15 жовтня 2020 р.Справа № 816/687/16
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Чалого І.С. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 12.06.20 року по справі №816/687/16
за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія"
до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 грудня 2015 року №0001951500, №0001961500, №0001971500, №0001981500.
В обґрунтування вимог позову зазначає, що податковим органом було протиправно складено наведені вище податкові повідомлення-рішення, оскільки підвищення ставки із 28% до 55% було вперше тимчасово передбачено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 31 липня 2014 року № 1621-VII, який набрав чинності 03 серпня 2014 року. На постійній основі ставка у 55% була закріплена Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, що набрав чинності із 01 січня 2015 року. При цьому, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Таким чином, тимчасове підвищення ставок плати за користування надрами для видобування природного газу з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, передбачене Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 31 липня 2014 року № 1621-VII є зміною до ставки податку, що внесена пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Так само є зміною до ставки податку, що внесена пізніше, як за шість місяців до початку бюджетного періоду, закріплення на постійній основі ставки у 55% Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року замінено у справі №816/687/16 відповідача із Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Головне управління ДПС у Полтавській області).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року позов Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (код ЄДРПОУ 20041662, юридична адреса: вул. Фрунзе, 153, м. Полтава, 36002) до Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831, юридична адреса: вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 грудня 2015 року № 0001951500, №0001961500, № 0001971500, № 0001981500.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831, юридична адреса: вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (код ЄДРПОУ 20041662, юридична адреса: вул. Фрунзе, 153, м. Полтава, 36002) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 219 419 грн та витрати на проведення експертизи в розмірі 91 060 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831, юридична адреса: вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 877 665,62 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року по справі №816/687/16 та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Просив, судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на що з рішенням суду першої інстанції не погоджується та вважає, що при прийнятті даного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме: пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16, пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75, пп.78.1.4 п. 78.1 ст.78, п. 252.20 ст. 252, пп. 263.9.1 п.263 ст. 263 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст.7,72, ч.4 ст.78, ч.6 ст. 101, 242, 245 КАС України, та надано невірну правову оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, а висновки суду першої інстанції спростовуються наступним. Так, зазначає, що порушення судом норм матеріального права полягають у наступному. Стосовно помилковості висновків суду про неправомірність встановлення заниження зобов'язань камеральними перевірками (без проведення позапланової перевірки), свідчить наступне порушення судом норм матеріального права та неврахування обставин справи та висновків Верховного Суду, а саме правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду викладеної у постанові від 23.06.2018 по справі № К/9901/41538Ш та постанові від 26.06.2018 по справі №К/9901/40417/18. Вказує, що Верховний Суд приходить до однозначного висновку, що об'єктом камеральної перевірки є виключно податкова звітність платника та дані інших систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, при цьому метою камеральної перевірки є виявлення у поданій звітності арифметичних та/або методологічних помилок, що призвели до заниження чи завищення податкового зобов'язання. Зазначає, що відповідачем було правомірно проведено камеральні перевірки позивача (результати яких зафіксовано в актах: від 11.12.2015 №159/1501/20041662, №160/1501/20041662, №161/1501/20041662 та №162/1501/20041662), згідно вказаних актів встановлено арифметичні та методологічні помилки у застосуванні ставок рентної плати за користування надрами для видобування природного газу, що призвели до заниження зобов'язань задекларованих позивачем у поданих до контролюючого органу вх. №9239792771, №9239710696, №9239671603 та №9239819262 від 24.11.2015. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано позицію Верховного Суду, при цьому суд у порушення ч.5 ст. 242 КАС України не обґрунтував необхідність відступу (неврахування) від правової позиції Верховного Суду. Зазначає про безпідставність врахування судом першої інстанції у якості належного доказу висновку судово-економічної експертизи ХНДІ судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бокаріуса №16759/16859/16860 від 15.04.2020, що свідчить про порушення судом процесуальних норм та неврахування обставин справи. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що експертом не досліджувалося жодного з визначених Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 р. №53/5, документів (документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність та документів фінансово-кредитних операцій). Посилається, що в зв'язку з не дослідженням експертом жодного первинного та бухгалтерського документу, даних відповідного обліку, висновок експерта є завідомо неправдивим, а тому в силу вимог ст.101,104,105 КАС України є неналежним доказом по даній справі та неправомірно врахований судом при прийнятті висновку про задоволення позову. Зазначає щодо помилковості висновку суду про порушення принципу стабільності передбаченого пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України при затверджені ставок рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Вказує, що на момент декларування зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин позивач був обізнаний про підвищену ставку за якою слід декларувати зобов'язання з урахуванням внесених змін до ПК України. Зазначає, що не погоджується з доводами суду першої інстанції про протиправність вищенаведених податкових повідомлень-рішень, в зв'язку з порушення порядку розгляду та прийняття Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” №71-VІІІ від 28.12.2014 та Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України” №161-VІІ від 31.07.2014, оскільки виключно до компетенції Конституційного Суду України належить визнання неконституційними Законів чи їх окремих норм, або порушення процедури встановленої Конституцією України їх розгляду, ухвалення. Щодо посилання суду першої інстанції у рішенні на постанови Верховного Суду від 20.03.2018 по справі № 804/1473/17 та постанови Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 806/622/16, зазначає на необґрунтованість посилань на дані судові рішення, оскільки згідно позиції суду, викладеної у даних рішеннях, суди визнають протиправними нарахування транспортного податку з тої підстави, що вказаний податок є місцевим і затверджується рішенням органу місцевого самоврядування яке приймається до 15 липня року що передує бюджетному року. Вважає, що оскаржуване рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 у справі за №816/687/16 є таким, що піддягає скасуванню, оскільки судом при його постановлені не дотримано законності, чого вимагає ст.129 Конституції України та ст. 242 КАС України.
Позивач, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що повністю заперечує проти поданої апелянтом скарги, вважаючи її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене за правильного та повного встановлення всіх обставин справи з додержанням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року по справі №816/687/16 за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень. Просив залишити без змін рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року по справі №816/687/16 за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень. Судові витрати позивача, пов'язані з розглядом даної справи у Другому апеляційному адміністративному суді покласти на апелянта (відповідача).
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просили її відхилити.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" зареєстроване як юридична особа 28 січня 1994 року, код за ЄДРПОУ 20041662.
Видами діяльності Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" серед інших є: 06.10 Добування сирої нафти, 6.20 Добування природного газу.
24 листопада 2015 року Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" направлено засобами електронного зв'язку до Новосанжарського відділення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області уточнюючі податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року вх. № 9239792771 (т.3 а.с. 120-122), вх. № 9239710696 (т.3 а.с. 123-125), вх. №9239671603 (т.3 а.с. 126-128), вх. № 9239819262 (т.3 а.с. 117--119).
11 грудня 2015 року завідувачем сектору оподаткування юридичних осіб Новосанжарського відділення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області були проведені камеральні перевірки вказаних податкових розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року по Мовчанівському родовищу, по Ігнатівському родовищу, по Руденківському родовищу, по Новомиколаївському родовищу, поданих Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" 24 листопада 2015 року.
За результатами перевірки складені наступні акти:
- акт № 159/1501/20041662 від 11 грудня 2015 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" за ІI квартал 2015 року (вх. № 9239792771 від 24 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року у розмірі 26 191 794,21 грн, у тому числі: - з рентної плати за користування надрами для видобування нафтового газу на 12 713 145,71 грн; - з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 13 478 648,50 грн (т.1 а.с. 61-62);
- акт № 160/1501/20041662 від 11 грудня 2015 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" за ІI квартал 2015 року (вх. № 9239710696 від 24 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року у розмірі 13 998 473,26 грн, у тому числі: - з рентної плати за користування надрами для видобування нафтового (попутного) газу на 4 340 520,18 грн; - з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 9 657 953,08 грн (т.1 а.с. 63-64);
- акт № 161/1501/20041662 від 11 грудня 2015 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" за ІI квартал 2015 року (вх. № 9239710696 від 24 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року у розмірі 5 925 601,16 грн, у тому числі: - з рентної плати за користування надрами для видобування нафтового (попутного) газу на2 659 418,90 грн; - з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 3 266 182,26 грн (т.1 а.с. 65-66);
- акт № 162/1501/20041662 від 11 грудня 2015 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковому розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" за ІI квартал 2015 року (вх. № 9239819262 від 24 листопада 2015 року) за висновками якого встановлено порушення пунктів 252.20 статті 252 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року у розмірі2 643 447,86 грн (т.1 а.с. 67-68).
На підставі висновків зазначених актів перевірки, Полтавською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області винесені податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2015 року:
- № 0001981500, яким Спільному підприємству "Полтавська газонафтова компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 3 965 171,79 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 2 643 447,86 грн та за відповідними штрафними санкціями в розмірі 1 321 723,93 грн (т.1 а.с. 10);
- № 0001961500, яким Спільному підприємству "Полтавська газонафтова компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 20 997 793,89 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 13 998 473,26 грн та за відповідними штрафними санкціями в розмірі 6 999 236,63 грн (т.1 а.с. 12);
- № 0001951500, яким Спільному підприємству "Полтавська газонафтова компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 39 287 691,32 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 26 191 794,21 грн та за відповідними штрафними санкціями в розмірі 13 095 897,11 грн (т.1 а.с. 14);
- № 0001971500, яким Спільному підприємству "Полтавська газонафтова компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в загальному розмірі 8 888 401 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 5 925 301,16 грн та за відповідними штрафними санкціями в розмірі 2 962 800,58 грн (т.1 а.с. 16).
Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним з дотриманням положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому прийшов до висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 30 грудня 2015 року № 0001951500, № 0001961500, № 0001971500, № 0001981500.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пунктом 1.1 статті 1 ПК України встановлено, що ПК України регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із підпунктом 9.1.9 пункту 9.1 статті 9 ПК України (в редакції станом час спірних правовідносин) до загальнодержавних податків і зборів належала плата за користування надрами.
Відповідно до статті 262 ПК України (в редакції станом час спірних правовідносин) плата за користування надрами - загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді: плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.
Згідно із підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України (в редакції станом до внесення відповідних змін) ставка плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів складала 28 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства.
Відповідно до підпункту 21 пункту 1 розділу І Закону України від 31.07.2014 за №1621-VII розділ XX "Перехідні положення" ПК України було доповнено підрозділом 9-1 такого змісту: "тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюються такі особливості застосування деяких норм розділу XI "Плата за користування надрами" цього Кодексу. 1.1. Ставки плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, газу природного, залізної руди, визначені підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 цього Кодексу, встановлюються на період, визначений абзацом першим цього пункту, у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у таких розмірах: газу природний (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів - 55,00 від вартості товарної продукції гірничого підприємства".
Отже, Законом України за №1621-VII було змінено розмір ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів з 28,00 відсотків до 55,00 відсотків на період з 03.08.2014 до 01.01.2015.
Законом України від 28.12.2014 за № 71-VIIІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" внесено зміни до ПК України, якими окремі платежі трансформовано в рентну плату за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату.
Отже, з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.12.2014 за № 71-VIIІ, підпункт 9.1.6 пункту 9.1 статті 9 ПК України визначає, що до загальнодержавних податків належить рентна плата.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів підпункту 14.1.217 пункту 14.1 статті 14 ПК України рентна плата - загальнодержавний податок, який справляється за користування надрами для видобування корисних копалин; за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; за користування радіочастотним ресурсом України; за спеціальне використання води; за спеціальне використання лісових ресурсів; за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
Відповідно до ст.251 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIIІ) рентна плата складається з: 251.1.1. рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин; 251.1.2. рентної плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; 251.1.3. рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України; 251.1.4. рентної плати за спеціальне використання води; 251.1.5. рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; 251.1.6. рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
Відповідно до пункту 252.20 статті 252 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 за №71-VIIІ) ставка рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин установлюються у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у розмірах: газ природний (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, 55,00 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства.
До набрання чинності Законом України за № 71-VIIІ ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлювалися підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України.
Законом України за № 71-VIIІ було об'єднано в один податковий платіж - рентну плату - плату за користування надрами для видобування корисних копалин; плату за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
З цією метою Законом України №71-VIIІ було внесено зміни до статті 9 ПК України, в якій закріплюється перелік загальнодержавних податків та зборів, шляхом виключення із переліку плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збору за користування радіочастотним ресурсом України; збору за спеціальне використання води; збору за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, а також у статті 251 ПК України визначено відповідний склад рентної плати.
Колегія суддів зазначає, що Законом України № 71-VIIІ фактично не було змінено кількості зборів та плат (податкових платежів), а лише було у інший спосіб розміщено у ПК України норми, що регламентували плату за користування надрами для видобування корисних копалин; плату за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
Зі змісту ст.4 ПК України вбачається, що даною нормою визначено основні засади податкового законодавства України і фактично визначаються принципи, на яких ґрунтується, у тому числі, податкове законодавство.
Цілий ряд принципів податкового законодавства є похідними конституційного принципу встановлення податків і зборів виключно законами (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).
Одним із таких принципів є принцип стабільності. Він передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Відтермінування моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів слід розуміти як гарантію, що надається державою платнику податків для цілей податкового планування і передбачуваності податкового законодавства. Також, затримка моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів, виступає гарантією належного виконання платниками податкового обов'язку. Стабільність елементів податків та зборів забезпечує стале джерело доходів бюджетів різних рівнів.
Принцип стабільності податкового законодавства передбачає обов'язкове дотримання двох заборон:
1) заборона внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки;
2) заборона зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.
Згідно із статтею 7 ПК України до елементів податків і зборів відноситься, зокрема, ставка податку та збору.
Згідно зі 6 ПК України збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Законодавцем поставлений знак рівності між "збором", "платою" та "внеском".
Відповідно до ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України Закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що під "бюджетним роком" слід розуміти бюджетний період, встановлений для бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Тобто, заборону зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року слід розуміти як заборону зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом поточного бюджетного періоду.
Так, Закон України №1621-VII було прийнято 31 липня 2014 року, тобто за 5 місяців до початку нового бюджетного періоду, а набрав він чинності 03 серпня 2014 року - протягом 2014 бюджетного року. У свою чергу, Закон України № 71-VIIІ було прийнято 28 грудня 2014 року, тобто за 3 дні до початку нового бюджетного періоду (набрання чинності 01 січня 2015 року).
Закон України № 71-VIIІ надав постійного характеру ставкам рентної плати, вперше запровадженим Законом України №1621-VII на період до 01.01.2015.
Отже, з огляду на вказане вище, зміни до ставок податку (збору), які були внесені Законами України №1621-VII та № 71-VIIІ у 2014 році менш, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (01.01.2015 року), можуть застосовуватись у відповідності до принципу стабільності оподаткування лише з 2016 року. У такому разі буде виконано умову підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В іншому випадку, таке б застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Наведений вище висновок щодо застосування підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 по справі №804/1473/17, від 07.03.2018 по справі №806/622/16, від 24.09.2019 по справах №826/11330/16 та №820/1198/16.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів зауважує, що пунктом 7.3 статті 7 ПК України визначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у нормах права, а саме - у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
У підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, відповідно до якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
В той же час, ні Закон України №1621-VII, ні Закон України № 71-VIIІ, не є законами, якими вносились зміни виключно до Податкового кодексу України, як про це йдеться у п. 7.3 ст. 7 ПК України.
Колегія суддів зазначає, що застосовані відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень положення Закону № 71-VIIІ (положення ПК України в редакції Закону № 71-VIIІ) у їх взаємозв'язку із змістом процитованих вище положень ПК України, зокрема приписів пп. пп. 4.1.4, 4.1.9 п. 4.1 ст.4, ст. ст.1,7,26, пп. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України, припускали неоднозначне трактування прав та обов'язків платника плати за користування надрами, яким був і позивач.
Отже, наведене вище вказує на те, що приймаючи рішення про декларування податкових зобов'язань з плати за користування надрами та застосування нижчих ставок оподаткування, які діяли протягом бюджетного року, та до прийняття Закону №71-VIIІ, позивач діяв на підставі Закону, а саме, зокрема, на підставі положень п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, п.п. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України. Прийняті ж відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення в умовах, коли норми ПК України допускали прийняття позивачем рішення про застосування незмінюваних ставок плати за користування надрами, додатково підтверджують наявність неоднозначного підходу в тлумаченні норм ПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунків податкового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (у частині корисних копалин, для яких затверджено ставки у відносних показниках) №174, 175, 176, 177, 178, 182, 183, 184, 185, 186, 187, 190, 191, 192, 193, 194, 195, 197, 198, 199 позивачем було розраховано податкове зобов'язання за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки плати 28 відсотків (рядок 7 розрахунків).
Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 39 (вх. № 9239819262 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов'язання за результатами виправлених помилок складає: - 2 643 447,86 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 39.
Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 38 (вх. № 9239792771 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов'язання за результатами виправлених помилок складає: - 26 191 794,21 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 38.
Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 37 (вх. № 9239710696 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов'язання за результатами виправлених помилок складає: - 13 998 473,26 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 37.
Згідно рядка 7 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 36 (вх. № 9239671603 від 24 листопада 2015 року), податкове зобов'язання за результатами виправлених помилок складає: - 5 925 601,16 грн, що відповідає показникам рядків 9.2 додатків 2 до податкового розрахунку № 36.
Отже, колегія суддів вважає, що позивачем було правомірно визначено розмір податкового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки на рівні 28% відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що податковий орган, приймаючи оскаржувані рішення по даній справі діяв не у спосіб, встановлений законом та невірно застосовуючи приписи законодавства з огляду на наступне.
Так, донарахування грошових зобов'язань платнику податків контролюючий органом відбувається на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, яким передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку податковий орган прийняв оскаржувані податкові - повідомлення рішення по даній справі на підставі актів камеральних перевірок, про які суд апеляційної інстанції зазначив вище.
Згідно пункту 75.1.1 ст.75 ПК України (в редакції, що була чинною на час проведення перевірок) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
Відповідно до пункту 75.1.2 ст.75 ПК України (в редакції, що була чинною на час проведення документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Тобто, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та є способом здійснення податкового контролю, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 11.12.2018 р. по справі №806/1525/17.
Отже, за визначенням камеральної перевірки, наведеним у підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральна перевірка не може вважатись перевіркою результатів діяльності платника податків.
Колегія суддів зазначає, що за результатами камеральної перевірки можуть бути встановлені порушення заповнення, термінів подання податкової звітності, сплати податкових зобов'язань та відхилення/недостовірність даних, що можуть свідчити про порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту, контролюючим органом має бути проведена документальна позапланова перевірка.
З наведеної норми слідує, що ПК України передбачений механізм реалізації висновків акту камеральної перевірки через направлення запиту до платника податків щодо надання пояснень та документальних підтверджень та у випадку неотримання відповіді - ініціювання документальної позапланової перевірки.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що матеріали даної справи не містять належних доказів звернення податкового органу з запитом до позивача щодо надання останнім пояснень та документальних підтверджень щодо камеральних перевірок, які оформлені зазначеними вище актами.
Отже, при прийнятті спірних податкових повідомлень - рішень відповідачем по справі було порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10) також наголосив, що перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто “справедливого співвідношення” між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.
Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом, з урахуванням наведених вище висновків судом апеляційної інстанції, не було належним чином доведено факту того, що позивачем було протиправно занижено податкові зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України.
Приймаючи рішення по даній справі, колегія суддів зазначає, що позивачем по справі було правомірно та обґрунтовано визначено розмір податкового зобов'язання плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІ квартал 2015 р. з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 ст.263 ПК України, а саме на рівні 28%.
Таким чином, враховуючи те, що Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області не було доведено того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним з дотриманням положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 грудня 2015 року №0001951500, №0001961500, № 0001971500, № 0001981500.
Щодо доводів скаржника про помилковість висновків суду першої інстанції про неправомірність встановлення заниження зобов'язань камеральними перевірками (без проведення позапланової перевірки), та неврахування обставин справи, а також висновків Верховного Суду, а саме правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду викладеної у постанові від 23.06.2018 по справі № К/9901/41538Ш та у постанові від 26.06.2018 по справі №К/9901/40417/18, а також посилання на те, що відповідачем було правомірно проведено камеральні перевірки позивача (результати яких зафіксовано в актах: від 11.12.2015 №159/1501/20041662, №160/1501/20041662, № 161/1501/20041662 та № 162/1501/20041662) і згідно вказаних актів встановлено арифметичні та методологічні помилки у застосуванні ставок рентної плати за користування надрами для видобування природного газу, що призвели до заниження зобов'язань задекларованих позивачем у поданих до контролюючого органу вх. №9239792771, №9239710696, №9239671603 та №9239819262 від 24.11.2015, то колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими та такими, що не впливають на прийняття рішення по даній справі з огляду на наступне.
Так, приписами ПК України передбачено механізм реалізації висновків акту камеральної перевірки через направлення запиту до платника податків щодо надання пояснень та документальних підтверджень та, у випадку не отримання відповіді, ініціювання документальної позапланової перевірки.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем по справі не було отримано запиту від податкового органу щодо надання будь-яких пояснень та документальних підтверджень щодо камеральних перевірок, які оформлені актами за №159/1501/20041662, №160/1501/20041662, №161/1501/20041662 та №162/1501/20041662 від 11.12.2015.
Отже, при збільшенні відповідачем позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями грошового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, податковим органом було порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій, а тому це є порушення способу встановлення податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних рішень.
Тобто, якщо податковий орган вважав, що позивачем було занижено податкові зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІI квартал 2015 року з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК України, він повинен був відповідно до приписів підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України направити запит (запити) до позивача щодо надання останнім пояснень та документальних підтверджень, проте цього не зробив, і матеріали справи не містять доказів такого звернення.
Посилання скаржника на наведені вище правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції відхиляє та зауважує, що вони по - перше жодним чином не спростовують висновків суду по даній справі, а по - друге у вказаних справах, які переглядалися Верховним Судом, предметом розгляду було, зокрема питання розповсюдження мораторію (обмежень) на проведення перевірок контролюючими органами на камеральні перевірки, і в зазначених рішеннях не досліджувалося питання правомірності винесення податкових повідомлень - рішень за наслідками камеральних перевірок.
Стосовно доводів скаржника щодо помилковості висновку суду про порушення принципу стабільності, передбаченого пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України при затвердженні ставок рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема у зв'язку з тим, що на момент декларування зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин позивач був обізнаний про підвищену ставку за якою слід декларувати зобов'язання з урахуванням внесених змін до ПК України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та зазначає наступне.
Принцип стабільності передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права , яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.
Так, Закон України №1621-VII було прийнято 31 липня 2014 року, тобто за 5 місяців до початку нового бюджетного періоду, а набрав він чинності 03 серпня 2014 року - протягом 2014 бюджетного року. У свою чергу, Закон України № 71-VIIІ було прийнято 28 грудня 2014 року, тобто за 3 дні до початку нового бюджетного періоду (набрання чинності 01 січня 2015 року).
Закон України №71-VIIІ надав постійного характеру ставкам рентної плати, вперше запровадженим Законом України №1621-VII на період до 01.01.2015.
Отже, зміни до ставок податку (збору), які були внесені Законами України №1621-VII та №71-VIIІ у 2014 році менш, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (01.01.2015 року), можуть застосовуватись у відповідності до принципу стабільності оподаткування лише з 2016 року.
У такому разі буде виконано умову підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було залишено поза увагою те, що Закони №1621-VІІ від 31.07.2014 та №71-VІІІ від 28.12.2014 були прийняті не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, а навпаки раніше, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства, оскільки вказані Закони були прийняті та набрали чинності менш ніж за шість місяців до початку бюджетного року - 01.01.2015 р.
Доводи податкового органу про те, що позивач був обізнаний про підвищену ставку за якою слід декларувати зобов'язання з урахуванням внесених змін до ПК України, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не впливають на те, що позивачем було правомірно визначено розмір податкового зобов'язання плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІ квартал 2015 р., з урахуванням ставки, відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 ст.263 ПК України, а саме на рівні 28%.
Також, стосовно посилання скаржника про те, що він не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в зв'язку з порушенням порядку розгляду та прийняття Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” №71-VІІІ від 28.12.2014 та Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України” №1621-VІІ від 31.07.2014, оскільки виключно до компетенції Конституційного Суду України належить визнання неконституційними Законів чи їх окремих норм, або порушення процедури встановленої Конституцією України їх розгляду, ухвалення, то колегія суддів зауважує, що в даному випадку наведені вище Закони є чинними, а визначена зазначеними Законами ставка плати за користування надрами з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів на рівні 55,00 %, з урахуванням приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, підлягає застосуванню саме з наступного бюджетного року (з 2016 року).
Щодо доводів скаржника про помилковість врахування судом першої інстанції у своєму рішенні постанови Верховного Суду від 20.03.2018 по справі №804/1473/17 та постанови Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 806/622/16, оскільки згідно позиції суду викладеної у даних рішеннях суди визнають протиправними нарахування транспортного податку з тої підстави, що вказаний податок є місцевим і затверджується рішенням органу місцевого самоврядування, яке приймається до 15 липня року що передує бюджетному року, то колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими, оскільки у вказаних справах, які були предметом перегляду Верховним Судом, був також порушений принцип стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, в якому суд касаційної інстанції також посилався на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що не може бути проігнорований принцип "стабільності" щодо загальнодержавних податків лише через те, що ці податки є загальнодержавними, а не місцевими, а також лише через те, що застосування принципу стабільності щодо місцевих податків більш чітко прописане в ПК України, ніж щодо загальнодержавних.
Також, щодо доводів скаржника про безпідставність врахування судом першої інстанції у якості належного доказу висновку судово-економічної експертизи ХНДІ судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бокаріуса №16759/16859/16860 від 15.04.2020, що свідчить про порушення судом процесуальних норм та неврахування обставин справи, а також посилання на те, що експертом не було досліджено жодного первинного та бухгалтерського документу, даних відповідного обліку, а тому висновок експерта є завідомо неправдивим та є неналежним доказом по даній справі та неправомірно врахований судом при прийнятті висновку про задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Частиною 1 ст.104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Колегія суддів зауважує, що наявність висновку експертизи не впливає на юридичний висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності визначення розміру податкового зобов'язання плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІ квартал 2015 р. з урахуванням ставки відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 ст.263 ПК України, а саме на рівні 28%.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки наведеної вище судово - економічної експертизи є такими, що не суперечать матеріалам даної справи та загальному висновку судів першої та апеляційної інстанцій по даній справі, а наведені вище посилання скаржника, в даному випадку, жодним чином не впливають на вирішення цієї справи по суті.
При цьому, колегія суддів зауважує, що по частині питань, які були поставлені на вирішення судової економічної експертизи судовими експертами зроблені висновки, в т.ч. щодо арифметичного підрахунку сум, а по частині питань зроблено висновки, що вони не відноситься до компетенції експертів та завдань економічної експертизи.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо заявленого позивачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про покладення на апелянта (відповідача) судових витрат позивача, пов'язаних з розглядом даної справи у Другому апеляційному адміністративному суді, то колегія суддів зауважує, що в даному випадку позивачем не конкретизуються та не обґрунтовуються, які саме, в розумінні ст.134 КАС України, позивач поніс судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, та не надав на час винесення рішення судом апеляційної інстанції відповідно доказів на їх підтвердження, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для вирішення такого клопотання.
З урахуванням апеляційного перегляду даної справи, та враховуючи приписи ст.139 КАС України, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для покладення судових витрат на позивача.
Керуючись ст.ст.242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року по справі №816/687/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 26.10.2020 року