19/1183 від 16.06.2020р., вих. № 01-19/1417 від 09.07.2020р., вих. № 01-19/1611 від 31.07.2020р., вих. № 01-19/1814 від 01.09.2020р.).
02 квітня 2020 року набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, яким внесено зміни зокрема і до Господарського процесуального кодексу України. Так, розділ X «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Також, 17.07.2020 набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-IX від 18.06.2020, яким окрім іншого внесено зміни до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України виклавши цей пункт в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Канцелярією Господарського суду Львівської області 02.10.2020р. зареєстровано клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з продовження карантинних заходів на території України.
У зв'язку з необхідністю перебування судді на самоізоляції, судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 12.10.2020 р., не відбулось через об'єктивну неможливістю його проведення.
Ухвалою суду від 15.10.2020р. призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 26.10.2020р.
У судове засідання 26.10.2020р. представник позивача не з'явився. Заяв та клопотань через канцелярію суду не подав.
У судове засідання 26.10.2020р. представник відповідача не з'явився. Канцелярією Господарського суду Львівської області 23.10.2020р. зареєстровано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою недопущення розповсюдження коронавірусу COVID-19.
Відповідно до положень ч.1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено на усій території України карантин з 12 березня 2020 року, який відповідними постановамиКабінету Міністрів України було неодноразово продовжено. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 за № 760 затверджено зміни, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України, відповідно до яких, в тому числі, продовжено карантин до 31.12.2020.
Однак, саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку із введенням у країні карантину, діяв в межах чинного законодавства, керувався процесуальними нормами щодо строків розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а позивач та/або його представник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористався своїм правом, у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначив причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні.
Вказану позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.
Розглянувши клопотання відповідача, зважаючи на те, що у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено причин, які безпосередньо перешкоджають взяти участь відповідачу у судовому засіданні, а відповідачем не реалізовано право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання (вх.№30785/20 від 23.10.2020р.) та відкладення розгляду справи.
Зважаючи на наведене, у судовому засіданні 26.10.2020р., суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті у даному судовому засіданні.
Аргументи сторін.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 01 січня 2018р. по 30 вересня 2019р. (включно) позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про охорону дитинства".
Проте відповідач, який є органом соціального захисту населення, не відшкодував витрат, яких позивач зазнав унаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за спірний період в сумі 31 496,44 грн.
Зважаючи на наведене, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком» звернулось до господарського суду з позовом до Управління соціального захисту населення Самбірської Районної державної адміністрації Львівської області про стягнення заборгованості 31 496, 44 грн.
Заперечення відповідача.
Відповідач позовні вимоги заперечив, вказав, що розгляд даної справи не належить до юрисдикції господарського суду; у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань як з державного, так і з місцевих бюджетів, зобов'язання Управління компенсувати видатки на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги є недійсним; відшкодування витрат позивача, пов'язаних з наданням пільг телекомунікаційні послуги, є зобов'язанням держави і територіальних громад, Управлінням соціального захисту населення Самбірської Районної державної адміністрації Львівської області не було отримано з бюджету відповідні бюджетні асигнування і, отже, його не уповноважено на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів Позивачу.
Фактичні обставини справи встановлені судом.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року, інших законодавчих актів України.
Відповідач є органом соціального захисту населення на території Самбірського району Львівської області, який відповідно до своїх функціональних обов'язків, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29 січня 2003 р. N 117, веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями.
Як вбачається з матеріалів справи, Львівською філією ПАТ «Укртелеком» у період з січня 2018 року по серпень 2019 року надавалися телекомунікаційні послуг на пільговій основі населенню Самбірського району Львівською області.
Для проведення звірки розрахунків відшкодувань, Львівською філією щомісяця направлялися відповідачу розрахунки за наданні послуги, форми №2-Пільга, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007р. №535 (розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (Форма №2) за період з січня 2018 року по серпень 2019 року з доказами надсилання відповідачу - додається).
Сума, що підлягає відшкодуванню за період з січня 2018 року по серпень 2019 року становить 31 469, 44 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відшкодування заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги відповідачем не проводилось з посиланням на відсутність бюджетних призначень та коштів на зазначені видатки.
Наведе стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Самбірської Районної державної адміністрації Львівської області з позовом до господарського суду про стягнення заборгованості 31 496, 44 грн.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч.1 ст.20 ГПК України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р., справа № 755/10947/17, провадження N 14-435цс18).
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 березня 2018 року у справі №461/1930/16-ц, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15 зазначила, що до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Аналогічні висновки зроблені Верховним судом у постанові від 06.06.2018 року у справі № 810/2421/16.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є СУТЬ (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Вказана позиція викладена, зокрема, у Постанові Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 826/4509/17.
Зважаючи на наведене, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що розгляд даної справи не належить до юрисдикції господарського суду з огляду на те, що позовною вимогою у справі є стягнення з Управління соціального захисту населення Самбірської Районної державної адміністрації Львівської області заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги, така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, має приватноправовий характер, а відповідно, належить до предметної підсудності господарського суду.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
ПАТ «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Самбірського району Львівської області відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; пункту 11 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; пункту 7 частини першої статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; частини п'ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Законом України «Про телекомунікації» та Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Вказані норми законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовному обов'язку держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 БК України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).
Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Управління соціального захисту населення Самбірської районної адміністрації Львівської області є єдиними органом соціального захисту населення на території Самбірського району Львівської області, який відповідно до своїх функціональних обов'язів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України "Про Єдиний держаний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" від 29 січня 2003 р. № 117, веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями. Крім того, згідно пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 "Про Єдиний держаний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" відповідач, як уповноважений орган, щомісяця: звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга", а підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Тобто, головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в даному випадку щодо відшкодування витрат на послуги зв'язку, які надавались споживачам на пільгових умовах, є відповідач - Управління соціального захисту населення Самбірської районної адміністрації Львівської області, і саме на нього покладено обов'язок щодо виконання зобов'язань з оплати наданих послуг зв'язку на пільгових умовах. З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, при цьому такі зобов'язання виникають безпосередньо із законів України.
З огляду на викладене вище, до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Самбірського району, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем як органом, що надає населенню телекомунікаційні послуги, за результатами щомісячного їх надання упродовж січня 2018 року - серпня 2019 року надсилались відповідні розрахунки форми № 2-пільга відповідачу як уповноваженому органу.
Відшкодування заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги відповідачем не проводились з посиланням на відсутність бюджетних призначень та коштів на зазначені видатки.
Згідно з частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Відтак, зобов'язання відповідача як головного розпорядника коштів на здійснення заходів виконання державних програм соціального захисту населення виникли на підставі Бюджетного кодексу України, а також Закону України «Про телекомунікації», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про охорону дитинства», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
З огляду на вказані норми законодавства, у ПАТ «Укртелеком» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Дана позиція є висловлена Великою Палатою Верховного суду України у постанові від 06.06.2018р. по справах: №916/2456/17, 916/1155/16, 927/584/17, 924/465/17.
Отже, в порушення вимог чинного законодавства, відповідачем не було відшкодовано вартість витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за період з січня 2018 року по серпень 2019 року в розмірі 31 469,44 грн, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення особи від обов'язку виконання свого зобов'язання належним чином.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №911/4249/16 та 906/621/17.
Враховуючи наведене, суд вважає позовну вимогу щодо стягнення з відповідача вартості витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 31 469,44 грн. підставною, обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи наведене, суд не вважає доводи відповідача обґрунтованими і такими, що спростовують позовні вимоги. Натомість позовні вимоги суд визнає такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 1 921,00 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 1 921,00 грн.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області (81400, Львівська обл., місто Самбір, вул. Гетьмана Мазепи, будинок 8, ідентифікаційний код 25258877) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (79007, м. Львів, вул. Дорошенко, 43, ідентифікаційний код 01186030) 31 469, 44 грн. суми боргу по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги та 1 921,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 30.10.2020.
Суддя М.М. Синчук