нп 2/490/2225/2020 Справа № 490/281/20
Центральний районний суд м. Миколаєва
22 жовтня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Гуденко О.А.,
при секретарі Дудник Г.С.,
за участю представника позивача адвоката Качана Р.Ю., представника відповідача адвоката Голубашенка Т.О. ,
розглянувши увідкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" про захист прав споживача, -
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Регіональної газової компанії Миколаївгаз" (далі АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» , АТ "Миколаївгаз") про захист прав споживача, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невстановленн йому за адресою АДРЕСА_1 лічильника газуу встановлений законодавством строк та зобов'язати відповідача за власний рахунок здійснити встановлення індивідуального газового лічильнику в будинок споживача за вказаною адресою.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 19 вересня 2018 року представниками АТ «Миколаївгаз», в ході проведення періодичної повірки ЗВТ по об'єктах побутових споживачів його власний газовий лічильник, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 був знятий для проведення повірки, а на період повірки було встановлено технологічну перемичку. 01 жовтня 2019 року він нагадав відповідачеві про його обов'язок встановити йому лічильник за власні кошти. Відповідач у своєму листі від 17.10.2019 року повідомив, що газовий лічильник непридатний до ремонту та підлягає заміні. Проте на даний час витрати на заміну лічильників газу не пердбачені ні планами розвитку газорозподільної системи на наступні 10 років, ні структурою тарифу на послуги розподілу природнього газу, а тому відмовляє у безкоштовній заміні лічильника газу. Такі дії є порушенням його прав як споживача, п.3.п.4 Розділу 8 Кодексу газорозподільних систем , які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.Невиконання відповідачем порушує його право на звернення з вимогою про перерахунок оплати за газ, яка нараховувалася без лічильника.
Представник відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» Голубашенко Т.О. надав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтував тим, що відповідно до вимог глави 8 розділу X пункту 5 Кодексу газорозподільних систем (надалі - Кодекс) у редакції на час виникнення спірних правовідносин - у разі якщо на період зняття лічильника газу на періодичну повірку неможливо встановити інший, розрахунки зі споживачем здійснюються залежно від середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), якщо він становить менше шести місяців. При цьому:
1) якщо знятий на періодичну повірку лічильник газу перебуває у власності Оператора ГРМ, Оператор ГРМ зобов'язаний протягом двомісячного строку з дати зняття лічильника за власний рахунок забезпечити встановлення розрахункового лічильника газу на місце знятого лічильника газу;
2) якщо лічильник газу, що перебуває у власності побутового споживача, пройшов періодичну повірку, що підтверджується відповідним органом у сфері метрології та метрологічної діяльності, Оператор ГРМ зобов'язаний встановити його протягом двох місяців з дати його зняття;
3) якщо лічильник газу, що перебуває у власності побутового споживача, визнаний відповідним органом у сфері метрології та метрологічної діяльності непридатним до подальшої експлуатації, рішення про доцільність його ремонту приймає Оператор ГРМ, враховуючи технічні та економічні чинники. У разі прийняття Оператором ГРМ рішення про доцільність ремонту Оператор ГРМ зобов'язаний встановити відремонтований лічильник газу побутового споживача протягом двох місяців з дати його зняття. У разі прийняття Оператором ГРМ рішення про недоцільність проведення ремонту лічильника газу Оператор ГРМ зобов'язаний протягом п'ятнадцяти робочих днів після результатів проведення періодичної повірки (але не пізніше двомісячного строку після зняття лічильника газу на періодичну повірку) безкоштовно встановити власний розрахунковий лічильник газу (аналогічного типорозміру) для подальших комерційних розрахунків і в цей самий строк повернути побутовому споживачу його лічильник газу та письмово повідомити споживача про результати проведення періодичної повірки і прийняте рішення щодо недоцільності ремонту лічильника газу. У такому разі побутовий споживач не може відмовитись від встановлення лічильника газу Оператора ГРМ.
При цьому , зігідно Постанови НКРЕКП № 370 від 28.03.2017 року "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природнього газу для ПАТ "Миколаївгаз" в стурктурі тарифу на розподіл природнього газу наявні витрати на встанволення індивідуальних лічильників газу населенню та витрати на замну лічильників газу або створення обмінного фонду лічильників . При цьому витарти на встанволення індивідуальних лічильників газу застсовуються в контексті ЗУ "Про забезпечення комерційного обліку природнього газу" для споживачів, які не забезпечені лічильниками. Витрати, передбачені в тарифі на розподіл не передбачають придбання лічильників газу для споживачів, лічльники яких непридатні для використання за результатами повірки та не підлягають ремонту. Зазначене також підтверджується, що в п.5 глави 8 розділу 10 КГС внесено зміни 28.12.2018 року - щодо обов'язку у разі прийняття Оператором ГРМ рішення про недоцільність проведення ремонту лічильника газу Оператор ГРМ протягом п'ятнадцяти робочих днів після результатів проведення періодичної повірки безкоштовно встановити власний розрахунковий лічильник газу - за умови наявності відповідних витрат у структурі тарифу на послуги розподілу природнього газу або плані ровитку на наступні 10 років .
Оператором ГРМ було проведено повірку ЗВТ позивача, який знаходився в експлуатації в якості комерційного вузла обліку газу (далі - ВОГ) на об'єкті побутового споживача за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами проведеної повірки представниками ДП «Миколаївстандартметрологія» вказаний засіб вимірювальної техніки визнано таким, що не не підлягає ремонту та підлягає заміні.
Отже, враховуючи відсутність в структурі тарифу на розподіл природнього газу витрат на придбання лічильників газу для споживачів, лічильники яких зха результатми повірки визнані непридатними до експлуатації та ремонту , та неможливість використання коштів , отриманих за рахунок надання послуг розподілу природнього газу інакше як за цільовим призначенням , позовні вимоги є необгрунтованими.
Представник позивача надава відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідно до п.3,4 глави 8 розділу Х КГС на період зняття лічильника газу для проведення періодичної повірки Оператор ГРМ встановлює лічильники газу з обмінного фонду. При цьому:
1) якщо знятий лічильник газу належав Оператору ГРМ, встановлений на його місце лічильник газу з обмінного фонду Оператора ГРМ стає розрахунковим, що оформлюється відповідним актом, та надалі розрахунки зі споживачем здійснюються згідно з його показаннями;
2) якщо лічильник газу, що перебуває у власності побутового споживача, пройшов періодичну повірку, що підтверджується відповідним органом у сфері метрології та метрологічної діяльності, Оператор ГРМ зобов'язаний встановити його замість тимчасово встановленого лічильника газу з обмінного фонду протягом двох місяців з дати його зняття;
3) якщо лічильник газу, що перебуває у власності побутового споживача, визнаний відповідним органом у сфері метрології та метрологічної діяльності непридатним до подальшої експлуатації, рішення про доцільність його ремонту приймає Оператор ГРМ, ураховуючи технічні та економічні чинники. У разі прийняття Оператором ГРМ рішення про доцільність ремонту Оператор ГРМ зобов'язаний встановити відремонтований лічильник газу побутового споживача замість тимчасово встановленого лічильника газу з обмінного фонду протягом двох місяців з дати його зняття. У разі прийняття Оператором ГРМ рішення про недоцільність проведення ремонту лічильника газу Оператор ГРМ зобов'язаний протягом п'ятнадцяти робочих днів після результатів проведення періодичної повірки (але не пізніше двомісячного строку після зняття лічильника газу на періодичну повірку) безкоштовно встановити власний розрахунковий лічильник газу (типорозміром не більше лічильника газу побутового споживача) для подальших комерційних розрахунків і в цей самий строк повернути побутовому споживачу його лічильник газу та письмово повідомити споживача про результати проведення періодичної повірки і прийняте рішення щодо недоцільності ремонту лічильника газу. У такому разі побутовий споживач не може відмовитись від встановлення лічильника газу Оператора ГРМ.
Тобто на момент виникнення спірних правовідносин КГС не містит посилань на наявність коштів у структурі тарифу, а тому відповідач повинен виконати покладений на нього обов'язок.
Представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив , в кяих зазначено, що станом на дату зняття лічильника газу у позивача у АТ "Миколаївгаз" не було можливості встановити позивачу інший лічильник газу в зв'язку з відсутністю обмінного фонду. Крім того, посилання позивача на правові висновки в постанови ВП ВС від 07.11.2018 року по справі № 214/2435/17 не підлягають застосуванню до даної справи , адже предмет і підстави позову різні.
Позивач в судове засідання не з'явився, направив свого представника адвоката Качана Р.Ю. , який підтримав позовні вимоги з викладених підстав.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з викладених у відзиві підстав.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача , та є власником 13/40 часток вказаного домоволодіння.
19.09.2018 року представниками відділу обслуговуання вузлів обліку газу управління метрології ПАТ "Миколаївгаз" за адресою проживання споживача: м.миколаїв, вул.Безіменна, 49 , був знятий лічильник газу «Gallus» 2000 G-4, 1997 р.в., заводський номер № 0069181 на періодичну повірку з показами 37453,45 куб.м. , про що складено Акт демонтажу лічильника газу на періодичну повірку від 19.09.2018 року.
Згідно Акту № 26-5828 від 30.09.2018 року технічного аналізу лічильника газу № 0069181 абонента ОСОБА_1 , " скло на корпусі облікового механізму вільно виймається зі свого штатного місця ". Експертизу провести неможливо у зв'язку з недотриманням процедури направлення лічильника на експертизу (відсутній Акт про виявлені порушення) .Лічильник газу направлено на експертну повірку. Підлягає заміні на новий.
Згідно висновку за результатами експертної повірки від 04.10.2018 року № 169/3546 ДП «Миколаївстандартметрологія» - визнано , що лічильник газу побутовий Галлус Шлумбегер G-4 заводський номер № 0069181 не відповідає вимогам нормативної документації з метрології та експлуатаційної документації виробника.
01.10..2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Миколаївгаз» з заявою про встановлення за рахунок надавача послуг газового лічильника.
АТ «Миколаївгаз» листом від 17.10.2019 року повідомило позивача , що за результатами повірки прилад обліку визнано непридатним для подальшої експлуатації та ремонту. На даний час витрати на заміну лічильників газу не передбачені ні планами розвитку газорозподільної системи на наступні 10 років, ні структурою тарифу на послуги розподілу природнього газу. Тому на даний час лічильники газу, які визнані непридатними до подальшого використання та ремонту , підлягають заміні на загальних підставах.
В судовому засіданні представником відповідача надано суду Акт монтажу та пломбування побутового лічильника газу після повірки (перевірки) № 002680 від 02 липня 2020 року з якого слідує, що ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 встановлено лічильник газу РС/2001-21 С-4 , зав.номер 4767573, 12.12.2014 р.в. Того ж дня позивачеві передано на збереження вказаний лічильник газу з відповідними пломбами.
Ухвалою суду від 22.10.2020 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" про захист прав споживача в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача за власний рахунок здійснити встановлення індивідуального газового лічильника в будинок споживача .
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII) держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу та здійснення контролю за використанням ресурсів імпортованого природного газу і природного газу власного видобутку визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі Закон № 3533-VI).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №3533-VI з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем (далі - ГРС) Оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
АТ «Оператор Газорозподільної системи «Миколаївгаз» є Оператором ГРМ.
Установлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити прилади обліку газу в приватному будинку.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1,3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Тому, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов, вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Таку ж позицію підтримано Верховним Судом України у справі N 6-4ц11 (постанова від 06.06 2011 року), а також у справі N 6-26441св09, зокрема, в ухвалі від 23.02.2011 року зазначено, що, як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Позивачем заявлено вимогу визнати бездіяльність АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» щодо невстановлення приладу обліку газу протиправною . Вимога позивача про зобовязання встановити йому прилад обліку за власний кошт відповідача на час розгляду справи вже фактично виконана АТ "Миколаївгаз" за рахунок обмінного фонду приладів обліку в добровільному порядку 02.07.2020 року.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що рішення суду повинно бути спрямоване на реальне настання правових наслідків захист чи відновлення порушеного чи оспорюваного права і законного інтересу, а також на вжиття передбачених ЦК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Так, зокрема, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання, складання актів, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про визнання неправомірною бездіяльності АТ «Миколаївгаз» щодо не встановлення у його будинку лічильика газу у встановлений законодавством строк - сама по собі не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Отже, на час розгляду справи обраний позивачем спосіб захисту суд в частині визнання бездіяльності АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» щодо невстановлення приладу обліку газу протиправною ( без заявлення інших позовнизх вимог щодо наслідків такої бездіяльності відповідача ) вважає таким, що не відповідає вимогам статті 16 ЦК України, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне визначити судові витрати за рахунок держави.
Так, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, а тому судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку.
Керуючись ст.ст. 76, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволені позову ОСОБА_1 до АТ "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" про захист прав споживача, визнання бездіяльності неправомірною - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 30 жовтня 2020 року.
Суддя: О.А. Гуденко