Справа № 201/6690/20
Провадження № 2/201/2638/2020
(заочне)
26 жовтня 2020 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Шумейко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 15 липня 2020 року надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу станом на 31 травня 2020 рік у розмірі 21 399,88 грн., з яких 15 509,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 15 509,8 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 890,05 грн. заборгованість за простроченими відсотками, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 2 102 грн.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 05 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є «АТ КБ «Приватбанк») з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим відповідачем була підписана анкета-заява б/н від 05 березня 2013 р. після підписання якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Підписавши анкету-заяву від 05 березня 2013р., відповідач погодилася з запропонованими їй Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом з заявою складають Договір про надання банківських послуг. Зобов'язання за Договором про надання банківських послуг банк виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, не здійснила в повному обсязі сплату отриманих кредитних коштів, пені, штрафів, передбачених договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31 травня 2020р. становить 21 399,88 грн., з яких 15 509,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 15 509,8 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 890,05 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Зазначену суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача, а також понесені ним судові витрати у розмірі 2102 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 15 липня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.101).
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.102).
До суду 31 липня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.103).
Ухвалою судді від 31 липня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.104-105).
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» надав до суду клопотання, у якому просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та без його участі
Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 05 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») було укладено кредитний договір.
Згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з недотриманням позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 31 травня 2020р. Утворилась заборгованість у сумі 21 399,88 грн., з яких 15 509,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 15 509,8 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 890,05 грн. заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 05 березня 2013 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 березня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (05 березня 2013 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (липень 2020 рік), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» також відповідачем не підписаний.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 березня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитними коштами, не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 05 березня 2013 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитним коштами, в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту в обумовленому позивачем розмірі.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 5 890,05 грн, відсутні.
Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту суд виходить з наступного.
Обґрунтовуючи підстави позову, банк посилався на те, що 05 березня 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на кредитну картку.
У той же час, визначена позивачем сума непогашеного кредиту - 15 509,83 грн., перевищує суму виданого кредитного ліміту, який становить 15 000,00 грн, який і підлягає стягненню з відповідача, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів зміни кредитного ліміту суду не надано.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 473,37 грн. (15 000 грн. х 2 102 грн. : 21 399,88 грн. = 1 473,37 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 05 березня 2013 року в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч)грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 473,37 (одна тисяча чотириста сімдесят три) грн. 37 коп.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Повний текст рішення виготовлено 26 жовтня 2020 року
Суддя С.О. Демидова