Іменем України
28 жовтня 2020 року м. Кропивницький
справа № 404/536617
провадження № 22-ц/4809/1232/20
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Дьомич Л. М., Мурашка С. І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 червня 2020 року у складі головуючого судді Іванової Н. Ю.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
У серпні 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість у розмірі 104 710,20 грн за кредитним договором б/н від 23 березня 2006 року, що включає: 5111 грн 16 коп. - заборгованість за кредитом, 90 086 грн 65 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4050 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штрафу (фіксована частина), 4962 грн 39 коп. - штраф (процентна ставка) та судові витрати у розмірі 1600 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 23 березня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5260 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідно до вимог, передбачених п. 3.2, п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідачка своєчасно не погашала кредит та не сплачувала відсотки відповідно до умов договору, про що має зазначено у розрахунку заборгованості за договором, зобов'язання за вказаним договором не виконала.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 31 липня 2017 року має заборгованість в розмірі 104 710 грн. 20 коп., в тому числі: 5111 грн. 16 коп. - заборгованість за кредитом, 90086 грн. 65 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4050 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4962 грн. 39 коп. - штраф (процентна складова).
На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів банку.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 червня 2020 року позов задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 5111,16 грн заборгованості за кредитним договором № б/н від 23 березня 2006 року та 78,10 грн судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника, яку підписала відповідачка, процентна ставка взагалі не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати простроченого тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тому до стягнення підлягає лише заборгованість за кредитом в сумі 5111,16 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом,та ухвалення в цій частині нового рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
Зазначило, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Не дано оцінки наданій до суду копії заяви відповідачки від 23.03.2006, в якій вона особистим підписом засвідчила, що "Я згодна, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між мною та Банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг.”
Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Крім того, у заяві, підписаній відповідачкою, також зазначена сума кредитного ліміту (початкова) - 2000,00 грн; базова процентна ставка - 3% на місяць (36 % річних, із розрахунку 360 днів у році), порядок погашення заборгованості.
Відповідачка при укладенні кредитного договору була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів.
18.04.2011 відповідачка звернулась до банку задля перевипуску картки, повторно ідентифікувалась та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (копія наявна в матеріалах справи), отримала перевипущену картку та користувалась нею.
Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці.
На видану відповідачці кредитну картку було встановлено початковий кредитний ліміт 2000,00 грн, який в подальшому неодноразово змінювався. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахунках відповідача, довідками банку. У виписці по руху коштів прослідковується, що відповідачці був встановлений кредитний ліміт, використовувались кредитні кошти шляхом їх отримання через банкомати, що підтверджує факт одержання кредитних карток. Банківська виписка з рахунку має статус первинного документу, що ппередбачено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін'юсту від 12.04.12 р. № 578/5. З виписки вбачається, що відповідачка користувалась кредитними коштами (в т.ч. після перевипуску карти), знімала кошти в банкоматах, тощо.
Відповідачка часткового погашала наявну заборгованість та продовжувала користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці.
З вказаних підстав, відповідачка як клієнт банку зобов'язана повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити проценти за користування ними.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник відповідачки адвокат Шепеленко А. О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК).
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій ст. 274 ЦПК України (ч.ч.1-2 ст. 274 ЦПК).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Відповідно до наданої позивачем копії анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 23.03.2006 ОСОБА_1 виявила бажання отримувати послуги АТ КБ «ПриватБанк», із визначенням типу карти: НОМЕР_1 , суми кредитного ліміту - в розмірі 2000 грн, із базовою ставкою 3 % в місяць, з розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту складає строк дії карти, із визначенням порядку погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7% від суми боргу (а.с. 8 т. 1).
В анкета-заява не обумовлено порядок і розмір сплати неустойки (пені, штрафів) та комісії.
Вказана копія анкети-заяви містить підпис клієнта банку від імені ОСОБА_1 , який ніким не оспорюється.
В анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначила, що згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами банка, з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами банка, складає між сторонами договір.
Крім того, ОСОБА_1 підписана анкета-заява від 18.04.2011, де зазначено про бажання отримувати послуги АТ КБ «ПриватБанк», проте не вказано про обраний тариф, відсоткову ставку, не передбачений порядок сплати пені чи комісії (а.с.116-117,209 т.1).
Долучена позивачем копія анкети-заяви містить підпис клієнта банку від імені ОСОБА_1 , який не оспорюється.
До позовної заяви долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, та Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06.03.2010 № СП-2010-256, Тарифи, які не містять підпису відповідача (а.с. 9-14,118-181 т.1).
Відповідно до копії роздруківки з програми АТ КБ «ПриватБанк» 15.08.2014 на фінансовий номер відповідачки надіслано смс-повідомлення щодо встановлення на кредитну карту процентної ставки за користування картою 2,9 % на місяць, 15.03.2015 направлено смс з інформацією про відсоткову ставку - 3,6% (а.с.183,184 т.1).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 31.07.2017 відповідач має заборгованість в сумі 104 710,20 грн, яка складається із: - 5111,16 грн заборгованості за кредитом; - 90 086,65 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; - 4050 грн заборгованості за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн (фіксована частина), та 4962,39 грн (процентна складова) (а.с.4-7 т.1).
Відповідно до наданих позивачем довідок згідно кредитного договору б/н від 23.03.2006 ОСОБА_1 отримала: 23.03.2006 картку № НОМЕР_2 , строк дії якої до 04/15, 18.04.2011 картку № НОМЕР_3 зі строком дії до останнього дня 11/14 (а.с. 95 т. 1, а.с. 85 т. 2).
Матеріали справи містять виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 по 05.03.2019, де зазначено про встановленння кредитного ліміту в розмірі 5260,00 грн(а.с. 96-114, 198-207 т. 1).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила прізвище на « ОСОБА_2 » (а.с. 65 т. 1).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент підписання анкети-заяви від 18.04.2011, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.{ Частина друга статті 1056-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1822-VI ( 1822-17 ) від 21.01.2010 } Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. { Частина третя статті 1056-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1822-VI ( 1822-17 ) від 21.01.2010 }{ Кодекс доповнено статтею 1056-1 згідно із Законом N 661-VI ( 661-17 ) від 12.12.2008 } .
Відповідно до наданих позивачем виписок з особового рахунку ОСОБА_1 у період з 25.03.2006 по 18.04.2011 відповідачка користувалась кредитною картою № НОМЕР_3 , в тому числі знімала кошти, з 30.04.2011 відбувалося лише поповнення рахунку, також позивачем проводилося списання відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів (а.с. 100-114 т. 1). З 30.04.2011 по 08.04.2014 відповідачка користувалась кредитною картою № НОМЕР_2 , строк дії якої сплинув 04/15, в подальшому по 05.03.2019 відбувалося лише поповнення рахунку (а.с. 96-99 т. 1).
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення одержаних у кредит коштів виникла заборгованість по тілу кредиту в сумі 5111,16 грн, яка була стягнута судом першої інстанції, судове рішення в цій частині не оскаржується і не переглядається в апеляційному порядку.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції зазначив, що у заяві позичальника процентна ставка не вказана.
Ці висновки не відповідають наданим позивачем і дослідженим судом доказам, зокрема, у заяві позичальника ОСОБА_1 від 23.03.2006 містяться узгоджені сторонами умови кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитом в розмірі 3 % в місяць з розрахунку 360 днів у році, строку кредитування, що відповідає строку дії карти, в даному випадку карти № НОМЕР_2 , строк дії якої сплинув 04/15 (а.с.8 зв. т. 1, а. с. 85 т. 2).
За розрахунком банку станом на 31.07.2017 на тіло кредиту 5111,16 грн нараховано проценти за користування кредитом в сумі 90086,65 грн, проценти розраховані, починаючи з 23.03.2006 з процентної ставки - 36 % річних, з 01.01.2013 - 30,00 % річних, з 29.09.2014 - 34,80% річних, з 01.04.2015 - 43,20 % річних (а.с.7 зв. ст. т.1).
Суд апеляційної інстанції, не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами, оскільки сторони кредитного договору в письмовій формі ( в анкеті-заяві ОСОБА_1 23.03.2006) обумовили процентну ставку - 36 % річних (3% на місяць), та не змінили її при підписанні ОСОБА_1 анкети-заяви від 18.04.2011, на підставі якої вона отримала ще одну кредитну картку № НОМЕР_2 , строком дії до 11/14.
Оскільки відповідач, як споживач банківських послуг, погодилась на сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % річних на суму залишку заборгованості, саме ця процентна ставка має враховуватися при обчисленні процентів за користування кредитом.
Позивачем не надано суду доказів інформування відповідача про зміну відсоткової ставки і вчинення нею дій, що можуть свідчити про її згоду зі збільшенням такої ставки.
Виходячи з приписів параграфів 1, 2 глави 71 ЦК України нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту, тобто на суму кредиту, фактично отриману позичальником. Зокрема, частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Відповідно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2526,70 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами протягом 23 місяців, розраховано від суми боргу по кредиту 5111,16 грн з дати останнього платежа до закінчення строку кредитування (строку дії картки 04/15) - 3526,70 грн з відрахуванням суми поповнення карткового рахунку 06.09.2013 - 500 грн та 08.04.2014 - 500 грн, яка не врахована судом при стягненні заборгованості за кредитом (тіла кредиту), (3526,70-500-500 = 2526,70).
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що Витяги з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06.03.2010 № СП-2010-256 та тарифи, долучені позивачем (а.с.9-14,118-181 т.1), не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяв-анкет від 23.03.2006 та від 18.04.2011.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що між сторонами досягнута згода щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, який застосований при проведенні розрахунку заборгованості, а також щодо обумовлення сторонами порядку та розмірів нарахування і сплати комісії та неустойки (пені і штрафів) у зазначених банком межах.
Встановлено, що ОСОБА_1 , підписуючи 23.03.2006 та 18.04.2011 анкети-заяви не погодила порядку сплату пені, комісії та штрафів, долучені до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг та витяг з Тарифів нею не підписані, тому висновок суду першої інстанції про безпідставність і недоведеність вимог про стягнення неустойки і комісії є правильним.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом у зв'язку з непогодженням сторонами кредитного договору їх розміру і порядку сплати, є помилковим і не відповідає вимогам норм матеріального права, зроблений з порушенням норм процесуального права, без врахування і належної оцінки всіх обставин та наданих доказів.
Рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вказаної позовної вимоги і стягнення з відповідача на користь позивача 2526,70 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 червня 2020 року є законним і обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, то згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір 4000 грн (а.с.2,136), пропорційно до задоволених вимог в сумі 215,44 грн (08,24%), за подання позовної заяви і апеляційної скарги, переплата за подання якої складає 1385,40 (1600-78,10*150% = 1014,60-2400) грн, та стягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування кредитом скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, про часткове задоволення вказаної позовної вимоги.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 2526,70 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом № б/н від 23 березня 2006 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 215,44 грн судового збору.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді С. М. Єгорова
Л. М. Дьомич
С. І. Мурашко