29 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/931/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіо»
на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.07.2020 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020
у справі № 917/931/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіо» (далі - ТОВ «Медіо», скаржник)
до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»
про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів,
ТОВ «Медіо» 24.09.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) через Східний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 07.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 (повний текст постанови виготовлений 11.09.2020) у справі № 917/931/20, ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки наведену касаційну скаргу подано 24.09.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, перевіряти матеріали цієї скарги слід, зважаючи на приписи Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 року (далі - ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Так, як на підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що «судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та відсутністю постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів або інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, що виключає законність такого акту та є підставою для його скасування». Тобто можна дійти висновку, що скаржником оскаржуються судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Водночас перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягало невірне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.
В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ «Медіо» у касаційній скарзі посилається на норми Цивільного кодексу України, ГПК України, Закону України «Про ринок природного газу», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Закону України «Про трубопровідний транспорт», постанови НКРЕКП «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення», Кодексу газорозподільної системи, Типового договору розподілу природного газу, але при цьому не зазначає, які саме норми матеріального чи процесуального права порушені судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
В цілому доводи касаційної скарги зводяться до власного викладення обставин справи стороною по справі та оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також вирішувати питання щодо достовірності доказів, додатково перевіряти докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України.
Слід відзначити і те, що ТОВ «Медіо» здійснює посилання на постанови Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №904/8549/17 (щодо належності доказів), від 27.12.2019 у справі №986/11256/16-ц, від 11.04.2018 у справі №921/377/14-г/7, №73533016 (щодо застосування принципів змагальності та диспозитивності), від 23.10.2019 у справі №210/4735/15-ц (щодо відповідальності газопостачального та газорозподільного підприємства), постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та практику Європейського суду з прав людини. Водночас скаржник конкретно не зазначає, які саме з наведених правових позицій не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, (за відсутності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, як зазначає скаржник), а лише вказує на наявність таких судових рішень.
Касаційний господарський суд звертає увагу і на той факт, що ТОВ «Медіо» в обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України перелічує всі наявні пункти для скасування судового рішення, наявні в частині третій статті 310 ГПК України. Водночас касаційна скарга не містить повного та належного обґрунтування порушення норм процесуального права господарськими судами за всіма пунктами (з 1 по 4) частини третьої статті 310 ГПК України.
Отже, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки у порушення цього пункту, у ній відсутнє повне та належне обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи, що касаційна скарга ТОВ «Медіо» не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, суд касаційної інстанції в порядку частин другої та третьої статті 292 ГПК України залишає касаційну скаргу без руху.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд зазначає, що ТОВ «Медіо» необхідно: повно та належно обґрунтувати необхідність відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, або навести іншу підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи/або порушення норм процесуального права.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіо» на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 у справі № 917/931/20 - залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Медіо» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул.О.Копиленка,6.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Медіо», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, судом буде повернута касаційна скарга на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова