м. Миколаїв.
28 жовтня 2020 р.справа № 400/2604/20
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,
позивачки: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: не прибув,
представника третьої особи 1: не прибув,
представника третьої особи 2: не прибув,
в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2
до відповідачаМиколаївського апеляційного суду, вул. 68 Десантників, 2, м. Миколаїв, 54001
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачатретя особа 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001 третя особа 2: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601
провизнання дій протиправними; стягнення утриманої суддівської винагороди за період 01.04.20 р. до 05.05.20 р. в розмірі 230 003,09 грн. та недорахованої суддівської винагороди в розмірі 153 901,92 грн.
ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Миколаївського апеляційного суду (надалі - відповідач або МАС), в якому просить суд:
1) визнати протиправними дії відповідача, які полягають:
- в утриманні при звільненні позивачки суддівської винагороди за період відпустки з 1 квітня до 5 травня 2020 р. в сумі 230 003,09 грн.;
- в нарахуванні суддівської винагороди у виді компенсації за невикористані дні відпустки у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (надалі - Порядок № 100);
2) стягнути з відповідача утриману при звільненні суддівську винагороду за період відпустки з 1 квітня до 5 травня 2020 р. в сумі 230 003,09 грн.;
3) стягнути з відповідача недонараховану суддівську винагороду у виді компенсації за дні невикористаної відпустки в розмірі 153 901,92 грн.
На обґрунтування своїх вимог, позивачка зазначила наступне. З 1991 р. і до виходу у відставку, вона працювала суддею, в тому числі з жовтня 2018 р., суддею МАС. З 23 березня до 5 травня 2020 р. їй була надана щорічна відпустка, яка перервана за її заявою 31 березня 2020 р. і в той же день позивачка відрахована зі штату МАС, у зв'язку з виходом у відставку. При розрахунку, відповідач виплатив ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 624 294,0 грн. та компенсацію за 48 днів невикористаних відпусток в сумі 321 750,72 грн., одночасно утримавши суддівську винагороду за період з 1 квітня до 5 травня 2020 р. в сумі 230 003,09 грн. На думку позивачки, утримання останньої суми носить протиправний характер. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містить норм, які б регулювали порядок утримання вже виплаченої суддівської винагороди, а тому до спірних правовідносин слід застосувати норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпПУ). Системний аналіз ст. ст. 127, 128 КЗпПУ дозволяє дійти висновку про те, що утримання раніше виплачених коштів, в даному випадку суддівської винагороди, можливе за умови додержання роботодавцем одночасно таких критеріїв: врахування причини звільнення; видача наказу про утримання коштів; неможливість відрахування з вихідної допомоги та компенсаційних виплат; загальний розмір відрахувань не повинен перевищувати 20%. Відповідачем такі умови не дотримані. Також, на переконання позивачки, відповідач безпідставно застосував для розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток норми Порядку № 100, в якому до уваги береться середня заробітна плата за останні 12 місяців. Позивачка вважає, що для розрахунку такої компенсації відповідач мав взяти до уваги розмір її суддівської винагороди за один календарний день. Різниця між середньою заробітною платою, за якою відповідач нарахував їй компенсацію за невикористану відпустку, і суддівською винагородою, яка б мала братись до уваги при розрахунку такої компенсації, за розрахунком позивачки, склала 153 901,92 грн.
Відповідач подав відзив, в якому не погодився з позовними вимогами. Не заперечуючи фактичних обставин справи, відповідач зазначив, що утримання суддівської винагороди за невикористану відпустку, аналогічне ситуації перерахунку заробітної плати при відкликанні працівника з відпустки або настанні тимчасової непрацездатності в період відпустки. Так як останнім днем відпустки і роботи ОСОБА_1 було 31 березня 2020 р., вона не набула права на отримання суддівської винагороди за період з 1 квітня до 5 травня 2020 р., у зв'язку з чим відповідач здійснив перерахунок залишку 23 робочих днів відпустки. Виплачені кошти в сумі 230 003,09 грн., в якості суддівської винагороди, були зараховані позивачці в якості компенсації за невикористані відпустки в кількості 48 днів. Не погодився відповідач і з вимогою про стягнення 153 901,92 грн. недонарахованої суддівської винагороди, як компенсації за невикористані дні відпусток. Відповідач вказує на те, що компенсація не дорівнює збереженню заробітної плати (суддівської винагороди) і в сенсі оплати за один і той самий рік, вони взаємовиключні. Так як компенсація невикористаної відпустки врегульована нормами КЗпПУ, то застосування ним Порядку № 100 не суперечить характеру спірних правовідносин. Як вказує відповідач, навіть якщо при розрахунку компенсації за невикористану відпустку брати до уваги не середньоденну заробітну плату, розраховану у відповідності до Порядку № 100, а суддівську винагороду, як того вимагає ОСОБА_1 , то слід перевести календарні дні відпустки в робочі, так як відпустка судді розраховується саме в робочих днях і за підрахунком відповідача невиплачена різниця складатиме 25 079,33 грн., а не 153 901,92 грн., як розрахувала позивачка (а. с. 57-59).
Позивачка подала відповідь на відзив, в якому не погодилась з аргументацією відповідача. Вона зазначила, що компенсація за невикористані дні відпустки за своєю правовою природою є додатковою заробітною платою (суддівською винагородою), розмір якої регулюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а тому розрахунок такої компенсації повинен брати до уваги саме суддівську винагороду, а не середньоденну заробітну плату (а. с. 64-68).
Судом до участі у справі в процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучені Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (надалі - третя особа 1) та Державна судова адміністрація України (надалі - третя особа 2) (а. с. 27-28, 30-31).
Треті особи 1, 2 своїх пояснень суду не подали.
Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги та надала пояснення, які повторюють зміст позовної заяви та відповіді на відзив.
Відповідач клопотав про розгляд справи за відсутності свого представника (а. с. 78).
Треті особи 1, 2 своїх представників в судове засідання не направили.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 , 21 травня 2015 р. вона зарахована до штату апеляційного суду Миколаївської області на посаду судді.
1 жовтня 2018 р. позивачка відрахована зі штату апеляційного суду Миколаївської області у зв'язку з переведенням на роботу до МАС, а 2 жовтня 2018 р. зарахована до штату МАС на посаду судді цього суду (а. с. 14-15).
Наказом від 13 березня 2020 р. № 24/ВС ОСОБА_1 надана щорічна відпустка, терміном 30 робочих днів, з 23 березня до 5 травня 2020 р.
30 березня 2020 р. наказом № 32/ВС відпустка ОСОБА_1 перервана за її заявою, останнім днем відпустки визначено 31 березня 2020 р. (а. с. 69).
Також 30 березня 2020 р. відповідач видав наказ № 7/КС, яким ОСОБА_1 відрахована зі штату МАС з посади судді цього суду у зв'язку з виходом у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2020 р. № 847/0/15-2031 (а. с. 16).
31 березня 2020 р. до трудової книжки позивачки внесений запис про її звільнення (а. с. 15).
Відповідно до розрахункового листа за квітень 2020 р., позивачці при виході у відставку нарахована вихідна допомога в сумі 624 294,0 грн. та компенсація за 48 календарних днів невикористаної щорічної та додаткової відпусток в загальному розмірі 321 750,72 грн. Одночасно розрахунковий лист містить відомості про утримання 230 003,09 грн. (а. с. 22).
Як слідує з матеріалів справи, 9 квітня 2020 р. позивачка звернулась до відповідача з заявою про надання їй інформації про нараховані при виході у відставку суми, на яку листом від 22 квітня 2020 р. № 8-35/61/2020 МАС надав відповідь, з якої вбачається, що при виході у відпустку, ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода в загальній сумі 299 369,10 грн., в тому числі по періодах: з 23 до 31 березня 2020 р. - 69 366,01 грн., з 1 до 30 квітня 2020 р. - 208 098,03 грн., з 1 до 5 травня 2020 р. - 21 905,06 грн. Так як позивачка вийшла у відставку 31 березня 2020 р., суддівська винагорода за період з 1 квітня до 5 травня 2020 р., в сумі 230 003,09 грн., яка виплачена їй при наданні відпустки, була утримана та врахована як компенсація за невикористану відпустку, яка розрахована відповідно до Порядку № 100. Таким чином, загальна сума нарахованого в квітні 2020 р. доходу ОСОБА_1 склала 716 041,63 грн.: 624 294,0 грн. (вихідна допомога) + 321 750,72 грн. (компенсація за 48 календарних днів невикористаної відпустки) - 230 003,09 грн. (утримана суддівська винагорода за період з 1 квітня до 5 травня 2020 р.) (а. с. 19-21).
Вищенаведені обставини не є спірними та визнаються учасниками справи, різниться тільки їх правова оцінка. Так, на переконання позивачки, відповідач не мав права утримати суддівську винагороду в сумі 230 003,09 грн., яка була нарахована у зв'язку з наданням відпустки та замість суддівської винагороди виплатити компенсацію за невикористану відпустку. Крім цього, обрахунок такої компенсації повинен проводитись виходячи з її суддівської винагороди, а не з середньої заробітної плати за останні 12 місяців роботи. На противагу, відповідач вважає, що так як ОСОБА_1 вийшла у відставку 31 березня 2020 р., суддівська винагорода за період після виходу у відставку (1 квітня - 5 травня 2020 р.) їй виплачена зайво. Що стосується компенсації за невикористані дні відпустки, то застосування Порядку № 100 є виправданим, так як інші нормативні акти не містять вказівок на методологію такого розрахунку.
Відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Названий Закон не містить інших положень, які б регулювали питання надання, переривання, оплати відпусток суддів, тощо, а тому до цих правовідносин слід застосовувати загальні норми КЗпПУ та Закону України "Про відпустки" в частині, яка не суперечить змісту правового регулювання статусу судді Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Як визначено ст. 135 ч. 1, 2, 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 р. № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" "… суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.".
З аналізу Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вбачається, що суддівська винагорода, є особливою формою матеріального забезпечення судді і не може виплачуватись особі, яка втратила суддівський статус.
ОСОБА_1 31 березня 2020 р. реалізувала своє право на відставку та набула статусу судді у відставці.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" містить окремий розділ Х, який регулює статус судді у відставці та їх матеріальне забезпечення.
З наведеного слідує, що після виходу у відставку, позивачка не мала права на отримання суддівської винагороди за період з 1 квітня до 5 травня 2020 р., яка була виплачена їй при наданні щорічної відпустки.
Доводи позивачки про те, що відповідач порушив приписи КЗпПУ та Закону України "Про оплату праці", здійснивши утримання 230 003,09 грн. суддівської винагороди за вищевказаний період, суд знаходить помилковими.
Стаття 26 ч. 1 Закону України "Про оплату праці" визначає, що відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.
За приписами ст. 127 КЗпПУ, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Аналогічні норми містить ст. 22 Закону України "Про відпустки": у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з: 1) призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу; 2) переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України; 3) відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку з істотною зміною умов праці; 4) змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників; 5) виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи; 6) нез'явленням на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; 7) поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 8) направленням на навчання; 9) виходом на пенсію.
Таким чином, КЗпПУ та Законом України "Про відпустки" прямо передбачено, що у випадку звільнення особи до закінчення того робочого року, в якому йому вже надана повна щорічна відпустка, кошти, виплачені за невідпрацьовані дні відпустки, стають заборгованістю працівника перед підприємством і повинні бути відраховані.
Під відрахуванням (утриманням, за термінологією сторін у спорі), в сенсі вищенаведених нормативних актів, слід розуміти фактичне стягнення з заробітної плати (суддівської винагороди) частини коштів, що призводить до зменшення абсолютної суми, отриманої особою на руки.
В даному спорі відрахування (утримання) суддівської винагороди ОСОБА_1 взагалі не відбулось, жодних коштів позивачка відповідачу не повертала, так як в рахунок цих кошів відповідач виплатив їй компенсацію за 48 днів невикористаної відпустки і така ситуація не охоплюється поняттям "відрахування", застосованим в КЗпПУ і Законі України "Про відпустки".
Застереження про те, що відрахування не здійснюється у зв'язку з виходом на пенсію, не може бути застосоване до випадку позивачки.
Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що видами пенсій є пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Конституційний Суд України в низці своїх рішень (від 11 жовтня 2005 р. у справі № 1-21/2005, від 18 червня 2007 р. у справі № 1-23/2007, від 22 травня 2008 р. у справі № 1-28/2008, від 3 червня 2013 р. у справі № 1-2/2013, від 8 червня 2016 р. у справі № 1-8/2016, від 4 грудня 2018 р. у справі № 1-7/2018(4062/15), від 18 лютого 2020 р. у справі № 1-15/2018(4086/16), від 11 березня 2020 р. у справі № 1-304/2019(7155/19)) системно та послідовно підкреслював, що статус судді у відставці - це окремий правовий статус і така форма матеріального забезпечення судді у відставці, як щомісячне грошове утримання, є особливою гарантією незалежності судді.
Отже, вихід судді у відставку, не тотожний виходу на пенсію.
Також, суд не погоджується з аргументами позивачки про те, що компенсація за невикористану відпустку повинна виплачуватись із розрахунку суддівської винагороди за один календарний день, а не з розрахунку середньої заробітної плати, розрахованої відповідно до Порядку № 100.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містить норм, які б регулювали питання грошової компенсації суддям за невикористані дні відпусток. Відсутні такі норми і в КЗпПУ, Законах України "Про відпустки" та "Про оплату праці".
Єдиним нормативним актом, який містить алгоритм розрахунку такої компенсації, є Порядок № 100.
Якщо вважати, що Порядок № 100 не може бути застосований до спірних правовідносин, то наступним послідовним висновком стане те, що суддя взагалі не має права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки, що є невиправданим звуженням його соціальних прав та ставить суддю у гірше становище ніж будь-яку іншу категорію працюючих.
Відповідно до п. 1 пп. "а" Порядку № 100, він застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (п. 2 Порядку № 100).
Таким чином, Порядок № 100 передбачає нарахування компенсації за невикористану відпустку шляхом вирахування середньоденної заробітної плати за останні 12 місяців, які передують відпустці.
Використання нормотворцем терміну "компенсація" відносно невикористаної відпустки, дозволяє стверджувати, що її не слід розглядати як рівноцінну "заміну" суддівської винагороди за період відпустки, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу часу відпочинку. Будь-яка компенсація відпустки грошима має суто умовний вираз.
Судом враховується і те, що задоволення цього позову призведе до подвійної оплати позивачці періоду з 1 квітня до 5 травня 2020 р. - за цей період їй вже нарахована та виплачена компенсація за невикористану відпустку і може бути нарахована та виплачена суддівська винагорода за відпустку, що є взаємовиключним.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішувалось, так як позивачка в силу ст. 5 ч. 1 п. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнена від його сплати, а доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Миколаївського апеляційного суду (вул. 68 Десантників, 2, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 42262466) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 26299835), Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795), відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Суддя А. О. Мороз