Справа № 991/8796/20
Провадження1-кс/991/9023/20
27 жовтня 2020 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 364 КК України,
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 364 КК України, в якій він просить:
- зобов'язати уповноважену особу НАБУ невідкладно внести до ЄРДР відомості, зазначені у заяві про вчинення кримінальних правопорушень за Вих. № 42760 від 13.10.2020 року;
- зобов'язати уповноважену особу письмово повідомити про початок досудового розслідування за фактами кримінальних правопорушень, зазначених у заяві за Вих. № 42760 від 13.10.2020 року.
Скарга мотивована тим, що 13.10.2020 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку відправила до НАБУ заяву про вчинення кримінального правопорушення, яка отримана адресатом 16.10.2020 року, однак, відомості за вказаною заявою, у порушення вимог ст. 214 КПК України, до ЄРДР не внесено.
Дослідивши матеріали скарги та документи, що її обґрунтовують, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Статтею 33-1 КПК України визначена предметна підсудність Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 КК України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК України зазначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями вважаються:
а) кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
б) кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3-369, 369-2, 369-3 КК України.
Пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме, -
1) кримінальне правопорушення вчинено:
Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем'єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;
депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;
суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов'язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру";
особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;
військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;
керівником суб'єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;
2) розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.Інші суди не можуть розглядати ці провадження.
Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов'язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Таким чином, системне тлумачення вищевказаних норм Кримінального процесуального кодексу України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 КПК України та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується, зокрема, бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей за ознаками кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Так, слідчим суддею встановлено, що зі змісту скарги адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , та доданих до неї документів вбачається, що він оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_3 щодо можливого вчинення службовими особами Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських пораїв України» кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Як вбачається із матеріалів скарги, зокрема із копії заяви про вчинення кримінального правопорушення, заявник оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР щодо можливого вчинення службовими особами суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, саме корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, Південна філія Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» є відокремленим підрозділом вказаного суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної власності складає 100 % (засновником є Міністерство інфраструктури України (ЄДРПОУ 37472062), яке є органом державної влади).
Однак, враховуючи положення ст. 33-1 КПК України та п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, які вчинено, зокрема, службовою особою суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на час вчинення кримінального правопорушення.
Натомість, частиною 1 статті 364 КК України передбачено покарання за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
В свою чергу, частиною 2 статті 364 КК України передбачено покарання за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Згідно Примітки до статті 364 КК України, істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Згідно пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, тобто, - у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Як вбачається із матеріалів скарги, описані у заві про вчинення кримінального правопорушення події датовані 29-30 вересня 2020 року.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць становить з 1 січня 2020 року - 2 102 грн.
Враховуючи зазначені положення закону, слідчий суддя дійшов до висновку, що в даному випадку для цілей застосування неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, посилання на яке містить Примітка до ст. 364 КК України, використовується сума неоподатковуваного мінімуму в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня 2020 року, а саме - 1 051 грн.
Отже, істотною шкодою у частині 1 статті 364 КК України вважається така шкода, яка становить 105 100 грн. (100?1 051 грн.) і більше, однак не перевищує 262 750 грн. (250?1 051 грн.), оскільки остання сума визначається вже як тяжкі наслідки, що передбачено частиною 2 статті 364 КК України.
В свою чергу, враховуючи положення ст. 33-1 КПК України та п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, які вчинено, зокрема, службовою особою суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на час вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, які вчинено, зокрема, службовою особою суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди становить 1 051 000 грн. (500?2 102 грн.) і більше.
З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя дійшов до висновку, що оскільки заявником оскаржується бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про можливе вчинення службовими особами Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», у статутному капіталі якого частка державної власності становить 100 %, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, то відповідно таким злочином завдано шкоду, розмір якої є значно меншим, ніж той розмір шкоди, який зазначено в п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, та який застосовується при вирішенні питання про підсудність скарги Вищому антикорупційному суду щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.
За такого, скарга адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 364 КК України, непідсудна Вищому антикорупційному суду, оскільки не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, а саме, не відповідає критерію щодо розміру завданої цим кримінальним правопорушення шкоди, а тому розгляд даної скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою скаргою.
В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом, зокрема, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України, яка, серед іншого, встановлює порядок розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, не віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Таким чином, скарга на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, яке не віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, бездіяльність якого оскаржується.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається особі, яка із нею звернулась у разі, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.
Враховуючи вищевикладене, оскільки скарга адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , не підсудна Вищому антикорупційному суду, то відповідна скарга підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, 303-304 КПК України, слідчий суддя
Скаргу адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 364 КК України, повернути заявнику.
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_4