30 жовтня 2020 року Справа № 160/12341/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняМанько К.А.
за участі:
представника позивача представника відповідача Меюс Я.С. Дрозд І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Солонянської районної державної адміністрації до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Управління соціального захисту населення Солонянської райдержадміністрації до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в якій позивач просить:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області Куліковської А.О., винесену 27.08.2020 року у виконавчому провадженні № 60566950 про накладення штрафу на управління соціального захисту населення Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.
В обґрунтування позову зазначено, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим не лише факт невиконання рішення суду, а й факт відсутності поважних причин, які перешкоджали його виконанню.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якій зазначено, що відповідачем оскаржувана постанова винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у відзиві проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Постановою Солонянського районного суду від 19.01.2015 року по справі №192/2970/14-а позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено, зобов'язано управління соціального захисту населення Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ЧАЕС та інваліду II групи за захворюванням, яке пов'язане з Чорнобильською катастрофою, недоплачену одноразову компенсацію в зв'язку зі зміною групи інвалідності відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 18175 (вісімнадцять тисяч сто сімдесят п'ять) гривень 20 копійок.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області задоволено частково.
Постанову Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2015 року змінено, виключивши з резолютивної частини постанови суму у розмірі 18175 гривень 20 коп., та викласти абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Зобов'язати Управління соціального захисту населення Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області нарахувати та виплату ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ЧАЕС та інваліду II групи за захворюванням, яке пов'язане з Чорнобильською катастрофою, недоплачену одноразову компенсацію в зв'язку зі зміною групи інвалідності відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 15 мінімальних заробітних плат. В решті постанову залишено без змін.
Вказана постанова набрала законної сили 19.01.2015 року, в касаційному порядку не оскаржувалася.
13.11.2019 року за заявою стягувача винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №60566950.
28.11.2019 року на адресу відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області надійшло офіційне повідомлення управління соцзахисту населення про нарахування стягувачу належної до виплати суми.
17.01.2020 року управлінням соціального захисту населення було направлено лист до управління державної Казначейської служби України в Солонянському районі про надання роз'яснень щодо неприйняття до виконання виконавчого листа № 192/2970/14-а, виданим 27.05.2015 року суддею Солонянського районного суду Дніпропетровської області Омелюх В.М. зобов'язати управління соціального захисту населення Солонянської райдержадміністрації виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову компенсацію в зв'язку зі зміною групи інвалідності.
20.01.2020 року управлінням державної Казначейської служби України в Солонянському районі було надано відповідь про неможливість виконання даного виконавчого листа, оскільки останній не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
27 серпня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області Куліковською А.О. винесено постанову у виконавчому провадженні ВП № 60566950 про накладення штрафу на управління соціального захисту населення Солонянської райдержадміністрації Дніпропетровської області за невиконання рішення суду у розмірі 5100 грн. на користь держави.
Згідно платіжного доручення №256 від 26.10.2020 року стягувачу виплачена сума в розмірі 18175,00 грн.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами другою та третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою статті 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з частинами першою, другою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено початок примусового виконання рішення, зокрема:
- виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої);
- виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята);
- за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).
Відповідно до частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною третьою статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частинами першою та другою статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 821/1568/16.
Отже, державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону № 1404 можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 127/3770/17.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у справі Soeringvs UK Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої забезпечення і розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства.
Таким чином, на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р. вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Крім того, слід наголосити, що невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, у справі «Півень проти України» Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання, та відсутністю у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади.
Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.
Крім того, у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової(абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Суд зазначає, що з травня 2015 року (з моменту винесення постанови апеляційного суду) рішення суду не виконано.
Суд звертає увагу, що рішення суду є обов'язковим до виконання, незалежно від того, чи звертався стягувач до виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду.
За таких обставин, суд вважає, що постанова про накладення штрафу від 27.08.2020 року № 60566950 прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення, для прийняття рішення, тобто, відповідає критеріям, визначеним у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, позовна заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.ст.243-246, 250, 287 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 30 жовтня 2020 року.
Суддя О.В. Єфанова