вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" жовтня 2020 р. Справа№ 927/69/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020
у справі № 927/69/20 (суддя Фетисова І.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»
до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради
про стягнення 750 602,18 грн
за відсутності представників учасників справи,
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії, позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради (далі - Управління, відповідач) про стягнення 750 793,75 грн заборгованості за відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог чинного законодавства України щодо своєчасного відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих оператором телекомунікацій пільговим категоріям громадян, які проживають в Новозаводському районі міста Чернігова, у період з 01.01.2019 по 31.10.2019.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача суму заборгованості, що за період з січня по жовтень 2019 року становить 750 602,18 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020 у справі № 927/69/20 позов задоволено повністю, стягнуто з Управління на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії 750 602,18 грн заборгованості по виплаті компенсації втрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян та 11 259,03 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Новозаводської районної у місті Чернігові ради та саме відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. При цьому, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів позивача щодо наявності наданих телекомунікаційних послуг громадянам - пільговикам та обов'язок відповідача їх оплатити, в той час як відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами ані факту відсутності у нього повноважень, ані факту надання послуг позивачем, ані факту проведення відповідачем повної оплати послуг позивача.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Управління звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати чи змінити оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за жовтень 2019 року у розмірі 72 670,03 грн та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим викладені у рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилався на неправомірність застосування судом положень пункту 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, щодо врегулювання правовідносин фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку, з огляду на набрання чинності 24.06.2017 постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 № 426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256»; судом в оскаржуваному рішенні наведено лише уривки з норм права, зокрема, п. 6 та абз. 2 п. 8 Порядку №256, які не регулюють спірні правовідносини; суд при вирішенні даного спору застосував редакцію п. 5 Порядку №256, яка на час виникнення спірних правовідносин, тобто протягом жовтня 2019 року, не була чинною; судом не враховано те, що з 01.01.2017 ані ст. 91 Бюджетного кодексу України, ані будь-якою іншою нормою Бюджетного кодексу України, ані Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік», ані будь-яким іншим діючим нормативно-правовим актом не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, а відтак, норми постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 не могли застосовуватись Управлінням у зазначених відносинах з ПАТ «Укртелеком» та не можуть бути застосовані судом для вирішення даного спору.
При цьому, апелянт вказував на те, що держава, поклавши додаткові обов'язки на органи місцевого самоврядування (у формі здійснення видатків на пільги з послуг зв'язку), не передбачила при цьому будь-яких додаткових фінансових ресурсів для органів місцевого самоврядування за рахунок Державного бюджету України; судом не застосовано норми ст. 34 та 67 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору; видатки на пільги з послуг зв'язку здійснюються органами місцевого самоврядування у межах переданих їм фінансових ресурсів, а така передача органам місцевого самоврядування будь-яких фінансових ресурсів для здійснення видатків на пільги з послуг зв'язку відсутня, тобто, позивачем пред'явлені вимоги до неналежного відповідача; будь-які органи місцевого самоврядування на території м. Чернігова чи будь-якого району у м. Чернігові, у тому числі їх виконавчі органи, як представники територіальної громади м. Чернігова чи будь-якого району у м. Чернігові не є належними відповідачами у даному спорі, оскільки пільги з послуг зв'язку встановлені не органом місцевого самоврядування, а державою; відповідно до ч. 5 ст. 176 Цивільного кодексу України територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад; судом не враховано, що саме держава є належним відповідачем у даному спорі; питання відшкодування заборгованості з компенсації пільг на телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян у 2019 року на території м. Чернігова, у тому числі і Новозаводського району м. Чернігова, не належить до компетенції Управління.
Крім того, апелянт наголошував на відсутності будь-яких правових підстав для відшкодування витрат позивача за надання окремим категоріям громадян пільг з оплати послуг зв'язку, починаючи з 01.10.2019 за рахунок коштів Управління, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги». При цьому, в оскаржуваному рішенні відсутнє обґрунтування правомірності стягнення коштів (заборгованості з компенсації пільг за телекомунікаційні послуги) з Управління за жовтень 2019 року.
Також скаржник звертав увагу на те, що в оскаржуваному рішенні судом безпідставно зазначено про ненадання відповідачем відповіді на претензію позивача від 12.12.2019 № 14-12/372, оскільки до відзиву на позовну заяву було додано копію листа Управління про надання інформації від 27.12.2019 №12/17008 (додаток № 3 до відзиву), у якому зазначено, що цей лист є відповіддю на вказану претензію, в якому зазначено, що Управління не є головним розпорядником коштів місцевого бюджету щодо видатків на пільги з послуг зв'язку, внаслідок чого відсутні правові підстави для відшкодування витрат за надання окремим категоріям громадян пільг з оплати послуг зв'язку, починаючи з 01.10.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 поновлено Управлінню пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020 у справі №927/69/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.10.2020, встановлено ПАТ «Укртелеком» та Чернігівській філії ПАТ «Укртелеком» строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на правомірності висновку суду першої інстанції про те, що саме Управління зобов'язане здійснювати облік пільговиків, звіряти інформацію щодо витрат, проводити розрахунки з ПАТ «Укртелеком», як надавачем телекомунікаційних послуг пільговій категорій громадян та здійснювати контроль за цільовим використання коштів, що повністю узгоджується зі змістом Положення про Управління, яким встановлено, що останнє забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціально-трудових відносин, у тому числі, Управлінню надано право контролювати за наданням інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми, іншим громадянам пільг, установлених законодавством.
При цьому, позивач вказував на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції між сторонами було проведено звіряння розрахунків, внаслідок чого відповідач підтвердив наявність заборгованості за 2 165 особами на суму 72 670,03 грн за жовтень 2019 року, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Управління є належним відповідачем у даній справі, а розмір заборгованості за жовтень 2019 року підтверджено належними та допустимими доказами.
Крім того, за доводами позивача, внесені з 01.10.2019 зміни в Постанову КМУ від 29.01.2003 №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» стосуються порядку нарахування субсидій та пільг за житлово-комунальні послуги та не мають жодного відношення до послуг зв'язку; відсутність або недоліки чітко виписаного механізму врегулювання державою правовідносин, що склались між сторонами у справі щодо процедури відшкодування відповідачем вартісних обсягів пільг громадянам за наданими суб'єктом господарювання послуг зв'язку, передбаченого низкою законодавчих актів, не є перешкодою для вирішення судового спору з огляду на принципи верховенства права закріплені у ст. 129 Конституції України.
05.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.
У судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та Законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ.
Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
ПАТ «Укртелеком» є оператором телекомунікаційних послуг, який за рішенням НКРЗІ №384 від 28.09.2006 включений до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій під №74, та ним, зокрема, надаються населенню послуги зв'язку.
ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів з урахуванням встановлених їм пільг у відповідності до наступних законодавчих актів: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закон України «Про жертви нацистських переслідувань», Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку. Розрахунки і обґрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону. Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Саме через встановлення соціальних стандартів і нормативів та забезпечення надання державних соціальних гарантій утверджується функція держави з соціального захисту, відбувається реалізації положень Конституції України в частині прав громадян на соціальне забезпечення та підтримку.
Отже, держава, на виконання функції з соціального захисту населення, встановила певним категоріям осіб пільги з оплати послуг зв'язку та взяла на себе зобов'язання компенсувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесені ними внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.
Правовідносини з компенсації витрат провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесених ними внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, не мають публічно-правового характеру. ПАТ «Укртелеком» є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку згідно із ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Тобто, в даному випадку у оператора телекомунікаційних послуг виникає цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави - цивільний обов'язок здійснити розрахунок за надані цим особам послуги.
Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №911/1924/18.
Таким чином, спірні правовідносини підпадають під правове регулювання норм цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин, окрім фізичних та юридичних осіб, є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно з ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Тобто держава, як суб'єкт правовідносин, здійснює свої обов'язки у відносинах з особою у певній сфері суспільних відносин через свої органи. Оскільки у спірних правовідносинах державу представляють органи, які уповноважені на реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Отже, у справах щодо виплати компенсації вартості телекомунікаційних послуг предметом спору є акти (діяльність, бездіяльність) суто тих суб'єктів, які є відповідальними за здійснення розрахунків з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.
Статтею 87, пп.б п.4 ч.1 ст. 89, ст. 97 та ст. 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. Видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (далі - Порядок №256).
При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент виникнення та існування спірних правовідносин з 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року вказана постанова була чинною. Лише за змістом постанови Кабінету Міністрів України №1101 від 24.12.2019 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» постанова Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 втратила чинність з 01.01.2020, а тому остання підлягає застосуванню в охоплений розрахунковий період існування спірних правовідносин сторін.
Пунктом 3 Порядку № 256 визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, приписами Порядку №256 спростовується позиція відповідача щодо відсутності повноважень головного розпорядника бюджетних коштів з державної програми соціального захисту населення та наявності таких повноважень в Управління транспорту та зв'язку Чернігівської міської ради.
Частиною 1 пункту 8 Порядку № 256 визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку № 256).
За змістом п.2 розділу I Положення про Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, затвердженого Рішенням районної у місті ради 29.12.2015 зі змінами згідно рішень районної у м. Чернігові ради від 21.12.2018, 14.06.2019, 23.12.2019 (далі - Положення про Управління), Управління забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціально-трудових відносин, у тому числі оплати, охорони та умов праці, соціального обслуговування та соціального захисту населення, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, дітей-сиріт, одиноких матерів, багатодітних, малозабезпечених сімей з дітьми, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших соціально незахищених громадян, які потребують допомоги і соціальної підтримки з боку держави.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення про Управління основними завданнями Управління є: призначення та виплата встановлених законодавством соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг; ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги; контроль за цільовим використанням коштів, передбачених для вирішення соціальних питань; виконання функції головного розпорядника коштів місцевого бюджету, здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету.
У відповідності до підпунктів 2.15, 2.19, 2.21 Положення про Управління до завдань останнього віднесено: забезпечення нарахування та виплати відповідно до законодавства державної допомоги сім'ям з дітьми, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також інших видів соціальної підтримки громадян; ведення реєстру.
Таким чином, відповідно до Положення про Управління саме відповідач зобов'язаний здійснювати облік пільговиків, звіряти інформацію щодо витрат, проводити розрахунки з ПАТ «Укртелеком» як надавачем телекомунікаційних послуг пільговій категорій громадян та здійснювати контроль за цільовим використанням коштів.
Так, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння рахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад до 22 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку населенню (п. 5 Порядку № 256).
Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об'єднаних територіальних громад на підставі інформації, зазначеної у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі протягом місяця, але не пізніше 15 числа місяця, що настає за звітним періодом. Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у дводенний строк узагальнюють реєстри, зазначені в абзаці четвертому пункту 6 цього Порядку та надають їх Головним управлінням Казначейства. Головні управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі щомісяця не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після отримання від фінансових органів подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами (п.6 Порядку № 256).
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій в межах сум, отриманих від Казначейства за відповідним видом послуг, протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, об'єднаних територіальних громад відповідно до фактичних зобов'язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів (п.7 Порядку № 256).
Відповідно до п. 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, що надають житлово-комунальні послуги, балансоутримувачами відомчого житла, гуртожитків, управителями багатоквартирних будинків, об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельними кооперативами і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, особам з інвалідністю з дитинства, дітям з інвалідністю, тимчасової державної допомоги дітям, допомоги по догляду за особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в тому числі на догляд (крім державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" (1727-15 )), щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю I групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років "муніципальна няня".
Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг в Новозаводському районі м. Чернігова є Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, яке здійснює відшкодування витрат, понесених позивачем, внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за рахунок державних субвенцій.
У даній справі між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
З огляду на наведені приписи законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами у справі виникли зобов'язальні правовідносини щодо отримання вартості наданих позивачем послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, а у відповідача щодо відшкодування позивачеві розміру наданої позивачем пільги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з січня по жовтень 2019 року було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що проживають у Новозаводському районі міста Чернігова, з урахуванням поданої позивачем 02.03.2020 заяви про зменшення розміру позовних вимог, на загальну суму 750 602,18 грн, що підтверджується формами №2-пільга - розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з січня по жовтень 2019 року, згідно Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (а.с. 36-208, т. 1; а.с. 1-163, т. 2).
Відповідно до наданих позивачем супровідних листів №№ 82і250/58-128 від 06.02.2019, 82і250/58-278 від 06.03.2019, 82і250/58-391 від 08.04.2019, 82і250/58-564 від 08.05.2019, 82і250/58-664 від 06.06.2019, 82і250/58-797 від 08.07.2019, 82і250/58-834 від 06.08.2019, 82і250/58-1114 від 09.09.2019, 82і250/58-1169 від 07.10.2019, 82і250/58-1283 від 06.11.2019 Чернігівською філією ПАТ «Укртелеком» на адресу Управління надсилались розрахунки щодо вартості наданих послуг згідно з формою « 2 -пільга» за січень-жовтень 2019 року. В листах міститься вимога про направлення за результатами розгляду форми « 2-пільга» виявлених розбіжностей та акту звіряння за формою « 3 -пільга» на зазначену у листі адресу.
Направлення позивачем на адресу відповідача даних розрахунків підтверджується описами вкладення до цінних листів та факт отримання їх відповідачем не заперечується.
Позивачем складено акти звірки розрахунків за послуги зв'язку пільговим категоріям населення станом на 01.02.2019, 01.03.2019, 01.04.2019, 01.05.2019, 01.06.2019, 01.07.2019, 01.08.2019, 01.09.2019, 01.10.2019, 01.11.2019, проте відповідачем такі акти не були підписані (а.с. 164-173, т. 2).
Разом з тим, на виконання вимог ухвали Господарського суду Чернігівської області від 04.02.2020, сторонами проведено звірку щомісячних кількісних показників облікованих пільгових категорій осіб та щомісячних сум наданих послуг пільговим категоріям споживачів з 01.01.2019 по 31.10.2019 та надано відповідний акт звірки суду першої інстанції.
Як вбачається з підписаного сторонами акту звіряння розрахунків по компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги за період з 01.01.2019 по 30.10.2019 (а.с. 45, т. 3), відповідачем підтверджуються відомості щодо кількості пільгових категорій громадян та нарахована сума по категоріям пільговиків у розмірі 750 602,18 грн, у тому числі за жовтень 2019 року у розмірі 72 670,03 грн.
Отже, місцевим господарським судом було надано сторонам право на визначення кількості облікованих даних реєстру у відповідача пільговиків та вірності нарахування заявлених до стягнення сум з наведенням обґрунтованості їх нарахування, наслідком чого позивачем використано процесуальне право на зменшення розміру заявленої до стягнення суми заборгованості.
Так, позивачем на підставі проведеної звірки та заперечень відповідача щодо наявності осіб, які не мають права на пільги та які змінили місце реєстрації або померли, було здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум та відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог було скориговано (зменшено) суму відшкодування вартості пільг з послуг зв'язку пільговим категоріям населення на суму 191,57 грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, заявлена позивачем до стягнення сума наданих ним послуг з урахуванням пільг визначених категоріям населення у розмірі 750 602,18 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) відповідає наявним в матеріалах справи актам звіряння розрахунків в період з 01.01.2019 по 30.10.2019.
За таких обставин, визначений позивачем розмір заборгованості відповідача за відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян у період з 01.01.2019 по 31.10.2019 в сумі 750 602,18 грн правомірно визнаний місцевим господарським судом обґрунтованим та таким, що відповідає наявним у справі доказам.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачеві претензію № 14-12/372 від 12.12.2019 з вимогою в термін до 30.12.2019 перерахувати на розрахунковий рахунок товариства заборгованість у розмірі 750 793,75 грн за період з 01.01.2019 по 31.10.2019 по компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги абонентам, які проживають в Новозаводському районі м. Чернігова, що підтверджується описом вкладення у цінний лист на ім'я відповідача, фіскальним чеком та списком № 38432 згрупованих відправлень Укрпошта від 12.12.2019.
До відзиву на позовну заяву відповідачем надано копію листа Управління про надання інформації від 27.12.2019 № 12/17008, у якому зазначено, що цей лист є відповіддю на претензію від 12.12.2019 № 14-12/372 та в ньому вказувалось, що Управління не є головним розпорядником коштів місцевого бюджету щодо видатків на пільги з послуг зв'язку та відсутність будь-яких правових підстав для відшкодування витрат за надання окремим категоріям громадян пільг з оплати послуг зв'язку починаючи з 01 жовтня 2019 року.
При цьому, помилкове зазначення судом в оскаржуваному рішенні тієї обставини, що відповідач не надав відповіді на вищевказану претензію позивача, на переконання колегії суддів, не вплинуло на правильність вирішення спору у даній справі, адже, витрати за надані позивачем у період з 01.01.2019 по 31.10.2019 пільговим категоріям споживачів послуги зв'язку не були компенсовані відповідачем.
Відповідач, як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі посилається на ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення поділяються на власні (самоврядні) повноваження та делеговані повноваження. Здійснення видатків на пільги послуг зв'язку, які передбачені чинним законодавством, є здійсненням саме делегованих повноважень, оскільки ці пільги встановлені саме державою, а не органом місцевого самоврядування. Видатки на пільги з послуг зв'язку здійснюються органами місцевого самоврядування будь-яких фінансових ресурсів для здійснення видатків на пільги з послуг зв'язку відсутні.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Чернігівської міської ради №36/УП-33 від 29.11.2018 та додатку 3 до цього рішення «Розподіл видатків міського бюджету міста Чернігова на 2019 рік» не передбачено видатків на оплату послуг зв'язку пільговим категоріям громадян.
Посилання відповідача на визначення у додатку 3 до Рішення Чернігівської міської ради №36/УП-33 від 29.11.2018 головним розпорядникам бюджетних коштів Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв'язку по коду 3000 «Соціальний захист та соціальне забезпечення», в т.ч. код 3030 надання пільг з оплати послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян та компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян, правомірно відхилені судом першої інстанції з огляду на наявність зазначеного в додатку 3 видатку на суму 73024000 грн, складовими якого є суми: по коду 3033 компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян 7 424 000 грн, по коду 3035 компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом 600 000 грн, та по коду 3036 компенсаційні виплати на пільговий проїзд електротранспортом окремим категоріям громадян 65 000 000 грн, що свідчить про відсутність затверджених видатків такому управлінню саме на оплату послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, як і відповідачеві.
Разом з тим, як правильно зауважив місцевий господарський суд, посилання відповідача на відсутність або недостатність коштів на забезпечення державної програми не впливає на факт надання позивачем послуг споживачам, необхідності їх відшкодування в частині існуючих законодавчих пільг, понесених фактично витрат позивача на забезпечення надання телекомунікаційних послуг споживачам та як наслідок правомірного очікування позивачем оплати відсотку компенсаційних відшкодувань уповноваженим органом - відповідачем.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ «Укртелеком» виникло цивільне право на отримання компенсації понесених ним витрат у зв'язку з вчиненням господарської ліцензованої діяльності та наданням послуг зв'язку з пільгами, передбаченими Законами України «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а в Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради - обов'язок здійснити з позивачем розрахунок щодо компенсації втрат від надання цих пільг.
Однак, відповідачем не були відшкодовані понесені позивачем витрати внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян на загальну суму 750 602,18 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань, за рахунок яких останнім мають бути компенсовані витрати позивача, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України та коштів, передбачених у видатках місцевих бюджетів не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання, виходячи з наступного.
Як було зазначено вище, позивач є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Відтак, надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян є обов'язком позивача. При цьому, телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону зобов'язаний відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів ці витрати.
Отже, вищевказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії. Безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. При цьому, Закон України «Про телекомунікації» та Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Таким чином, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитися в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Тобто, позивач має право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша ст.167 ЦК України); держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 ЦК України).
При цьому, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів. Частина 2 ст. 218 ГК України встановлює, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Законодавством не встановлено залежності відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Враховуючи викладене, доводи відповідача про неможливість сплатити за надані послуги через відсутність субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту населення, а також відсутність призначень на здійснення таких програм в місцевому бюджеті, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг, пільговим категоріям споживачів. Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування та не є підставою для уникнення від виконання зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що законодавством про державний бюджет України на відповідний рік та відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Вказане вище узгоджується з правовими висновками в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, 906/621/17, від 22.05.2018 у справах № 927/498/17, 927/465/17, від 05.06.2018 у справі № 927/584/17, від 06.06.2018 у справах № 927/1155/16, 909/760/17, 911/1541/17 та в постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/2171/18, від 08.10.2018 у справі № 911/2865/17, від 17.10.2018 у справі №923/900/17.
Отже, до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Новозаводської районної у місті Чернігові ради і саме відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, відсутність або недоліки щодо чітко виписаного механізму врегулювання державою правовідносин, що склались між сторонами у справі щодо процедури відшкодування відповідачем вартісних обсягів пільг громадянам за наданими суб'єктом господарювання послуг зв'язку, передбачених низкою законодавчих актів, не є перешкодою для вирішення судового спору з огляду на принципи верховенства права закріплені у ст.129 Конституції України.
За таких обставин, Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань як з державного, так і місцевого бюджетів.
Також судом першої інстанції враховано, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-УІІ, частина 1 статті 91 Бюджетного кодексу України доповнена пунктом 20-4 про те, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сімом, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.
Крім того, в силу ч.6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин щодо інших викладених у вказаній статті норм, які регулюють загальний порядок взяття бюджетних зобов'язань, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
У відповідності до листа Міністерства фінансів України від 30.06.2011 за № 31-07310-10-24/16584 «Щодо порядку обліку бюджетних зобов'язань» згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України. Разом з тим, деякі програми, які відносяться до програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).
У зв'язку з наведеним та згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентської плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 №426, яка набрала чинності з 24.06.2017, були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256. Даними змінами з п.1 Порядку були виключені норми про те, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Крім того, колегія суддів враховує, що з метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).
Відповідно до п. 1 Положення Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України.
Згідно з п. 3 Положення, в редакції, яка діяла до 01.10.2019, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи):
організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги, осіб, які отримують державну допомогу, отримувачів соціальних стипендій, та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги;
ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків;
вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;
надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Згідно з п. 10 Положення, в редакції, яка діяла до 01.10.2019, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Відповідно до п. 11 Положення, в редакції, яка діяла до 01.10.2019, уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга»; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга»; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами « 4-пільга» та « 6-пільга».
Згідно з п. 12 Положення, в редакції, яка діяла до 01.10.2019, Мінсоцполітики затверджує форми " 1-пільга", " 4-пільга", " 5-пільга", " 6-пільга", " 7-пільга"; форму " 2-пільга" - за погодженням з Міненерговугіллям, Мінрегіоном і Мінінфраструктури; а форму " 3-пільга" - з Мінфіном.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Новозаводського району міста Чернігова, а тому саме через відповідача держава діє у спірних правовідносинах, та саме відповідач зобов'язаний проводити розрахунки з позивачем як організацією - надавачем послуг зв'язку за надані особам, які мають пільги з їх оплати, послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України №373 від 17.04.2019 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», якою, зокрема, в абзаці другому п. 3 Положення слова "контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги," замінено словами "розрахунку розміру пільг та їх виплати"; а пункти 10-12 Положення виключено.
Як правильно зазначає апелянт, вищевказані зміни застосовуються з 01 жовтня 2019 року.
Разом з тим, оскільки норми Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якими встановлено пільги з оплати послуг зв'язку, не втратили чинність, визначені в цих Законах особи мають право користуватися послугами зв'язку на пільгових умовах, а позивач, виконуючи встановлений законом обов'язок, продовжує їх надавати, а тому, на переконання колегії суддів, вищевказані зміни до підзаконного нормативно-правового акту не скасовують обов'язок держави в особі відповідача компенсувати витрати позивача, понесені ним внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах.
При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України, що спростовує заперечення відповідача про необхідність існування правочину між сторонами та виникнення цивільних прав та обов'язків саме на підставі правочину.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема в постанові від 10.04.2018 у справі №927/191/17 та від 16.01.2020 у справі №911/1165/19.
Отже, доводи відповідача про відсутність законодавчо встановленого обов'язку відповідача по відшкодуванню пільг з послуг зв'язку спростовуються викладеним вище з урахуванням п.20-4 ст.91 Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку №256, чинного у період існування спірних правовідносин.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ПАТ «Уктелеком» в особі Чернігівської філії до Управління соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради про стягнення 750 602,18 грн, у тому числі про стягнення заборгованості за жовтень 2019 року у розмірі 72 670,03 грн.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020 у справі №927/69/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020 у справі № 927/69/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020 у справі № 927/69/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 927/69/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 30.10.2020.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова