28 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/1235/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
за участю представників:
позивача - Верхацького І.В.,
відповідача - Янович-Бунь І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Куксов В.В., судді - Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.)
від 03.06.2020,
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно»
про стягнення 2 976 523,49 грн
у жовтні 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача 2 976 523,49 грн за договором постачання природного газу № 1213/1718-ТЕ-36 від 22.09.2017, з яких 472 611,84 грн - пеня, 1 034 743,45 грн - 3 % річних,1 469 168,20 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору постачання природного газу № 1213/1718-ТЕ-36 від 22.09.2017, прострочивши виконання зобов'язання з оплати.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 позов задоволено.
Стягнуто з ПАТ «Черкаське хімволокно» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 472 611,84 грн пені, 1 034 743,45 грн 3 % річних, 1 469 168,20 грн інфляційних втрат та судові витрати.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 у справі № 925/1235/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
06.07.2020 АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 залишити без змін.
Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Посилається на те, що відповідач не надав суду доказів, що він вчиняв всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу, однак внаслідок незалежних від нього обставин був позбавлений можливості розрахуватись за поставлений позивачем газ. На думку скаржника, положення постанови Кабінету Міністрів України № 256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунок газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян і не передбачають обов'язку зміни умов договірних зобов'язань сторін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з наведених у відзиві підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 22.09.2017 між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та ПАТ «Черкаське хімволокно» (споживач) було укладено договір № 1213/1718-ТЕ-36 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач - прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води (п. 1.2 договору).
Відповідно п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 газ орієнтовним обсягом до 45 тис. куб. м, у тому числі по місяцях: жовтень - 4700 куб. м.; листопад - 9000 куб. м.; грудень - 11500 куб. м.; січень - 7600 куб. м.; лютий - 7000 куб. м.; березень - 5200 куб. м..
За п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладення договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В подальшому, між сторонами у справі було підписано додаткові угоди № 1 від 23.10.2017, № 2 від 27.11.2017, № 3 від 14.12.2017 та № 4 від 28.12.2017, якими було збільшено обсяг поставки газу, а додатковими угодами № 6 від 16.04.2018, № 8 від 05.07.2018, № 9 від 01.08.2018 та № 10 від 31.08.2018 в п. 2.1 договору додано абзац другий.
У додатковій угоді № 10 сторони погодили, зокрема, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 30.09.2018, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 259 359 473,11 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с. 42-48, т. 1).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору, оскільки у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, адже всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача.
Встановивши, що доказів, які підтверджують перерахування коштів з порушенням строків, визначених Порядком № 217 від 18.06.2014, позивачем не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строки виконання зобов'язання відповідачем за договором шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання не були порушені, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Проте погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанцїі не можна з огляду на таке.
У частині 1 ст. 509 ЦК України визначено зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу положення ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання, у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних, інфляційні втрати, пеню за неналежне виконання зобов'язань за договром № 1213/1718-ТЕ-36.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечував, що розрахунок за газ здійснювався із простроченням і кошти сплачувались виключно на підставі Порядку № 217.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Також у п. 20 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статтей 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Отже, об'єднана палата у справі № 903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
Відмовляючи в стягненні з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, пені суд апеляційної інстанції не врахував висновку суду касаційної інстанції про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків за договором, не позбавляє споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Натомість суд першої інстанції, встановивши, що Порядок № 217, на відміну від Порядків № 20, № 256 не змінює порядок розрахунків за договором № 1213/1718-ТЕ-36 від 22.09.2017 та відповідач не звільняється від обов'язку сплатити пеню, 3 % річних, інфляційні втрати за прострочення розрахунків за договором (кошти сплачувались на підставі Порядку № 217), дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 472 611,84 грн пені, 1 034 743,45 грн 3 % річних, 1 469 168,20 грн інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за договором постачання природного газу № 1213/1718-ТЕ-36 від 22.09.2017.
Отже, рішення суду першої інстанції було прийнято відповідно до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку скаржник посилався як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Таким чином постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 необхідно скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020, яке прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, залишити в силі.
Також, як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування господарськими судами правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
У постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення і направляючи справу на новий розгляд зазначив, що судами попередніх інстанцій не спростовано аргументи скаржника про те, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 256 порядок не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами, а встановлює виключно порядок зарахування отриманих відповідачем бюджетних коштів на рахунки кредитора, тому порушення державою обов'язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє останніх від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов'язань.
У постанові від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 суд касаційної інстанції, направляючи справу частково на новий розгляд вказав, що господарськими судами не було спростовано доводи АТ «НАК «Нафтогаз України» стосовно того, що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 у наведеному випадку не застосовуються, цей Порядок не передбачає механізму автоматичного перерахування коштів підприємствам-учасникам постачання природного газу тепловим організаціям, а також стосовно того, що АТ «НАК «Нафтогаз України» не має прямого відношення до відносин між КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню. Зазначив, що суди також не надали оцінки доводам АТ «НАК «Нафтогаз України», що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.
Суд касаційної інстанції у справі № 925/74/19 дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не спростували доводів АТ «НАК «Нафтогаз України» стосовно того, що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 у наведеному випадку не застосовуються; не надали оцінки доводам АТ «НАК «Нафтогаз України», що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.
Аналіз висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні у справі, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, оскільки судом касаційної інстанції не вирішувалось питання застосування Порядку № 217 та можливості нарахування 3 % річних, інфляційних витрат, пені у випадку сплати коштів за ним. Крім того, за результатами касаційного перегляду справи були направлені на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору в них.
Також у справах № 922/1010/16, № 904/1210/18 судом касаційної інстанції не приймалось рішення щодо можливості нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат, пені у випадку сплати ним коштів згідно з Порядку № 217.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України стягнути з відповідача на користь позивача 89 295, 70 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2020 року скасувати.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року у справі за № 925/1235/19 залишити в силі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» (18013, м. Черкаси, проспект Хіміків, буд. 76, код ЄДРПОУ 00204033) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 89 295, 70 грн грн судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Н. Губенко
О. Кролевець