м. Вінниця
30 жовтня 2020 р. Справа № 120/3843/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Калинівської міської ради Вінницької області (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність та скасувати рішення відповідача від 28.05.2020, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га на території Калинівської міської ради Вінницької області;
- зобов'язати відповідача розглянути клопотання із урахуванням висновків суду викладених у рішенні та прийняти рішення, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га на території Калинівської міської ради Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 17.03.2020 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га з метою подальшої передачі у власність на території Калинівської міської ради Вінницької області.
Рішенням відповідача від 28.05.2020 № 93 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв'язку із відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до чинного законодавства (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Не погоджуючись із рішенням від 28.05.2020 № 93, позивач звернувся до суду, оскільки при його прийнятті, на його думку, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою від 10.08.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
27.08.2020 до суду надійшла заява позивача про усунення, вказаних в ухвалі від 10.08.2020, недоліків.
Ухвалою від 31.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.
Також витребувано за ініціативою суду у відповідача належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 із додатками до нього та прийняте щодо клопотання рішення від 28.05.2020 № 93 про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
Копію ухвали від 31.08.2020 надіслано на офіційну електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 21.09.2019, що підтверджується довідкою, яка міститься в матеріалах справи. Таким чином, вважається, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї адміністративної справи, однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
30.10.2020 на адресу суду від відповідача надійшли витребувані ухвалою від 31.08.2020 докази.
Як зазначено у ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив наступне.
17.03.2020 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га з метою подальшої передачі у власність на території Калинівської міської ради Вінницької області.
До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, копія паспорту, копія номера платника податку, копія посвідчення учасника бойових дій.
Рішенням відповідача від 28.05.2020 № 93 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв'язку із відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до чинного законодавства (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») (а.с.25).
Не погоджуючись із рішенням від 28.05.2020 № 93, позивач звернувся до суду, оскільки при його прийнятті, на його думку, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій ст. 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.
Як зазначено у ст. 40 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Згідно пункту «д» ч. 1 ст. 121 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає можливість зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, аналіз положень ч. 6 та 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III вказує на те, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).
Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Так, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 року, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало посилання відповідача на положення ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме на відсутність плану зонування або детального плану території, затверджено відповідно до чинного законодавства.
Надаючи оцінку таким обґрунтуванням відповідача суд зазначає наступне.
Статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності.
Частиною третьою цієї статті унормовано, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв'язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об'єктів.
Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.
З наведеного вбачається, що процитовані судом норми ч. 3 ст. 24 України «Про регулювання містобудівної діяльності», на які посилався відповідач, регулюють питання передачі (надання) земельних ділянок, а не питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке є предметом спору у цій справі.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до уповноважених органів з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Відтак, за наведених обставин посилання відповідача в обґрунтування доводів оскаржуваного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу на положення ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки у даному випадку ще не здійснюється передача (надання) позивачу у власність земельної ділянки, а відбувається лише перша стадія земельно-правової процедури, що полягає в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки.
Відповідні мотиви, які були використані відповідачем, за наявності їх належного обґрунтування, можуть бути підставою для відмови у наданні позивачу у власність земельної ділянки, а не у відмові надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, наявність якого не означає про наступне передання такої ділянки у власність.
У зв'язку з вищевикладеним суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 року в частині (пункт 7), що стосується відмови гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 , є протиправним, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування цього рішення у відповідній частині.
При цьому суд враховує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, всупереч положенням ч. 2 ст. 77 КАС України не довів протилежного та не надав суду жодного доказу чи навіть власного письмового пояснення щодо обставин, які були досліджені судом.
Отже, в цій частині заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправної бездіяльності відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, то суд враховує, що бездіяльність це форма пасивної поведінки, яка полягає у протиправному не вчиненні тих дій, які за законом суб'єкт владних повноважень мав би вчинити. Оскільки відповідач здійснив розгляд звернення позивача, тому, відповідно, в його діях факту бездіяльності суд не вбачає. Тим більше, сам позивач у своєму позові не мотивує вимогу та не наводить жодних доказів на її обґрунтування, що в сукупності зі встановленими обставинами справи вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відносно позовної вимоги про зобов'язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га на території Калинівської міської ради Вінницької області, то суд враховує, що така вимога є похідною від основної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення, а тому підлягає задоволенню.
При цьому суд враховує, що така позовна вимога підлягає задоволенню саме у спосіб зобов'язання повторного розгляду поданого позивачем клопотання (звернення), оскільки зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлена відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Однак, судом встановлено, що відповідачем при розгляді заяви позивача не надана належна його оцінка на предмет відповідності усім вимогам статті 118 ЗК України, так як оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов'язані з відповідною нормою. Тому, вказане клопотання (заява) підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання.
Як зазначено у ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як уже встановлено судом та зазначалось вище, рішення Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, наслідком скасування судом такого рішення є те, що відповідне клопотання (звернення) позивача про надання відповідного дозволу залишається нерозглянутим.
Таким чином, з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов'язання Калинівську міську раду повторно, із урахуванням висновків суду викладених у рішенні, розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га на території Калинівської міської ради Вінницької області, та прийняти рішення, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні відповідного дозволу.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів позивача та враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 60 сесії 7 скликання Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 в частині відмови гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га на території Калинівської міської ради Вінницької області.
Зобов'язати Калинівську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва індивідуального гаража, державної форми власності, орієнтовною площею 0,01 га на території Калинівської міської ради Вінницької області, та прийняти рішення, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні відповідного дозволу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Калинівська міська рада (вул. В. Нестерчука, 47, м. Калинівка, Вінницька область, 22400, код ЄДРПОУ 04326106).
Суддя Богоніс Михайло Богданович