26 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4534/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, -
20 серпня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (надалі - відповідач), у якій просить: визнати незаконною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради щодо встановлення на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та зобов'язати відповідача встановити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та видати "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та у видачі відповідного посвідчення на підставі поданих ОСОБА_1 документів, які, на думку позивача, підтверджують його належність до ветеранів війни. Вказує, що відмова в наданні ОСОБА_1 статусу визначеного пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ є протиправною та незаконною, порушує гарантовані Конституцією соціальні права та гарантії, у зв'язку з отриманням позивачем травми під час проходження служби при виконання службових обов'язків в період його служби в органах внутрішніх справ.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4534/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача.
07 вересня 2020 року до суду надійшов відзив Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради на позовну заяву /а.с. 31-34/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на відсутність підстав для встановлення поліцейським, у тому числі, позивачу - ОСОБА_1 , права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
14 вересня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 68-70/, у якій зазначено, що Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не містить вимог про те, що отримання особою статусу особи з інвалідністю внаслідок війни потребує обов'язкового звільнення особи з органу, в якому він отримав травму під час виконання службових обов'язків.
21 вересня 2020 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив /а.с. 75-76/, у яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на роз'яснення Національної поліції України у листі від 22.04.2020 №5007/01/12.2020, у якому зазначено, що законом не передбачено застосування до осіб, які проходять службу в поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового та начальницького складу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у справі №440/4534/20 /а.с. 85-87/.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
У період із 15.11.2002 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме, в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, а з 07.11.2015 по 29.02.2020 ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України, зокрема, в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 /а.с. 45-47/ та витягом з послужного списку ОСОБА_1 /а.с. 13-14/, копії яких наявні у матеріалах справи.
За результатами розслідування нещасного випадку, який стався 19.02.2014 близько 19.00 з колишнім працівником міліції начальником сектору кадрового забезпечення Октябрського РВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області майором міліції ОСОБА_1 , комісією, призначеною наказом голови ліквідаційної комісії Октябрського РВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області Терели О.М. від 17.03.2016 №1, складено акт №17289/115/101/2016 від 29.07.2016 форми Н-5* розслідування нещасного випадку, що стався 19.02.2014 близько 19.00, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 17-19, 48-52/, за висновками якого нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. За результатами розслідування нещасного випадку складено акт форми Н-1*. Потерпілому проведено відповідну роз'яснювальну роботу .
Відповідно до акта №1 про нещасний випадок ОСОБА_1 , форми Н-1* (вих. №17288/115/101/01-2016 від 29.07.2016, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 15-16, 53-56/, медичний висновок про діагноз ушкодження здоров'я потерпілого: пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу. Хондропатія надколінника, міжвиросткової заглибини ліворуч. Лувобічний гонартроз 2 ст. Висновок: нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
У свідоцтві про хворобу №52-С від 24.02.2020, виданому медичною (військово-лікарською) комісією ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області" за розпорядженням УКЗ ГУНП в Полтавській області, встановлений діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва): травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків, а також захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в поліції, непридатний до служби в поліції. /а.с. 20, 41/.
Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 25.02.2020 №83 о/с "По особовому складу" згідно із пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника командира батальйону поліції особливого призначення ГУНП, 29 лютого 2020 року. Вислуга років станом на 29 лютого 2020 року складає 17 років 03 місяці 13 днів, у пільговому обчисленні - 17 років 05 місяців 13 днів /а.с. 12/.
Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААБ №703641 підтверджено, що ОСОБА_1 вперше встановлено третю групу інвалідності з 26.03.2020 - травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків /а.с. 10, 40/.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 07 травня 2020 року (вх. №3481/013-46 від 07.05.2020) про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи (з 26.03.2020 - травма пов'язана з виконанням службових обов'язків) до 01.04.2021 та видачу відповідного посвідчення /а.с. 36/, до якої додав документи, копії яких наявні у матеріалах справи /а.с. 37-56/.
Розпорядженням Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2020 №14 ОСОБА_1 відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи згідно чинного законодавства /а.с. 66/.
Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 04.08.2020 №05-46/5337 позивача повідомлено про відмову у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи. Зазначено, що відповідно до роз'яснення Міністерства у справах ветеранів України від 14.07.2020 №5636/02/09.1-20 право на надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. За інформацією Національної поліції, законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу в поліції, узагальнюючого поняття - особи начальницького і рядового складу, а Національна поліція як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань. Відповідно до довідки ГУ НП в Полтавській області Батальйон поліції особливого призначення №596/115/21/01-2020 від 06.05.2020, позивач проходив службу з 15.11.2002 по 06.11.2015 в Управлінні МВС України в Полтавській області, та з 07.11.2015 по 29.02.2020 в Національній поліції України, був звільнений 29.02.2020 з Національної поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" через хворобу - за рішенням комісії про непридатність до служби в поліції. Тому згідно вищезазначеного роз'яснення права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 немає /а.с. 22, 64-65/.
Позивач не погодився з відмовою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради щодо встановлення на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни наведено у статті 7 Закону №3551-XII.
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Врегулювання питань, пов'язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (надалі - Порядком № 1346).
Відповідно до 3.9 Порядку № 1346 Комісія з розслідування визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод; охорони і забезпечення громадського порядку; несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили;
забезпечення безпеки дорожнього руху; участі в ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій; виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов'язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - робота) з моменту прибуття потерпілого в підрозділ до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього розпорядку підрозділу, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або, за дорученням керівника, у неробочий час; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підрозділу, або іншому транспортному засобі відповідно до укладеного договору; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження.
За змістом пункту 3.10 Порядку № 1346 комісія з розслідування також визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він стався в період проходження служби внаслідок: безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов'язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); спроби самогубства працівника під впливом психофізіологічних, небезпечних та шкідливих факторів, пов'язаних з виконанням службових обов'язків; травмування внаслідок нестатутних відносин (у разі відсутності вини потерпілого); раптового погіршення стану здоров'я працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків у разі відсутності умов, зазначених у третьому, четвертому та шостому абзацах пункту 3.11 цього розділу, що визнається пов'язаним з виконанням службових обов'язків за умови, що погіршення стану здоров'я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров'я. Медичний висновок щодо зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за станом здоров'я працівника виконувати зазначену роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника підрозділу чи голови комісії з розслідування; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.10 Порядку № 1346 комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд України в рішенні від 08 квітня 2014 року у справі № 21-45а14 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 38475027).
Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААБ №703641 підтверджено, що ОСОБА_1 вперше встановлено третю групу інвалідності з 26.03.2020 - травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків /а.с. 10, 40/.
Як встановлено судом, за результатами розслідування нещасного випадку, який стався 19.02.2014 близько 19.00 з колишнім працівником міліції начальником сектору кадрового забезпечення Октябрського РВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області майором міліції Кухтою Ю.М. складено акт №17289/115/101/2016 від 29.07.2016 форми Н-5* розслідування нещасного випадку, що стався 19.02.2014 близько 19.00, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 17-19, 48-52/, за висновками якого нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. За результатами розслідування нещасного випадку складено акт форми Н-1*.
Відповідно до акта №1 про нещасний випадок ОСОБА_1 , форми Н-1* (вих. №17288/115/101/01-2016 від 29.07.2016 /а.с. 15-16, 53-56/, медичний висновок про діагноз ушкодження здоров'я потерпілого: пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу. Хондропатія надколінника, міжвиросткової заглибини ліворуч. Лувобічний гонартроз 2 ст. Висновок: нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Отже, наявні підстави, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (надалі - Постанова № 1317) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Відповідно до пункту 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317, причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, така особа належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (надалі - Порядок № 302).
Пунктом 2 Порядку № 302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни у розумінні пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв'язок яких пов'язаний з виконанням службових обов'язків встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317, передбачено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є, зокрема: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
У довідці до акту огляду МСЕК зазначено, що виявлена у ОСОБА_1 травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків, а тому суд не погоджується з позицією відповідача, про те що позивач не має права на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Саме поняття "службових обов'язків" в Законі № 3551-XII тлумачиться як "обов'язків військової служби", що невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у частині 1 статті 7 Закону № 3551 -XII.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не має права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв'язку зі звільненням зі служби в органах поліції, оскільки позивач отримав травму, внаслідок якої йому встановлено інвалідність третьої групи, під час проходження служби в начальницькому складі органів Міністерства внутрішніх справ під час виконання службових обов'язків.
Суд також відхиляє доводи відповідача з посиланням на роз'яснення у листах Міністерства у справах ветеранів України /а.с. 63/ та Національної поліції України /а.с. 80/, оскільки вказані листи не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та носять необов'язковий, рекомендаційний характер, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що розпорядження Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2020 №14, яким відмовлено ОСОБА_1 у встановленні статуту особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи прийнято відповідачем з порушенням вимог пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII та без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини справи та наведені вище норми права, враховуючи, що відмова відповідача щодо встановлення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи виразилася у прийнятті розпорядження Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2020 №14, з метою ефективного захисту прав позивача, на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2020 №14 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м.Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та видачу відповідного посвідчення, з урахуванням висновків суду.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача встановити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та видати "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
У даній справі оцінка правомірності відмови у наданні позивачу статуту особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи стосувалася лише тих мотивів, з яких відповідач виходив приймаючи розпорядження Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2020 №14 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та які наведені відповідачем у листі від 04.08.2020 №05-46/5337. Суд не може досліджувати інші обставин, які не досліджувалися відповідачем, оскільки ці повноваження відносяться до його виключної компетенції.
Таким чином, позовні вимоги про зобов'язати відповідача встановити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та видати "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" у даній справі є такими, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір на подання позовної заяви позивач не сплачував.
У позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати та до позовної заяви додає ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1007338, виданого Зогалю О.М. на представлення інтересів ОСОБА_1 та акту прийому-передачі від 19.08.2020.
До відповіді на відзив позивачем додано копії акту прийому-передачі від 14.09.2020 та копію квитанції від 14.09.2020 про сплату Зогалю О.М. гонорару в сумі 5700 грн. /а.с. 71/
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Однак, позивачем не надано до суду договору на надання правничої (правової) допомоги із зазначенням розміру та умов оплати послуг адвоката, як не зазначено і причин неможливості надання договору до суду.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 134, 139, 229, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (ідентифікаційний код 03195240, вул. Ст. Халтуріна, 13, м. Полтава, 36014) про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2020 №14 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м.Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та видачу відповідного посвідчення, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя С.С. Сич