про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
30 жовтня 2020 року 320/10329/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши в м. Києві позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Броварської міської ради Київської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської міської ради Київської області, в якому просять суд:
- скасувати рішення Броварської міської ради Київської області "Про відмову в приватизації житлових приміщень у гуртожитку" від 04.06.2020 №1890-76-07, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватизації займаних ними житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Броварську міську раду Київської області задовольнити заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 10.01.2020 щодо передачі їм у власність в порядку приватизації займаних житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_1 та прийняти таке рішення щодо передачі їм у власність в порядку приватизації займаних ними житлових приміщень у цьому гуртожитку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суд зазначає, що предметом спору в цій справі є скасування рішення Броварської міської ради Київської області "Про відмову в приватизації житлових приміщень у гуртожитку" від 04.06.2020 №1890-76-07, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватизації займаних ними житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням Броварської міської ради Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до адміністративного суду з даним позовом.
Таким чином, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивачів із правомірністю прийняття рішення Броварської міської ради Київської області від 04.06.2020 №1890-76-07 про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватизації займаних ними житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_1
Оскільки спірні правовідносини, пов'язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , призвели до звернення позивачів до суду з позовом у справі №320/10329/20, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, суд враховує юридичну природу спору, що виник між сторонами, зокрема те, що цей спір стосується житлових відносин, а відтак не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, не зважаючи на суб'єктний склад учасників, зокрема участь у спорі суб'єкта владних повноважень.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків, тощо).
Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
В межах предмету цього спору той факт, що відповідачем є Броварська міська рада Київської області не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Оскільки спірні правовідносини пов'язані із наданням позивачам права на приватизацію займаних ними житлових приміщень у гуртожитку, суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у цьому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №826/7399/18.
За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З огляду на те, що позовна заява, з якою звернулися позивачі, не містить публічно-правового спору, суд зазначає, що такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст. 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Броварської міської ради Київської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з адміністративним позовом та доданими до нього документами надіслати позивачам.
Роз'яснити, що позивачі мають право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.