Справа № 420/6800/20
27 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом громадянина СРВ ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява СРВ ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування громадянину СРВ ОСОБА_1 дозволу на імміграцію України від 06.02.2012р. № НОМЕР_1 , визнання протиправним та скасування рішення про відмову в обміні бланку посвідки від 10.06.2020р. № НОМЕР_2 , зобов'язання здійснити ОСОБА_1 обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні №0358 у зв'язку з помилкою, внесеною в посвідку.
Ухвалою суду від 06.08.2020р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.09.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що у 2005 році, він отримав дозвіл на постійне проживання в Україні, добросовісно за час проживання в Україні законів не порушував, з боку міграцій них органів до нього претензій не було, до кримінальної відповідальності не притя гувався. ОСОБА_1 сподівався на те, що він має ті ж самі права та має виконувати ті ж самі обов'язки, що і громадяни Україні у відповід ності до положень статті 26 Конституції України, однак, лише після звернення до відпо відача із відповідною заявою про обмін бланку посвідки позивач дізнався про те, що вісім років тому назад він за відсутністю будь яких винних дій з його боку був позбавлений права постійно проживати в Україні. Позивач вказав, що відповідач у порушення приписів ст.ст. 19, 57 Конституції України та статті 13 Закону України «Про імміграцію» рішення «про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію» від 2012 року відповідач не довів а ні до позивача, а ні до Державної прикордонної слу жби України, а відтак, на його думку, воно і не може вважатися чинним. ОСОБА_1 вказав, що його права порушені відповідачем та він протиправ но позбавлений дозволу на імміграцію в Україну, рішення №294886 від 06.02.2012р. прийняте ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеської області без суспільної потреби та без пояснення мети його прийняття. Поряд з цим, позивач вважає, що відповідач незаконно відмовив йому у обміні бланку посвідки. У зв'язку з викладеним та посилаючись на те, що позивач не повинен нести відповідальність за помилки чи зловживання допу щені будь яким суб'єктом владних повноважень, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
26.08.2020р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому Головне управління ДМС України в Одеській області зазначило, що не визнає адміністративний позов, виходячи з наступного. Відповідно до п. 2, ч. 3 , ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» громадянину СРВ ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та на підставі наданого дозволу позивач 16.12.2005р. був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 . На виконання п.2 протоколу №29 розширеної наради керівництва МВС від 12.07.2011р. та протоколу №2 наради керівного складу органів ДДГІРФО від 15.07.2011р. щодо виявлення та вилучення паспортів громадянина України, паспортів громадянина України для виїзду за кордон, посвідок на постійне проживання, виданих з порушенням законодавства була додатково перевірена справа № 294886 щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та у результаті перевірки встановлено, що згідно протесту прокурора Саратського району О.Г.Логінова № 615 від 09.06.2006р. та рішення виконкому Розівської сільської ради № 43 від 13.06.2006р. громадянин СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був позбавлений піклування над громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач зазначив, що вищезазначене і стало підставою для скасування дозволу на іміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 викладеного у висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_1 від 06.02.2012р. прийнятого ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області. Поряд з цим, відповідач вказав, що на момент звернення позивача з адміністративним позовом до суду, ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось жодного рішення стосовно нього щодо скасування посвідки на постійне проживання, дозволу на імміграцію в Україні чи іншого рішення, яке б підтверджувало наявність чи відсутність права у позивача проживати чи знаходитись на території України. 25.05.2020р. позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання № НОМЕР_4 у зв'язку із непридатністю посвідки на постійне проживання для подальшого використання та при прийнятті рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 10.06.2020р. № НОМЕР_5 відповідач керувався Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. № 321. 10.06.2020р. було прийняте рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_5 у зв'язку з тим, що дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію. Крім того, відповідач наголосив, що у даному випадку, ГУ ДМС України в Одеській області є територіальним підрозділом ДМС України, який розпочав свою діяльність з 01.08.2012р. та не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.
11.09.2020р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив згідно якої позивач вказав, що на момент надання позивачеві дозволу на імміграцію в Україні рішення виконкому Розівської сільської ради Саратського району Одеської області від 26.06.2005р. №40 «Про становлення піклування над громадянкою ОСОБА_4 » було чинним. Поряд з цим, позивач наголосив на тому, що ОСОБА_1 постійно проживає в Україні 22 роки та є добропорядним іммігрантом та за час проживання в Україні він законів не порушував, до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, сплачує податки, створив родину, яка має стійкий правовий зв'язок з Державою Україна і небезпідставно вважає, що має ті ж самі права, що і громадяни України.
Учасники справи повідомлялись про день та час слухання справи, однак у судове засідання не з'явились. 19.10.2020р. до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у письмовому провадженні. 20.10.2020р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам, що підтверджується копією національного паспорту Соціалістичної Республіки В'єтнам № НОМЕР_6 від 05.09.2012р. ( а.с.96-99).
Рішенням Розівської сільської ради Саратського району Одеської області №40 від 26.08.2005р. «Про встановлення піклування» над громадянкою України ОСОБА_4 було встановлено піклування над ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає в АДРЕСА_1 . Піклувальником було призначено громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає в АДРЕСА_2 (а.с.68).
У зв'язку з викладеним, керуючись ст.4 ч.3 п.2 Закону України «Про імміграцію»
Громадянину СРВ ОСОБА_1 , було надано дозвіл на імміграцію в Україну як піклувальнику за пристарілою громадянкою України ОСОБА_4 , про що свідичть висновок про залишення на постійне мешкання в Україні (а.с.78)
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , 1979 року народження, був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_7 та 30.05.2007р., він був документований новою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 (а.с.94).
25.05.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін бланку серії ОД №0358, у зв'язку із помилкою, внесеною у вказану посвідку.
Рішенням відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.06.2020р. №51032300003241 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, на підставі п.п.3 п.62 Порядку №321(а.с.101).
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області без номеру та дати (а.с.11), адресованого представнику позивача повідомлено, що 06.02.2012р. ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 на підставі ст.12 Закону України «Про імміграцію», визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 30.05.2007р.
Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001р. №2491-III визначені умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Стаття 12 Закону України "Про імміграцію"(в редакції чинній на момент виникненян спірних правовідносин) передбачає, що дозвіл на імміграцію можебути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2)іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5)іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року "(в редакції чинній на момент виникненян спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Під час з'ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що рішенням відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.06.2020р. №51032300003241 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, на підставі п.п.3 п.62 Порядку №321
Зазначена норма (п.п.3 п.62 Порядку №321) передбачає, що іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.
В свою чергу у відзиві відповідача Головне управління міграційної служби України в Одеській області зазначило, що рішення від 10.06.2020р. №51032300003241 прийнято у зв'язку з тим, що дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
Під час з'ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що керуючись ст.4 ч.3 п.2 Закону України «Про імміграцію» громадянину СРВ ОСОБА_1 , було надано дозвіл на імміграцію в Україну як піклувальнику за пристарілою громадянкою України ОСОБА_4 , про що свідчить висновок про залишення на постійне мешкання в Україні (а.с.78). Поряд з цим, 15.12.2005р., ОСОБА_1 , 1979 року народження, був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_7 та 30.05.2007р. він був документований новою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 (а.с.94).
В особовій справі громадянина СРВ ОСОБА_1 наявний висновок, затверджений начальником ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012р., з якого вбачається, що інспектор ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, встановивши, що згідно протесту прокурора Саратського району О.Г. Логінова №615 від 09.06.2006р. та рішення виконкому Розівської сільської ради №43 від 13.06.2006р. громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 був позбавлений піклування над громадянкою України та вирішив згідно вимог IV ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 скасувати (а.с.86-87).
ст. 12 Закону України «Про імміграцію» визначено перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію та висновок не містить конкретний підпункт ст.12 Закону України «Про імміграцію» щодо підстави для скасування дозволу на імміграцію. Поряд з цим, матеріали справи громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 не містять рішення про скасування дозволу на імміграцію, прийнятого на підставі вказаного рішення.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, рішенням виконкому Розівської сільської ради від 13.06.2006 №43 «Про скасування рішення виконкому від 26.08.2005р. №40», розглянувши протест прокурора Саратського району О.Г. Логінова від 09.06.2006р. №615 і враховуючи те, що встановлення піклування здійснюється виключно судом, виконком сільської ради вирішив скасувати рішення виконкому Розінської сільської ради від 26.08.2005р. №40 щодо встановлення піклування над громадянкою ОСОБА_4 громадянина СРВ ОСОБА_1 (а.с.85).
Таким чином, рішення виконкому Розівської сільської ради «про скасування рішення виконкому від 26.08.2005р. №40» прийнято в той час, як громадянина СРВ ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.
Суд вважає, що у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018року у справі №820/2262/17.
Окрім того, судом встановлено, що позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , терміном дії - "безстоково". З матеріалів справи також вбачається, що діти позивача, які народились на території України, та дружина проживають з позивачем на території України, що свідчить про стійкий правовий та соціальний зв'язок позивача з Україною.
За таких обставин та з урахуванням відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження порушення позивачем положень законодавства про імміграцію, а також те, що окреме рішення відповідача про скасування громадянину СРВ ОСОБА_1 дозволу на імміграцію України від 06.02.2012р. № НОМЕР_1 не приймалось, а висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , затверджений начальником ГУ МВС України в Одеській області 06.02.2012р. не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути визнано протиправним та скасовано судом, а може бути лише підставою для його прийняття, суд вважає, що позовні вимоги громадянина СРВ ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , затвердженого начальником ГУ МВС України в Одеській області задоволенню не підлягають.
При цьому, позивач просив зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні №0358 у зв'язку з помилкою, внесеною у посвідку, однак ним не зазначено яка була допущена помилка, а його заява містить зазначену ним підставу для її обміну - непридатність посвідки на постійне проживання для подальшого використання (а.с.92).
Поряд з цим, оскільки суд прийшов до висновку про протиправність та безпідставність дій відповідача щодо складання вказаного висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 та відсутності прийнятого рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в обміні бланку посвідки від 10.06.2020р. № НОМЕР_2 як необґрунтованого та безпідставного та зобов'язання здійснити ОСОБА_1 обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні №0358.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 3 ст.139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає за необхідне присудити позивачу понесені ним судові витрати з урахуванням вирішення спору відповідно до положень ст. 139 КАС України у повному обсязі, оскільки часткове задоволення позову не вплинуло на розмір судового збору, який підлягає сплаті за даним позовом.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов громадянина СРВ ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в обміні бланку посвідки від 10.06.2020р. №51003230003241.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні №0358.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стянути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, м.Одеса, вул. Преображенська,44) на користь громадянина СРВ ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_8 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 1681,60 грн.(одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.