Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
29 жовтня 2020 року № 520/11188/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249), третя особа: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
установив
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку;
зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити вихідну неоподатковану допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі10-ти мінімальних заробітних плат за останньою посадою, що складає 217500.00 грн.
Ухвалою від 26.08.2020 у справі відкрито спрощене провадження в порядку, визначеному ст.257,262 КАС України.
Позивач зазначає, що при звільненні у відставку з посади судді він мав право на вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року. Проте, вихідну допомогу після звільнення позивач не отримав, оскільки статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнано таким, що не відповідає Конституції України. Таким чином, позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України поновлено право на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, так як відповідно до ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, оскільки на день виходу у відставку остання передбачена не була. На момент прийняття рішення ВР України про звільнення позивача , Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачав виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Крім того, відповідач звертає увагу, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в якому на момент звільнення позивача була відсутня норма, яка передбачала можливість виплати вихідної допомоги, має юридичну силу до 15.04.2020 року, тобто до визнання її неконституційною.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якому вказано на те, що з заявою про виплату вихідної допомоги він звернувся після ухвалення рішення КСУ № 2-рп(ІІ)2020, яким визнано порушення його права на вихідну допомогу, оскільки з 31.03.2014 по 01.04.2014 не мав реальної можливості скористатися своїм правом на відставку та вихідну допомогу.
Третя особа ДКС України надало пояснення по справі, у яких зазначило, до його повноважень відповідно до постанови КМУ від 21.12.2005 № 1232 «Питання Державного казначейства України» не віднесено питання нарахування та виплати суддівської винагороди, контроль за сплатою та нарахуванням податків та інших платежів. Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845 безспірне списання коштів з боржника за виконавчим документом здійснюється органом казначейства , де обслуговується боржник ( у даному випадку УДКС України у Московському районі).
ДСА України (третя особа) правом надання пояснень на адміністративний позов не скористалася.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до постанови Верховної Ради України №1600-VIII від 22.09.2016 року «Про звільнення суддів» позивача звільнено у відставку з посади судді Ленінського районного суду м.Харкова.
21 квітня 2020 року позивач звернувся до ТУ ДСА України в Харківській області з заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Листом від 23 квітня 2020 року за №06-15/1050/2020 ТУ ДСА України в Харківській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою до суддів у відставці, оскільки положення, які визнані неконституційними втратили чинність з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Вирішую спір по суті, суд зазначає наступне..
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зазначає, що згідно із ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ (далі - Закон України №2453-VI).
Законом України №2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку.
Відповідно до положень ст.136 Закону України №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.
В подальшому, відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.
Отже, судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.
Водночас, суд зазначає, що рішення стосовно неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII в частині, яка стосується виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», станом на час відрахування позивача зі штату Ленінського районного суду м.Харкова на зазначену дату, Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги, а з 30 вересня 2016 року - мають право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому, суд враховує, що в п.3.2 рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та вказано на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, суд зазначає, що вказані положення застосовуються з 15.04.2020 року, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 року включно.
Відтак, враховуючи обставини того, що позивача звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача, що вказує на необґрунтованість доводів позивача стосовно необхідності застосування у даному випадку нормативно-правових актів, чинних на час його звернення до відповідача із заявою стосовно нарахування і виплати вихідної допомоги, згідно з вимогами ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року
Водночас, суд зазначає, що право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов'язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. З цього приводу Європейський суд з прав людини у рішеннях від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії» висловив позицію, яка зводиться до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в державі.
Окрім того, у п.23 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
На підставі вказаного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295, 297 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного відмовити.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Суддя Зоркіна Ю.В.