Головуючий суду 1 інстанції - Соболєв Є.О.
Доповідач - Луганська В.М.
Справа № 408/2780/19-ц
Провадження № 22-ц/810/573/20
27 жовтня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Луганської В.М.
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.
за участю секретаря: Сінько А.І.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку
цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»
на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 04 червня 2020 року, ухвалене судом у складі судді Соболєва Є.О.
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2019 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 044/07/2013/364 від 24 липня 2013 року, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені Кредитним договором.
Умовами Кредитного договору передбачено наступні істотні умови кредитування: сума кредиту - 151191,00 грн.; процентна ставка за користування кредитом- 16,7 % річних. За користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором (прострочена заборгованість) процентна ставка встановлюється в розмірі 21,7 % річних. Строк повернення кредитних кошів до 23 липня 2018 року.
Банк виконав свої договірні зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти.
Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошті у визначений кредитним договором строк. Станом на 28.02.2019 року відповідачем не сплачено нараховані та не сплачені проценти за користування кредитом за період з 01.07.2014 року по 30.04.2015 року у сумі 17200,45 грн та заборгованість за кредитом у сумі 120873,36 грн. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 28.02.2019 року складає 138073,81 грн
В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №044/07/2013/364/П від 24 липня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання у повному обсязі позичальником зобов'язань по кредитному договору.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 138073,81 грн та судові витрати.
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 04 червня 2020 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково.
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 044/07/2013/364 від 24.07.2013, яка утворилась за період з березня 2016 року по 23 липня 2018 року у сумі 68031,00 грн., яка складається із боргу за кредитом в розмірі - 68031,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 044/07/2013/364 від 24.07.2013, строк сплати якої настав за період до березня 2016 року у сумі 70042,81? грн, яка складається із боргу за кредитом в розмірі - 52842,36? грн та відсотків за користування кредитом - 17200,45 грн.
В частині позовних вимог до ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до березня 2016 року - відмовлено за необґрунтованістю.
Суд стягнув в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 2071,11 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції рішення Біловодського районного суду Луганської області від 04 червня 2020 року скасувати в частині відмови в задоволенні вимог до ОСОБА_2 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким вимоги щодо стягнення із ОСОБА_2 кредитної заборгованості задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до положень договору поруки цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання позичальника за договором. Оскільки зобов'язання позичальника за кредитним договором не виконано, то станом на момент звернення до суду із позовом, зобов'язання поручителя за договором поруки з урахуванням умов пунктів 5.1. та 5.2. договору поруки продовжують існувати.
Крім того, позивач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень кредитного договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору тягне за собою припинення зобов'язань, що випливають з цього договору, також у випадку, якщо такі зобов'язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов'язань, що лишилися невиконаними на момент закінчення строку дії договору.
В судове засідання представник ПАТ АБ «Укргазбанк» не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
В судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з'явилися, про час та місце судового розгляду були повідомлені в порядку передбаченому ч. 2 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливим розглядати справу за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до березня 2016 року.
Рішення суду в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 044/07/2013/364 від 24.07.2013 року, яка утворилась за період з березня 2016 року по 23 липня 2018 року у сумі 68031,00 грн, стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 044/07/2013/364 від 24.07.2013, строк сплати якої настав за період до березня 2016 року у сумі 70042,81? грн, стягнення судових витрат не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до березня 2016 року.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відмовляючи в частині позовних вимог до відповідачки ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до березня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом, що виникла за період з серпня 2014 по лютий 2016 року звернувся до суду після спливу вказаного у п.5.2. договору строку дії поруки, а стосовно вимоги стягнення заборгованості за процентами - за весь період, оскільки останнє нарахування відбулось 30.04.2015 року, строк пред'явлення вимоги до поручителя щодо останнього платежу по процентах сплинув 01 травня 2018 року.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 24.07.2013 року було укладено кредитний договір № 044/07/2013/364, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав грошові кошти у загальній сумі 151191,00 грн. під 16,7 % річних, а за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені - 21,7% річних, з кінцевим строком погашення до 23 липня 2018 року включно.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язувався погашати отриманий кредит в розмірі 1/60 від суми отриманого кредиту, що становить 2520, 00 грн, а останній платіж в сумі 2511, 00 грн, а останній платіж у сумі 2511, 00 грн. та сплачувати проценти за користування кредитними коштами шляхом сплати відповідних платежів щомісячно - з 1-ого (першого) по 10-е (десяте) число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту.
В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 28 лютого 2019 року за ним утворилася заборгованість у сумі 138073, 81 грн, яка складається з: 120873, 36 грн - заборгованість за кредитом, 17200, 45 грн - нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником 24 липня 2013 року між ПАТ КБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 044/07/2013/364/П, за яким поручитель ОСОБА_2 зобов'язалась солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за невиконання усіх зобов'язань позичальником за кредитним договором №044/07/2013/364 від 24 липня 2013 року, зокрема за повернення кредиту у розмірі 151191, 00 грн та сплати процентів за користування кредитом та інших платежів зазначених у договорі.
Частини першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Пунктами 1.1 та 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору та несе солідарну відповідальність за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору.
Згідно з пунктом 5.2. договору поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання не зазначений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення цього Договору.
Отже сторони під час укладення зазначеного договору поруки встановили строк припинення поруки, який становить три роки з дня настання строку виконання зобов'язання.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Якщо строк основного зобов'язання невстановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
В частині першій статті 251 ЦК України зазначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Оскільки право кредитора і обов'язок поручителя по закінченню договору поруки припиняються, тому жодних дій щодо реалізації права в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року за № 1411/3467/12, постанові від 27 березня 2019 року за № 200/15135/14-ц, постанові від 03 липня 2019 року за № 1519/2-3165/11.
Умови укладеного між сторонами договору поруки про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строку, встановленого договором поруки не пред'явить вимоги до поручителя.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ураховуючи положення кредитного договору № 044/07/2013/364 від 24 липня 2013 року та договору поруки № 044/07/2013/364/П, дійшов правильного висновку про те, що сторони встановили не лише строк дії кредитного договору і договору поруки, який становить три роки від дня настання виконання зобов'язання, а й строки виконання боржником й поручителем окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.
Як зазначалося вище умовами кредитного договору № 044/07/2013/364 від 24 липня 2013 року передбачено повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами щомісячними платежами у відповідності з графіком, встановленим у Додатку 1 до кредитного договору з останнім строком погашення 23 липня 2018 року.
Судом встановлено, що до серпня 2014 року відповідач не мав прострочення погашення кредиту.
Віднесення заборгованості на прострочену відбулось 29 жовтня 2014 року, таким чином, перебіг строку звернення позивача до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом обраховується з 29 жовтня 2014 року.
До серпня 2014 року відповідач не мав прострочення по процентам, остання дата нарахування процентів 30 квітня 2015 року, перебіг строку звернення позивача до поручителя з вимогою про стягнення процентів почався з 11 серпня 2014 року. Відповідно трирічний строк дії поруки по процентах сплинув 11 серпня 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом банк звернувся до суду 28 березня 2019 року, що підтверджується штампом на поштовому конверті.
За таких обставин, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом, що виникла за період з серпня 2014 року по лютий 2016 року позивач звернувся до суду після спливу вказаного у п.5.2. договору строку дії поруки (три роки), а стосовно вимоги про стягнення заборгованості за процентами - за весь період, оскільки останнє нарахування відбулось 30 квітня 2015 року, тому за правилами частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука щодо вказаних щомісячних платежів припинилась, оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу частинами (щомісячними платежами).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки зобов'язання позичальника за кредитним договором не виконано, то станом на момент звернення до суду із позовом, зобов'язання поручителя за договором поруки з урахуванням пунктів 5.1 та 5.2 договору поруки продовжують існувати, не заслуговують на увагу з огляду на викладені вище обставини.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 04 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови 28 жовтня 2020 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко