проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"28" жовтня 2020 р. Справа № 913/320/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
представники сторін у судове засідання не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.2101 Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Секірським А.В., повний текст якого складено 29.07.2020, у справі
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до: Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 2095,07 грн.,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" про стягнення пені у сумі 1833,19 грн., 3% річних в сумі 261,88 грн., всього 2095,07 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за договором постачання природного газу від 27.10.2016 № 1796/1617-БО-20 протягом жовтня 2016 року-березня 2017 року позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 23819090,42 грн., за який відповідач розрахувався в повному обсязі, але з порушенням строку, передбаченого п. 6.1 договору. У зв'язку з простроченням оплати отриманого природного газу позивач відповідно до п. 8.2 договору нарахував пеню в загальній сумі 1833,19 грн., а відповідно до ст. 625 ЦК України - 3% річних в загальній сумі 261,88 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 29.07.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" про стягнення 2095,07 грн. задоволено частково. Стягнуто з ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" на користь АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 261,88 грн, судовий збір в сумі 262,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612, 629, 655, 692 ЦК України, ст. ст. 193, 230 ГК України, постанову Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу", Закон України “Про енергозбереження”, ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” мотивоване доведеністю матеріалами справи факту порушення відповідачем умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 №1796/1617-БО-20 та обґрунтованістю нарахування 3% річних у сумі 261,88 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у сумі 1833,19 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач є енергопостачальною організацією в розумінні статті 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” від 13.01.2015 №85-VIII (далі - Закон №85-VIII), а відповідач спожив природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг, що вбачається з умов договору постачання природного газу від 27.10.2016, та здійснює свою господарську діяльність у м. Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, а тому щодо стягнення пені поширюється мораторій, встановлений частиною 2 статті 2 Закону №85-VIII.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2020 скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 1833,19 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню в сумі 1833,19 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначає, що місцевий господарський суд неправильно застосував приписи статті 2 Закону №85-VIII та дійшов передчасного висновку про те, що позивач є енергопостачальною компанією. Так, позивач з посиланням на статтю 1 Закону України “Про електроенергетику”, статті 3, 275 Господарського кодексу України, статтю 27 Закону України “Про ринок природного газу” зазначає, що він є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами, тобто є постачальником природного газу. Крім того, вказує на те, що предмет діяльності компанії визначено статтею 6 Статуту АТ “НАК “Нафтогаз України”, яка не передбачає такого предмету діяльності як енергопостачання, тобто купівля, продаж та/або постачання електричної енергії споживачам або з метою її експорту та/або імпорту, як того вимагає положення статті 1 Закону України “Про електроенергетику”.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у даній справі, зокрема, призначено справу до розгляду на 19.10.2020 о 10:30 год.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції (операції об'єднаних сил), а позивач є постачальником енергоресурсу, тому положення ч. 2 ст. 2 Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок виконання відповідачем умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 № 1796/1617-БО-20.
Судове засідання 19.10.2020 не відбулось в зв'язку з находженням судді Слободіна М.М. на лікарняному.
Судове засідання у справі № 913/320/20 перенесено на 28.10.2020 о 09:30 год., про що представника позивача повідомлено під розписку (т.3 а.с.50).
Відповідачу направлено телефонограму, про перенесення судового засідання на 28.10.2020 о 09:30 год., телефонограму отримав представник відповідача, адвокат Пальчик М.О. (т.3 а.с.51).
У судове засідання 28.10.2020 представники сторін не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомленні належним чином (т.3 а.с.50-51).
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція позивача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
27.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 змінило тип публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство, та Державним підприємством "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" укладено договір № 1796/1617-БО-20 постачання природного газу та додаткові угоди від 28.10.2016 № 1, від 22.11.2016 № 2, від 30.12.2016 № 3, від 23.01.2017 № 4, від 16.02.2017 № 5 (том № 1, аркуші справи 11-25).
Відповідно до п. 1.1 договору Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач у справі, постачальник за договором, зобов'язався поставити Державному підприємству "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" - відповідачу у справі, споживачу за договором, у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
За умовами п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року природний газ обсягом до 5376,0 тис. куб.м., у тому числі за місяцями (тис. куб.м.): жовтень - 126; листопад - 1079; грудень - 1242; січень - 1124; лютий - 989; березень - 816. Обсяги природного газу, які планується передати згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору (п. 2.2 договору). Плановий обсяг за цим договором протягом місяця поставки може змінюватися за домовленістю сторін (п. 2.3 договору).
Приймання-передача природного газу протягом місяця, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі (п. 3.4 договору).
Постачальник не пізніше десятого місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта (п. 3.6 договору).
Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 01 жовтня 2016 року становить 5916,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1183,20 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 7099,20 грн. (п. 5.2 договору). У разі зміни на офіційному веб-сайті постачальника цін на газ, вони є обов'язковими за цим договором з моменту введення їх в дію (з дати, зазначеної у відповідному прейскуранті). Споживач самостійно відслідковує інформацію щодо цін на відповідний місяць поставки і вважається повідомленим про зміну цін з дати розміщення інформації на веб-сайті постачальника, але не пізніше дати введення їх в дію, або з дати направлення на електронну адресу споживача (зазначену в розділі 13 цього договору) проекту додаткової угоди, інформаційного повідомлення тощо (п.п. 5.2-5.3 договору).
Відповідно до пункту 5.5 договору сторони домовились, що загальна сума вартості природного газу на цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Порядок на умови проведення розрахунків врегульовані в розділі 6 договору постачання.
Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 договору сторони врегулювали, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У пункті 10.3 договору сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).
Додатковою угодою від 28.10.2016 № 1 викладено п. 5.2 договору в наступній редакції: "5.2.Ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01 листопада 2016 року становить 6819,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1363,8 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 8182,80 грн.".
Додатковою угодою від 22.11.2016 № 2 викладено п. 5.2 договору в наступній редакції: "5.2.Ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01 грудня 2016 року становить 7148,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1429,60 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 8577,60 грн.".
Додатковою угодою від 30.12.2016 № 3 викладено:
- п. 5.1 договору в наступній редакції: "5.1.Регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758";
- п. 5.2 договору в наступній редакції: "5.2.Ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 23 грудня 2016 року становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 5930,40 грн.", а також виключено п. 5.3 договору, у зв'язку з чим пункти 5.4 та 5.5 вважати пунктами 5.3 та 5.4 договору.
Додатковою угодою від 16.02.2017 № 5 викладено п. 2.1 договору в наступній редакції: "2.1.Постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 4798,77 тис. куб.м., у тому числі по місяцям (тис. куб.м.): жовтень - 192,387; листопад - 526,424; грудень - 481,507; січень - 1148,459; лютий - 1350,000; березень - 1100,000.".
На виконання зобов'язань за договором позивач протягом жовтня 2016 року - березня 2017 року включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 23819090 грн 42 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (том № 1, аркуші справи 30-35):
- від 31.10.2016 № б/н на суму 1 365 793 грн. 79 коп. (за жовтень 2016 року);
- від 30.11.2016 № б/н на суму 4 307 622 грн. 31 коп. (за листопад 2016 року);
- від 31.12.2016 № б/н на суму 3 759 852 грн. 33 коп. (за грудень 2016 року);
- від 31.01.2017 № б/н на суму 6 810 821 грн. 26 коп. (за січень 2017 року);
- від 28.02.2017 № б/н на суму 4 854 993 грн. 12 коп. (за лютий 2017 року);
- від 31.03.2017 № б/н на суму 2 720 007 грн. 61 коп. (за березень 2017 року).
Відповідач розрахувався за поставлений природний газ в повному обсязі, але з порушенням п. 6.1 договору (том № 1, аркуші справи 39-251; том № 2, аркуші справи 1-121).
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань позивачем відповідно до п. 8.2 договору нараховано пеню в сумі 1833 грн. 19 коп., у тому числі:
- за зобов'язаннями жовтня 2016 року за період з 26.11.2016 по 05.12.2016 в сумі 273 грн 83 коп.;
- за зобов'язаннями грудня 2016 року за період з 26.01.2017 по 30.01.2017 в сумі 1 559 грн 36 коп.
Відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 3% річних в сумі 261 грн 88 коп.:
- за зобов'язаннями жовтня 2016 року за період з 26.11.2016 по 05.12.2016 в сумі 39 грн 12 коп.;
- за зобов'язаннями грудня 2016 року за період з 26.01.2017 по 30.01.2017 в сумі 222 грн 76 коп.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки природного газу від 27.10.2016 №1796/1617-БО-20 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" про стягнення пені у сумі 1833,19 грн., 3% річних в сумі 261,88 грн., всього 2095,07 грн.
29.07.2020 місцевим господарським судом прийнято рішення з підстав, викладених вище.
Не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Луганської області позивач звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2020 у справі №913/320/20 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги АТ “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, а саме: в частині відмови у задоволенні позовних вимог у стягненні пені у сумі 1833,19 грн.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 №1796/1617-БО-20 позивачем поставлений відповідачеві протягом жовтня 2016 року - березня 2017 року природний газ на загальну суму 23819090 грн 42 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (том № 1, аркуші справи 30-35).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідач здійснив оплату з порушенням строків, визначених умовами договору постачання природного газу від 27.10.2016 №1796/1617-БО-20.
Відповідач не заперечує факту порушення строків виконання грошових зобов'язань. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що період прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, розмір несвоєчасно сплачених грошових зобов'язань не є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Відповідно до п.8.2 договору постачання природного газу у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Єдиною підставою для перегляду рішення суду першої інстанції позивач визначає те, що він не є енергопостачальною компанією, а місцевий господарський суд неправильно застосував приписи статті 2 Закону №85-VIII.
Щодо доводів, наведених скаржником в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Статтею 2 Закону №85-VIII встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
У статті 1 вказаного Закону визначено, що його метою є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” (чинній на момент розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення) гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3млн.куб.м, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 Статуту АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044, встановлено, що метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.
Пунктом 6 Статуту АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу.
Законом України "Про енергозбереження" встановлено, що "енергозбереження" - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
Враховуючи, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є АТ “НАК “Нафтогаз України”, в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону №85-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18 та у постановах Верховного Суду від 25.10.2018 у справі №905/2949/17, від 10.05.2018 у справі №905/3272/16, від 30.04.2020 у справі № 913/409/19, від 18.03.2020 у справі № 913/407/19.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною організацією в розумінні статті 2 Закону №85-VIII.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом пункту 27 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, статті 1 Закону України “Про електроенергетику” та статті 275 Господарського кодексу України суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Закон України “Про електроенергетику” не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які пов'язані з поставкою природного газу, а ст. 2 Закону №85-VIII як спеціальна норма стосовно встановленого мораторію містить в собі автономну категорію поняття “енергопостачальна компанія” по відношенню до загальної норми - статті 275 Господарського кодексу України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.08.2019 у справі №905/1449/18 зазначив, що віднесення суб'єкта до “енергопостачальної компанії” у розумінні статті 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” для цілей визначення можливості застосування мораторію обумовлено виключно ознаками, наведеними у цій статті, та не залежить від відповідності його визначенню “енергопостачальника”, у відповідності до статті 275 Господарського кодексу України. Такими спеціальними нормативними ознаками “енергопостачальної компанії”, визначеними у статті 2 Закону, є: здійснення поставок енергоресурсів; споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг; надання виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції. Отже, наведене тлумачення зазначеної норми є таким, що відповідає меті її запровадження.
Частиною 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (у редакції, чинній станом на момент прийняття Закону №85-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої статті 13 названого Закону в зазначеній редакції).
Відповідно до частин 1-3 статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
За змістом пунктів 3.2 та 3.7 Статуту відповідача, основним видом діяльності відповідача є здійснення діяльності з виробництва, постачання і передачі теплової та електроенергії; основним завданням відповідача є, зокрема, забезпечення споживачів тепловою та електричною енергією. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.
За умовами п. 1.2 договору природний газ, що постачався за договором від 27.10.2016 № 1796/1617-БО-20, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Тобто, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, тому для відповідача мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції триває до її завершення.
Відтак, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією, тому положення ст. 2 Закону № 85-VIII розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору від 27.10.2016 № 1796/1617-БО-20 постачання природного газу.
Статтею 3 Закону № 85-VIII передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Офіційне опублікування відповідного Закону відбулось 06.02.2015 у газеті "Голос України" (№ 21).
Тобто, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції встановлено з 07.02.2015.
Отже, з урахуванням викладеного, нарахування позивачем пені за несвоєчасну оплату отриманого природного газу за зобов'язаннями за вказаний період є безпідставним на даний час, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для стягнення пені у сумі 1833,19 грн.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.10.2020 року.
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя М.М. Слободін
Суддя О.І. Терещенко