30 жовтня 2020 року № 380/6688/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.06.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 12.07.2001 в розмірі 90 відсотків суми щомісячного заробітку, згідно довідки прокуратури Київської області від 11.06.2020 №21ф-309 про складові заробітної плати прокуратури Київської області, з дня звернення за пенсією - без обмеження її максимального розміру, а в подальшому довічно здійснювати належні виплати пенсії за вислугу років щомісячно.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року справу передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду, в порядку статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.
16.09.2020 матеріали адміністративної справи №380/6688/20 надійшли на адресу суду та за результатами автоматизованого розподілу передані судді Василенко Г.Ю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 01.12.1991, однак останній протиправно, на думку позивача, відмовив йому у цьому, чим порушив його конституційне право на соціальне забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності у позивача необхідного стажу роботи, передбаченого статтею 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", для призначення пенсії за вислугу років.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 12.07.2001, який діяв на час фактичного початку роботи позивача в органах прокуратури.
До заяви про призначення пенсії позивач додав копії: паспорту, ідентифікаційного номеру, трудової книжки, диплому про навчання, довідки про заробітну плату, довідки з місця роботи, довідки, що визначає право на пенсію за вислугу років, фотографії.
Відповідно до вказаних документів ОСОБА_1 у періоди:
з 30.08.1996 по 22.06.2001 навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка на денній формі навчання за спеціальністю правознавство, після завершення якого отримав кваліфікацію - спеціаліст;
з 28.09.2001 по 03.02.2003 працював помічником прокурора Галицького району м. Львова;
з 04.02.2003 по 08.07.2004 працював старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління Прокуратури міста Києва;
з 08.07.2004 по 20.03.2006 проходив військову службу в Службі безпеці України на посадах офіцерського складу;
з 23.05.2006 по 14.08.2012 проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури;
з 15.08.2012 по 22.08.2014 працював Дарницьким прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;
з 29.08.2014 по 24.03.2015 працював військовим прокурором Дарницького гарнізону Центрального регіону України;
з 24.03.2015 по 31.12.2019 проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури;
з 02.01.2020 призначений на адміністративну посаду начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область.
За результатами розгляду заяви позивача, пенсійним органом прийнято рішення від 25.06.2020, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Вважаючи відмову безпідставною, позивач оскаржив дії відповідача до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Зважаючи на предмет і підстави позову та суб'єктний склад сторін та згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки Верховного Суду у постановах від 24.07.2018 №752/2806/17, від 30.08.2018 №212/7438/16-а, від 31.10.2018 №638/1952/17, від 12.02.2019 №583/26/17 у справах у подібних правовідносинах: "11. Частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 5 листопада 1991 року, що діяла до 1 жовтня 2011 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 процентів від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 процентів місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.
З 15 липня 2015 року стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VI.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 14 вересня 2016 року спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VI".
Отже, за висновком Верховного Суду, до правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі заяви, яка подана після набрання чинності Законом України від 14.10.2014 №1697-VI "Про прокуратуру", підлягають застосуванню положення саме цього Закону (далі - Закон №1697)
У справі, яка розглядається, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 17.06.2020, тобто після набрання чинності Законом №1697, тому при вирішенні цієї справи суд застосовує положення цього Закону.
Посилання позивача на положення ст. 50-1 Закону №1789 (у редакції до внесення змін Законом України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи") і те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися, суд відхиляє, зважаючи на те, що станом на 30.09.2011 позивач не набув права пенсію за вислугою років за цим Законом, оскільки не мав необхідного стажу роботи не менше 20 років (у т.ч. зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років).
На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії ч. 1 ст. 86 Закону №1697 було передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день звернення до відповідача загальний страховий стаж позивача, складав не більше 24 років 6 місяців, що сторонами не заперечувалось.
Отже, станом на 17.06.2020 позивач не набув право на пенсію за вислугу років згідно із ст. 86 Закону №1697, зважаючи на відсутність необхідного стажу (не менше 24 років 6 місяців), тому у відповідача не було підстав для призначення позивачу вказаної пенсії, а отже оспорювана відмова відповідача відповідає вимогам Закону №1697 і не порушила права позивача на пенсійне забезпечення.
Ураховуючи законність і обґрунтованість оспорюваної відмови відповідача й відсутність фактів і доказів порушення ним права позивача на пенсійне забезпечення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову і відсутність підстав для його задоволення.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.