вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
21 жовтня 2020 року Справа №480/3362/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача (Головного управління ДПС у Сумській області) - Куріцького Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3362/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області, Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання нарахувати та виплатити доплату за виконання обов'язків (суміщення посад) та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Сумській області від 19 лютого 2020 року № 19-0;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Сумській області від 24 квітня 2020 року № 69-0;
- зобов'язати Головне управлінням ДФС у Сумській області оформити трудові правовідносин з ОСОБА_1 за період роботи в Роменському управлінні Головного управління ДФС у Сумській області з 19 лютого 2020 року по 27 квітня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменського управління Головного управління ДФС у Сумській області або іншій рівнозначній посаді;
- стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наказом Головного управління ДФС у Сумській області № 19-0 від 19 лютого 2020 року позивача поновлено на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області та наказом відповідача № 69-0 від 24 квітня 2020 року звільнено з цієї посади з 27 квітня 2020 року на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України та п.1.1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважає накази ГУ ДФС у Сумській області № 19-0 від 19 лютого 2020 року та від 24 квітня 2020 року № 69-0 протиправними та такими, що порушують його право на працю та право на проходження державної служби.
Позивач зазначає, що 16 жовтня 2018 року позивача звільнено з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 КЗпП України та п.п.1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
1 березня 2019 року на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 480/4292/18 позивача поновлено на зазначеній посаді.
Згодом наказом ГУ ДФС у Сумській області № 136 від 02 травня 2019 року позивача знову звільнено з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 КЗпП України та п.п.1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
07 серпня 2019 року на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 480/1998/19, наказом ГУ ДФС у Сумській області № 243-0 позивача поновлено на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ.
На підставі наказу ГУ ДФС у Сумській області № 302-0 від 07 жовтня 2019 року позивача знову звільнено з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 КЗпП України та п.п.1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 480/4515/19 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Сумській області № 302-0 від 07 жовтня 2019 року. Відповідно до рішення суду позивача поновлено на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ.
Наказом ГУ ДФС у Сумській області № 19-0 від 19 лютого 2020 року на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 480/4515/19 позивача поновлено на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ.
В подальшому 19 лютого 2020 року та 26 березня 2020 року позивача було попереджено про наступне звільнення з Роменської ОДПІ у зв'язку з її реорганізацією й 27 квітня 2020 року звільнено з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 КЗпП України та п.п.1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
На переконання позивача відповідач зобов'язаний був поновити його на попередній чи рівнозначній посаді саме в ГУ ДФС у Сумській області, а не в Роменській ОДПІ. Відтак позивач вважає, що прийняття відповідачем наказу № 19-0 від 19 лютого 2020 року, про поновлення позивача на посаді в Роменській ОДПІ, що припинила своє існування як юридична особа, не можна вважати виконанням такого обов'язку.
Також позивач вважає, що станом на 27 квітня 2020 року реорганізацію Роменської ОДПІ вже було завершено, й підзаконні нормативно-правові акти відповідно до яких було проведено таку реорганізацію у 2020 році були вже не чинними. Тому, у відповідача була відсутня правова підстава для звільнення його з роботи у зв'язку з реорганізацією, проведеною у 2019 році.
Крім того, позивач стверджує, що має право на оформлення трудових правовідносин з ГУ ДФС у Сумській області за період роботи в Роменському управлінні ГУ ДФС у Сумській області з 19 лютого 2020 року по 27 квітня 2020 року.
Ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував з огляду на таке.
Представник відповідача зазначає, що відповідно до абз. 3 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. №480/4515/19 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, отже ГУ ДФС у Сумській області повністю виконало вказане рішення Сумського окружного адміністративного суду.
При цьому відповідач вважає, ГУ ДФС у Сумській області не мало жодного права поновлювати позивача на будь-якій іншій посаді ніж та, що зазначена в рішенні суду.
Проте, Роменську ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДФС у Сумській області. Враховуючи, що позивач перебував на посаді в Роменській ОДПІ, його було попереджено ГУ ДФС у Сумській області, як уповноваженим органом- правонаступником, про наступне вивільнення в зв'язку з реорганізацією Роменської ОДПІ, а не ГУ ДФС у Сумській області. Разом з попередженням про наступне вивільнення Позивачу було запропоновано наявні вакантні посади в ГУ ДФС у Сумській області, станом на 05.03.2020 р. на які можливо призначення за результатами конкурсу. Під час попередження про подальше звільнення у Відповідача не було вакантних посад, на які було б можливим призначення позивача без проведення конкурсу, а участі у конкурсі на зайняття вакантних посад Позивач не приймав.
Також відповідач зазначає, що на момент звільнення позивача ГУ ДФС у Сумській області з 02.08.2019 р. перебуває у стадії припинення.
Що позовної вимоги про оформлення трудових відносин між позивачем та ГУ ДФС у Сумській області, відповідач зазначає, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. №480/4515/19 було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, про що було видано наказ від 19.02.2020 р. № 19-о. Таким чином, ГУ ДФС у Сумській області, як правонаступник Роменської ОДПІ, видавши наказ від 19.02.2020р. № 19-о про поновлення позивача на посаді оформило трудові відносини з ним шляхом укладення письмового трудового договору.
Крім того, відповідач стверджує, що враховуючи юрисдикцію Роменської ОДПІ і Головного управління ДФС у Сумській області, ОСОБА_1 не можливо призначити на посаду головного державного інспектора в ГУ ДФС у Сумській області без обов'язкового проведення конкурсу.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій з позицією відповідача не погоджується та наполягає на позовних вимогах.
Ухвалою суду було частково задоволено клопотання представника ГУ ДФС у Сумській області, залучено в якості співвідповідача у справі ГУ ДПС у Сумській області.
В подальшому позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив:
- зобов'язати Головне управлінням ДФС у Сумській області нарахувати та виплатити доплату у розмірі 50 відсотків посадового окладу за виконання обов'язків (суміщення посад) завідувача юридичного сектору Роменської ОДПІ за період з 03 лютого 2014 року по 02 лютого 2015 року.
- зобов'язати Головне управлінням ДФС у Сумській області нарахувати та виплатити за вказаний період компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Вказані позовні вимоги обгрунтовуються тим, що наказом Роменської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області № 5-0 від 03 лютого 2014 року на позивача було покладено виконання обов'язків завідувача юридичного сектора Роменської ОДПІ з 03 лютого 2014 року, які він виконував до 02 лютого 2015 року включно. При цьому, його не було звільнено від основної роботи.
Позивач зазначає, що відповідно до ст. 105 Кодексу законів про працю України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» було встановлено доплату у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) за суміщення професій (посад).
Таким чином, позивач вважає, що мав право на доплату у розмірі до 50 відсотків посадового окладу за суміщення посади головного державного інспектора з посадою завідувача юридичного сектора Роменської ОДПІ та відповідач зобов'язаний був виплатити таку доплату.
Представник відповідача - ГУ ДФС у Сумській області, надав суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в яких зазначає, що відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», тимчасово припинено встановлення доплат за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників.
Також представник відповідача - ГУ ДПС у Сумській області надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував та зазначив, що ГУ ДПС у Сумській області стало правонаступником лише частини функцій, прав та обов'язків (лише владних повноважень) ГУ ДФС у Сумській області, на підставі прямої вказівки закону, без передачі інших прав та обов'язків.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представники відповідачів в судових засіданнях проти позову заперечували та просили у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач тривалий час працював на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області.
У травні 2018 року, з метою реалізації пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" та на підставі наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року № 295 "Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Сумській області" розпочато реорганізацію Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області шляхом приєднання до ГУ ДФС у Сумській області.
Наказом ГУ ДФС у Сумській області № 1253 від 14.08.2018 "Про введення в дію переліку змін № 2 до штатного розпису" введено в дію з 14 серпня 2018 року перелік змін № 2 до штатного розпису ГУ ДФС у Сумській області. Відповідно до зазначеного наказу, посада головного державного інспектора з юридичних питань в Роменському управлінні Головного управління ДФС у Сумській області, Роменській державній податковій інспекції, Липоводолинській державній податковій інспекції та Недригайлівській державній податковій інспекції відсутня.
Наказом Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області від 16 жовтня 2018 року № 22 позивача звільнено з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 у справі №480/4292/18 визнано протиправним та скасовано наказ Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області від 16.10.2018 №22, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, стягнуто з Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29844,37 грн. та судові витрати пов'язані з прибуттям до суду у розмірі 749,50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80382225).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 по справі № 480/4292/18 залишено без змін.
На підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 у справі № 480/4292/18 позивача відповідно до наказу від 01.03.2019 №64-о, поновлено на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ (а.с.130). Цього ж дня, у зв'язку з реорганізацією, позивачу було вручено попередження про наступне звільнення із займаної посади 02.05.2019 року, а також повідомлення-пропозицію щодо переведення на вакантні посади в ГУ ДФС у Сумській області.
Наказом ГУ ДФС у Сумській області від 02.05.2019 № 136-о припинено державну службу та звільнено 02.05.2019 року ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області по скороченню згідно п.1 ст.40 КЗпП України, пп.1 п.1 ст.87 Закону України №889-VIII «Про державну службу» від 10.12.2015 (а.с. 133).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 у справі №480/1998/19 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Сумській області від 02.05.2019 № 136-о, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, стягнуто з ГУ ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 22002,50 грн. та судові витрати пов'язані з прибуттям до суду у розмірі 620,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83644398). Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 по справі № 480/1998/19 залишено без змін.
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 №480/1998/19 ГУ ДФС у Сумській області було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області наказом ГУ ДФС у Сумській області від 07.08.2019 №243-о (а.с. 134).
Проте, у зв'язку із реорганізацією Роменської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області шляхом приєднання до ГУ ДФС у Сумській області, позивач 07.08.2019 був попереджений про наступне вивільнення 07.10.2019.
Наказом від 07.10.2019 №302-о ГУ ДФС у Сумській області було звільнено 07.10.2019 ОСОБА_1 із займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, пп.1 п.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (а.с. 136).
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. у справі №480/4515/19 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Сумській області від 07 жовтня 2019 року № 302-0, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, стягнуто з Головного управління ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 29931,28 грн. та судові витрати, пов'язані з прибуттям до суду в сумі 1070,4 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87904518).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. №480/4515/19 наказом Головного управління ДФС у Сумській області № 19-0 від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області (а.с. 8).
19 лютого 2020 року та 26 березня 2020 року ГУ ДФС у Сумській області попередило позивача про наступне вивільнення у зв'язку із реорганізацією Роменської ОДПІ, одночасно повідомлено, що позивач може взяти участь у конкурсі на вакантні посади державних службовців ГУ ДФС у Сумській області, інформація відносно яких оприлюднена на сайті Єдиного порталу вакансій державної служби (а.с. 9 - 10).
В подальшому наказом відповідача № 69-0 від 24 квітня 2020 року позивача звільнено з посади головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області з 27 квітня 2020 року на підставі п.1 ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України та п.п.1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 11).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу». Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно ст.3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 2 - 3 ст.5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені, зокрема статтею 87 Закону України «Про державну службу», зокрема відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Законом України від 14 січня 2020 року N 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13 лютого 2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону України «Про державну службу».
Наразі відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суд зазначає, що законодавцем також були внесені зміни до Кодексу законів про працю України, так Законом України від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набув чинності 02.02.2020, статтю 49-2 Кодексу законів про працю України після частини п'ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".
Отже зміни внесені до Кодексу законів про працю України наразі також є діючими та чітко передбачають особливості звільнення державних службовців, зокрема не застосування до такої процедури положень частини другої статті 49-2 цього Кодексу, якою передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
При цьому, частиною 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Разом з тим, частиною 5 статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов'язкового проведення конкурсу визначені статтею 41 Закону України «Про державну службу», зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Таким чином, виходячи із з нормативного тлумачення зазначених норм, суд доходить висновку, що нормами Закону України «Про державну службу» передбачена можливість працевлаштування працівника, посада якого скорочена на іншій рівнозначній або нижчій вакантній посаді, разом з тим нормами Кодексу законів про працю України передбачено обов'язок роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Під час розгляду справи судом встановлено, що і на час попередження позивача про наступне звільнення і на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення відповідачем не пропонувалися ОСОБА_1 будь- які вакантні посади.
Судом встановлено, що фактично позивача звільнено в зв'язку із скороченням посади, яку він займав та як стверджує представник відповідача, у зв'язку із відсутністю рівнозначних або нижчих посад в штатному розкладі ГУ ДФС у Сумській області, а приймати участь у конкурсі на заміщення інших посад позивач відмовився.
Суд зазначає, що у даному випадку у зв'язку із реорганізацією Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області мало відбуватися не призначення, а переведення позивача до ГУ ДФС у Сумській області. На момент звільнення ОСОБА_1 з посади ГУ ДФС у Сумській області не було припинене і доказів неможливості переведення позивача на одну із вакантних посад згідно діючого штатного розпису відповідачем не надано.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів відсутності в ГУ ДФС у Сумській області вакантних рівнозначних або нижчих посад, які могли бути запропоновані позивачу. При цьому, суд неодноразово зобов'язував відповідачів надати суду перелік всіх вакантних посад в ГУ ДФС у Сумській області за період: з дня поновлення позивача на посаді і по день звільнення, але вимоги суду виконані не були (а.с. 121-122, 150). При цьому, суд зауважує, що надана відповідачем довідка про список вакантних посад в ГУ ДФС у Сумській області, не може бути допустимим доказом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки надана не за той період, що вимагав суд та не містить обов'язкових реквізитів, як то дата, вихідний номер та підпис керівника установи, та надана отже не може з достовірністю свідчити про обставини, що підлягають доказуванню (а.с. 163). Також суд не приймає до уваги штатний розпис Головного управління ДФС у Сумській області, оскільки останній затверджений 24.09.2020 року, тобто вже після звільнення позивача (а.с. 140).
При цьому суд також враховує, що відповідач чотири рази звільняв позивача з підстав реорганізації Роменської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, і кожного разу поновлюючи на попередній роботі ОСОБА_1 суд констатував порушення прав останнього та недотримання вимог законодавства при звільненні.
Водночас необхідно враховувати, що застосовані до позивача в цій справі обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
Суди зобов'язані, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов'язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але, відповідно до статті 27 Віденської конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Суд зазначає, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.
Порушення трудових прав та їх гарантій є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
На думку Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019, держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров'я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття. Законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов'язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної організації праці.
Суд враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.96 р. згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" та Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII.
Відповідно до п.1, п.24 частини 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.96 р. згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) (далі - Європейська соціальна хартія), кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає; усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.
Суд звертає увагу, що відповідно до п.2 Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України, зокрема, пункти 1, 2, 3, 4 статті 1; статтю 24 частини II Хартії.
Пунктами 1,2 ст. 1 ч. ІІ Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов'язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.
Згідно з ст.24 ч. ІІ Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.
Відповідно до ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 3933-ХІІ від 04.02.1994 р. (далі - Конвенція МОП №158), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Згідно із п. «а» ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП № 158, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
Наведені положення підлягають застосуванню до досліджуваних правових відносин у питанні оцінки правомірності звільнення позивача.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не довів суду існування підстав чи обґрунтованих причин неможливості використання позивача в подальшому на державній службі та не довів об'єктивної неможливості його працевлаштування, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача та легітимної мети, якої прагнули досягти органи державної влади, суд уважає їх непропорційними, невиправданими та не такими, що є необхідними у демократичному суспільстві.
Суд вирішуючи даний спір виходить з критеріїв правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене також виходить із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що спірний наказ відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та таким, що виданий непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на працю.
Отже, цей наказ є таким, що підлягає скасуванню судом як протиправний.
Відтак позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Сумській області від 24 квітня 2020 року № 69-0 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача щодо поновлення його на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменського управління Головного управління ДФС у Сумській області, оскільки на цю посаду ОСОБА_1 не був призначений та з вказаної посади він не звільнявся.
З огляду на те, що посада, з якої позивача було звільнено та на яку він просить його поновити, не є рівнозначними, задоволення вказаних вимог позивача фактично було б призначенням судом позивача на нову посаду, що не належить до повноважень суду.
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на рівнозначній посаді, суд зазначає наступне.
Абзацом 1 ст.235 КЗпп України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже законодавством передбачено поновлення незаконно звільненого працівника на попередній роботі. При цьому суд не може перебирати на себе функції роботодавця та поновлювати позивача на посаді, на якій він не працював до звільнення. Відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставним та задоволенню не підлягають.
Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача із займаної посади, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та поновити ОСОБА_1 на попередній роботі - посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області.
Судом встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридична особа - Роменська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Сумській області була припинена 10.05.2019.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 року № 296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" вказане припинення Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області відбулося у зв'язку з реорганізацією та приєднання вказаного територіального органу як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Сумській області.
У зв'язку з викладеним, саме Головне управління ДФС у Сумській області повинно поновити позивача на роботі та відновити стан трудових відносин, які існували до незаконного звільнення.
Також відповідно до абз.2 ст.235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), який застосовується, зокрема, у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до оскаржуваного наказу останнім робочим днем позивача є 27.04.2020 року, тому сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню, починаючи з 28.04.2020 року (наступний за датою звільнення робочий день) по день постановлення судового рішення в справі.
Згідно наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи, що передували звільненню складає 359,61 грн. (а.с. 51)
Враховуючи лист Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 р. № 1133/0/206-19, позивач перебуває у вимушеному прогулі 121 робочий день.
Отже за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає нарахуванню та стягненню сума середньої заробітної плати в розмірі 43512,81грн. (121 р.д X 359,61 грн).
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Сумській області від 19 лютого 2020 року № 19-0, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки зазначений наказ прийнятий на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. у справі №480/4515/19, яким позивача відповідно до ст. 235 КзПП поновлено саме на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області. В даному випадку суд погоджується з твердженням відповідача, що у разі прийняття наказу щодо поновлення позивача на іншій посаді, ніж зазначено в судовому рішенні, така дія буде розглядатись не як «поновлення», а за правовим змістом «призначенням або переведенням» (прийняттям на роботу), що недопустимо без відповідної заяви (згоди) позивача як працівника в силу прямого припису ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу», якою передбачено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Також суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання ГУ ДФС у Сумській області оформити трудові правовідносин з позивачем за період роботи в Роменському управлінні ГУ ДФС у Сумській області з 19.02.2020 року по 27.02.2020 року з огляду на наступне.
Як вже зазначалося судом вище ГУ ДФС у Сумській області на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. у справі №480/4515/19, як правонаступник Роменської ОДПІ, поновило позивача на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, про що було видано наказ від 19.02.2020 №19-о.
Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового догово оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язке державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу.
Таким чином, ГУ ДФС у Сумській області, видавши наказ від 19.02.2020 №219-о про поновлення позивача на посаді оформило трудові відносини з ним, що було відображено у трудовій книжці позивача та підтверджується фактом виплати останньому заробітної плати.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управлінням ДФС у Сумській області нарахувати та виплатити доплату у розмірі 50 відсотків посадового окладу за виконання обов'язків (суміщення посад) завідувача юридичного сектору Роменської ОДПІ за період з 03 лютого 2014 року по 02 лютого 2015 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Роменської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області № 5-0 від 03 лютого 2014 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків завідувача юридичного сектора Роменської ОДПІ з 03 лютого 2014 року, які він виконував до 02 лютого 2015 року включно, при цьому будь - яких доплат за виконання додаткової роботи позивач не отримав (а.с. 60 - 63).
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Частиною 2 ст. 13 цього ж Закону визначено, що обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Так спеціальним актом Кабінету Міністрів України, який регулює питання здійснення оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є постанова від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - постанова № 268). Додатком 29 до постанови № 268 визначено схему посадових окладів спеціалістів: державних фінансових інспекцій, державних податкових інспекцій, які мають ранг державного службовця у містах (крім мм. Києва та Севастополя), об'єднаних державних податкових інспекцій, об'єднаних у районах та містах державних фінансових інспекцій.
Підпунктом г) п. 2 постанови № 268 надано право керівникам органів, зазначених у п. 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: спеціалістам і службовцям (крім заступників керівників органів виконавчої влади, прокуратури, судів та інших органів, керівників структурних підрозділів та їх заступників) доплату: за виконання обов'язків тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу - у розмірі різниці між фактичним посадовим окладом тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу (без урахування надбавок та доплати) і посадовим окладом працівника, який виконує обов'язки тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу, у разі, коли працівник, що виконує обов'язки тимчасово відсутнього керівника структурного підрозділу, не є його заступником.
Отже суд зазначає, що вказаною нормою керівнику органу не встановлено обов'язок, а надано права щодо встановлення відповідної доплати в межах фонду оплати праці.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» (далі - постанова № 65, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), затверджено заходи щодо економного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, згідно з додатком. Так п. 12 додатку до постанови № 65 визначено, що тимчасово припинено встановлення доплат за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників.
Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог щодо виплати вказаної доплати.
При цьому посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», суд вважає безпідставним. Так, зазначена постанова не розповсюджується на умови оплати праці позивачу, оскільки схеми посадових окладів спеціалістів об'єднаних державних податкових інспекцій визначалися постановою №268, а не відповідно до єдиної тарифної сітки розрядів.
Також безпідставним є посилання позивача і на п.5 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 року № 1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню", оскільки вказаним пунктом установлено розмір доплат та надбавок на період погашення заборгованості по заробітній платі працівникам бюджетних установ, яким умови оплати праці затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. N 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери".
Як вже зазначалося судом вище, умови оплати праці позивача визначалися відповідно до постанови №268, а не постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. N 1298.
Разом з тим, позовна вимога щодо зобов'язання Головне управлінням ДФС у Сумській області нарахувати та виплатити за вказаний період компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги щодо виплати доплати за виконання обов'язків завідувача юридичного сектору Роменської ОДПІ, яка визнана судом безпідставною.
Згідно ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пов'язані з прибуттям позивача з м. Ромни до суду (м. Суми) в сумі 748,98 грн., які підтверджуються фіскальними чеками виданими ТОВ "Сумиоблавтотранс" (Автовокзал) (а.с. 118 - 119, 164 - 165).
Також суд зазначає, що на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді публічної служби та виплати середнього заробітку за один місяць, що складає 7551,81 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області, Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання нарахувати та виплатити доплату за виконання обов'язків (суміщення посад) та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Сумській області від 24 квітня 2020 року № 69-0.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменського управління Головного управління ДФС у Сумській області.
Стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 43 512,81 грн. (сорок три тисячі п'ятсот дванадцять гривень 81 коп.).
Стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов'язані з прибуттям до Сумського окружного адміністративного суду в розмірі 748,98 грн. (сімсот сорок вісім гривень 98 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора з юридичних питань Роменського управління Головного управління ДФС у Сумській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 7 551,81 грн. (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна гривня 81 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.10.2020 року.
Суддя В.О. Павлічек