ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2020Справа № 910/6212/20
Суддя господарського суду міста Києва Данилова М.В., при секретарі судового засідання Бордуновій К.Е., розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження
за позовом Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (адреса місцезнаходження: 68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 10; адреса для листування: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 60, офіс 1; код ЄДРПОУ 33140204)
до відповідачів:
1. Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672);
2. Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 37472062)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів:
1. Державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інветаризації» Чорноморської міської ради Одеської області Будовської Олени Віталіївни
2. Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області
про визнання права власності на частку в майні, скасування актів та витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників сторін:
від позивача - Зорін О.В., адвокат;
від позивача - Марушевський Д.Л.;
від відповідача-1 - Подуфалова І.В.;
від відповідача-2 - Ігнатенко Т.Б.;
від третьої особи-1 - не з'явилися;
від третьої особи-2 - не з'явилися;
05 травня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (позивач) надійшла позовна заява № LD-138/05-20 від 04.05.2020 року до Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» (відповідач 1) та Міністерства інфраструктури України (відповідач 2) про визнання права власності на частку в майні, скасування актів та витребування майна.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов Договору № 435-0 від 22.06.2005 року про спільну діяльність.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 року у справі № 910/6212/20 позовну заяву № LD-138/05-20 від 04.05.2020 року Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» до Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» та Міністерства інфраструктури України про визнання права власності на частку в майні, скасування актів та витребування майна залишено без руху, надано Приватному підприємству «Контейнерний термінал Іллічівськ» строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
18 травня 2020 року через відділ діловодства суду від Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» надійшла заява № LD-153/05-20 від 13.05.2020 року «Про усунення недоліків».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/6212/20 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.06.2020 року; клопотання Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» про відстрочення сплати судового збору задоволено; відстрочено Приватному підприємству «Контейнерний термінал Іллічівськ» сплату судового збору за подання позовної заяви до закінчення підготовчого провадження по справі № 910/6212/20; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інветаризації» Чорноморської міської ради Одеської області Будовську Олену Віталіївну та Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеської області.
21 травня 2020 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання №LD-159/05-20 від 21.05.2020 року про долучення доказів.
09 червня 2020 року через відділ діловодства суду від Комунального підприємства «Бюро технічної інветаризації» надійшло повідомлення по справі, а саме про те, що третя особа-1 державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро технічної інветаризації» Чорноморської міської ради Одеської області Будовська Олена Віталіївна 07.12.2018 року була звільнена з посади за угодою сторін, а тому Комунальне підприємство «Бюро технічної інветаризації» не уповноважено представляти її інтереси.
10 червня 2020 року представником позивача долучено до матеріалів справи клопотання №LD-170/05-20 від 09.06.2020 року, а саме: доказ про сплату судового збору (платіжне доручення № 216 від 05.06.2020 року на суму в розмірі 288 778, 92 грн.).
В підготовчому засіданні 10.06.2020 року було оголошено перерву на 24.06.2020 року.
12 червня 2020 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» надійшла заява № 726/06-23 від 11.06.2020 року з процесуальних питань, в якій відповідач-1 звернувся з проханням передати справу №910/6212/20 до господарського суду Одеської області за підсудністю.
17 червня 2020 року через відділ діловодства суду від Міністерства інфраструктури України надійшла заява про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.
17 червня 2020 року через відділ діловодства суду від Міністерства інфраструктури України надійшла заява б/н від 17.06.2020 року про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
24 червня 2020 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеської області через відділ діловодства суду надав пояснення по справі, в яких третя особа-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.
24 червня 2020 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 року в задоволенні заяви б/н від 17.06.2020 року представника відповідача-2 Міністерства інфраструктури України про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Одеської області відмовлено; в задоволенні заяви № 726/06-23 від 11.06.2020 року представника відповідача-1 Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Одеської області відмовлено; задоволено заяву позивача про зміну предмету № LD-199/06-20 від 24.06.2020 року позову та продовжено розгляд справи з її урахуванням; задоволено заяву представника відповідача-2 Міністерства інфраструктури України б/н від 16.06.2020 року та продовжено процесуальний строк на подання відзиву відповідачу-2 Міністерству інфраструктури України до закінчення підготовчого провадження у справі № 910/6212/20; підготовче засідання у справі № 910/6212/20 відкладено на 08.07.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2020 року було задоволено заяву позивача № LD-203/07-20 від 06.07.2020 року про зміну предмету позову та змінено предмет позову, викладено позовні вимоги наступним чином: - визнати за Приватним підприємством «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ідентифікаційний код: 33140204) право власності на частку в розмірі 8918/10000 в об'єктах нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, який складається з: побутова будівля літ. « 2Л» загальною площею 77, 8 кв.м, будівля трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. « 2М» загальною площею 162, 2 кв.м, адміністративна будівля літ. « 2П» загальною площею 1962, 6 кв.м, споруд: № 105 - складський майданчик, III - покриття загальною площею 69486, 0 кв.м, № 120 - люки оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., №125 - ворота - 3 шт., № 105а - споруда насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожа металева - 544, 8 п.м, № 133 - дощеприймальники - 22 шт., що знаходяться за адресою Одеська область, м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12, та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційнім номером 1530428751108; - витребувати з незаконного володіння Міністерства інфраструктури України (ідентифікаційний код: 37472062) на користь Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ідентифікаційний код: 33140204) об'єкти нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, які складаються з: побутова будівля літ. « 2Л» загальною площею 77, 8 кв.м, будівля трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. « 2М» загальною площею 162, 2 кв.м, адміністративна будівля літ. « 2П» загальною площею 1 962, 6 кв.м, споруд: № 105 - складський майданчик, III - покриття загальною площею 69 486, 0 кв.м, № 120 - люки оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а - споруда насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожа металева - 544, 8 п.м, № 133 - дощеприймальники - 22 шт., що знаходяться за адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12, та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1530428751108, в розмірі 8918/10000 частки. Також було продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання у справі № 910/6212/20 відкладено на 05.08.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2020 року було задоволено заяву позивача № №LD-210/08-20 від 04.08.2020 року про зміну предмету позову та змінити предмет позову, викласти позовні вимоги таким чином:
- визнати за Приватним підприємством «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ідентифікаційний код: 33140204) право власності на частку в розмірі 8918/10000 в наступних об'єктах: побутова будівля літ. « 2Л» загальною площею 77, 8 кв.м., будівля трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. « 2М» загальною площею 162, 2 кв.м адміністративна будівля літ. « 2П» загальною площею 1-962, 6 кв.м., споруд: № 105 складський майданчик, ПІ - покриття загальною площею 69486, 0 кв.м., № 120 - люкі оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а споруда насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожа металева - 544, 8 п.м., № 133 - дощеприймальники - 22 шт., які включені до складу об'єкту нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12 та який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1530428751108;
- витребувати з незаконного володіння Міністерства інфраструктури України (ідентифікаційний код: 37472062) на користь Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ідентифікаційний код: 33140204) частки в розмірі 8918/10000 у праві власності на наступні об'єкти: побутову будівлю літ. « 2Л» загальною площею 77, 8 кв.м., будівлю трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. « 2М» загальною площею 162, 2 кв.м., адміністративну будівлю літ. « 2П» загальною площею 1 962, 6 кв.м., споруд: № 105 - складський майданчик,ІІІ - покриття загальною площею 69 486, 0 кв.м., № 120 - люки оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а - споруду насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожу металеву - 544, 8 п.м., № 133 - дощеприймальники - 22 шт., які включені до складу об'єкту нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12 та який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1530428751108. Підготовче засідання у справі № 910/6212/20 відкладено на 19.08.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2020 року було закрито підготовче провадження, призначено справу №910/6212/20 до судового розгляду по суті на 10.09.2020 року.
В судовому засіданні 10.09.2020 року було оголошено перерву на 16.09.2020 року.
В судовому засіданні 16.09.2020 року було оголошено перерву на 21.09.2020 року.
В судовому засіданні 21.09.2020 року оголошено перерву на 23.09.2020 року.
В судовому засіданні 23.09.2020 року оголошено перерву на 07.10.2020 року.
В судове засідання 07.10.2020 року з'явились представники сторін.
Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник відповідача-1 Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.
Представник відповідача-2 Міністерства інфраструктури України проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.
Інші представники учасників процесу в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
22.06.2005 року між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" та Приватним підприємством "Укртрансконтейнер" (після зміни найменування - Приватне підприємство "Контейнерний термінал Іллічівськ") було укладено договір №435-О про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту (договір простого товариства).
Відповідно до пунктів 2.1, 3.1, 11.1 Договору його сторони зобов'язались об'єднати свої вклади і без створення юридичної особи спільно діяти з метою отримання прибутку шляхом: виконання комплексу заходів, направлених на організацію, забезпечення та розвиток вантажної та матеріально-технічної бази контейнерного терміналу Іллічівського морського торговельного порту в межах території згідно з Додатком № 4, з поступовим збільшенням проектної потужності та розширенням площ контейнерного терміналу; обробки контейнерних вантажопотоків в порту з використанням виробничого обладнання та інших об'єктів контейнерного терміналу; створення усіх необхідних умов для зберігання існуючих та залучення додаткових контейнерних вантажопотоків, а також для обробки вказаних вантажопотоків у відповідності до міжнародних стандартів такого сервісу, із дотриманням встановлених норм охорони праці, екологічних, санітарних та інших нормативів. На весь час строку дії договору ведення спільних справ учасників покладається на Приватне підприємство "Укртрансконтейнер" і здійснюється ним як уповноваженою учасниками особою відповідно положень договору та чинного законодавства України. Договір набирає чинності з дати його підписання та діє з 22.06.2005 року до 31.12.2035 року.
Згідно із п. 2.3 Договору сторони здійснюють спільну діяльність переважно на території і акваторії Порту з використанням інженерних і гідротехнічних споруд, виробничих приміщень, виробничого устаткування і транспортних засобів, а також іншого, що належить Порту і підприємству майна - на умовах, передбачених цим договором.
Пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору встановлено, що для досягнення його мети сторони об'єднують вклади, опис, грошова оцінка, а також строк і порядок внесення яких наведені у Додатку №1 (вклад порту) та Додатку №2 (вклад Приватного підприємства "Укртрансконтейнер"), які є його невід'ємною частиною. Грошова оцінка вкладу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" здійснена на підставі проведеної незалежної експертної оцінки в установленому законом порядку. Копія звіту про оцінку вкладу порту є невід'ємною частиною Додатку № 1. Грошова оцінка вкладу Приватного підприємства "Укртрансконтейнер" здійснена за згодою сторін, виходячи з розміру належних для внесення у спільну діяльність грошових коштів, а також вартості основних фондів, визначеної за правилами бухгалтерського обліку Додаток № 2. Рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами у якості вкладів для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії договору, але спільною частковою власністю сторін не є.
Для здійснення спільної діяльності Приватного підприємства "Укртрансконтейнер", як стороні, уповноваженій на ведення спільних справ, на строк дії договору, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" передає у тимчасове володіння та користування (без права розпорядження) майно, перелік якого наведений у Додатку № 1 (вклад порту), що оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками обох сторін. Передача портом майна в якості вкладу за цим договором не змінює правового статусу цього майна, яке є державною власністю та закріплено за портом на праві господарського відання.
10.04.2006 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено додаткову угоду до Договору, згідно з якою сторони внесли зміни та виклали у новій редакції Додаток 2 до Договору (вклад Підприємства у спільну діяльність), зокрема визначили, що Підприємство вносить як вклад грошові кошти, цільове призначення, розмір, порядок і строки внесення та використання яких визначені в узгодженому сторонами графіку фінансування та використання інвестиційних вкладів Підприємства.
Згідно з графіком фінансування та використання інвестиційних вкладів Підприємства (Додаток № 2 до Договору в редакції Додаткової угоди), вклад складається з грошових коштів в загальному розмірі 51 048 000,00 доларів США з таким цільовим призначенням: на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання Порту; на придбання нового обладнання; на розвиток інфраструктури Порту.
Згідно з пунктом 2 Додатку № 2 до Договору в редакції Додаткової угоди, грошова оцінка вкладу Підприємства, складає 51 048 000 доларів США. Фактична вартість цього вкладу (відповідної частини вкладу) визначається за підсумками кожного звітного кварталу протягом всього періоду інвестування на підставі графіку та підтверджуючих документів.
При цьому Рішенням господарського суду Одеської області від 28.12.2011р. по справі № 20-4-34/36-09-910 (суддя Щавинська Ю.М.) (повне рішення складено 03.01.2012р., набрало законної сили 16.01.2012р.) господарський суд встановив, що зобовязання ПП «Укртрансконтейнер» в частині внесення інвестицій у спільну діяльність в строк до 30.06.2007 року виконані своєчасно та в повному обсязі, а саме: ПП «Укртрансконтейнер» на розрахунковий рахунок спільної діяльності в якості вкладу в спільну діяльність було перераховано 257 792 400 грн., що на період внесення за офіційним курсом Національного банку України складало 51 048 000, 00 дол. США. Остання дата внесення коштів 26.06.2007 року. Крім того, в період з листопада 2007 року по лютий 2009 року ПП «Укртрансконтейнер» було додатково перераховано грошові кошти в сумі 26 202 195,54 грн. При цьому, судом зазначено, що висновок економічного дослідження Одеського НДІ судових експертиз №15049 від 09.12.2011р. підтверджується сукупним аналізом всіх проведених досліджень, які містяться в матеріалах справи, та свідчать не лише про факт зарахування вищезазначеної суми коштів на рахунок спільної діяльності, але й про її використання на цілі, визначені договором про СД в ІМТП № 435-О від 22.06.2005р.
Аналогічні обставини були встановлені в Постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 р. по справі № 910/16253/15, в Рішенні Господарського суду одеської області від 16.12.2015 р. по справі № 916/2500/15 та підтверджені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі № 916/2500/15.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В свою чергу, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 р. у справі № 761/29966/16-ц).
За таких обставин, враховуючи, що позивач, відповідач 1 Державне підприємство «Морський торговельний порт Чорноморськ» та відповідач 2 Міністерство інфраструктури України були учасниками справ № 20-4-34/36-09-910, № 910/16253/15, позивач та відповідач 1 Державне підприємство «Морський торговельний порт Чорноморськ» були учасниками справи № 916/2500/15, Суд прийшов до висновку, що обставини (факти), встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 28.12.2011р. по справі № 20-4-34/36-09-910 та в рішеннях в межах справ № 910/16253/15, № 916/2500/15 не мають доводитись знов в рамках справи № 910/6212/20.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2015 року у справі № 916/4545/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 року, Договір було розірвано.
12.04.2018 року за відповідачем 2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами; опис об'єкта: об'єкт складається з: побутова будівля літ. "2Л" загальною площею 77,8 кв.м, будівля трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. "2М" загальною площею 162,2 кв.м, адміністративна будівля літ."2П" загальною площею 1962,6 кв.м, навіс літ. "2О" загальною площею 15,5 кв.м; споруд: № 105 - складський майданчик, ІІІ - покриття загальною площею 69486,0 кв.м, № 120 - люки оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а - споруда насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожа металева - 544,8 п.м, № 133 - дощеприймальники - 22 шт., № 140 - фундаменти під ваги - 2 шт., за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12 (надалі - Нерухоме майно). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1530428751108.
Запис про реєстрацію права власності з відкриття індексного номеру було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40620952 від 13.04.2018 року, яке було прийняте третьою особою 1 Державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеської області.
Підстава виникнення права власності: Висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р., Рішення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області № 36 від 22.02.2018 року «Про надання окремих адрес об'єктам нерухомості».
При цьому Позивач зазначає, що нерухоме майно було створене внаслідок співпраці позивача та відповідача 1 по Договору.
Разом з тим, умовами Договору, укладеного між позивачем та відповідачем 1, зокрема, п.п. 5.6 і 11.6, передбачено можливість після припинення Договору повернення Підприємству понесених ним витрат на будівництво, реконструкцію та модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості, які забезпечують спільну діяльність.
Як зазначено в п. 5.6 Договору, необхідне для використання в спільній діяльності рухоме майно набувається за рахунок вкладу підприємства у спільну діяльність. Фінансування будівництва, реконструкції та модернізації (поліпшення) забезпечуючих спільну діяльність об'єктів нерухомості порту може здійснюватись за погодженням сторін за рахунок вкладу підприємства в спільну діяльність, а також у визначених договором випадках. Проектно - кошторисна документація по здійсненню будівництва, реконструкції та модернізації (поліпшення) вказаних об'єктів погоджується сторонами до здійснення таких робіт. Після припинення договору, понесені підприємством документально підтверджені і погоджені портом витрати на будівництво, реконструкцію та модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості порта, які забезпечують спільну діяльність, підлягають поверненню портом на умовах, передбачених цим договором.
За змістом п. 11.6 Договору у всіх випадках припинення даного договору, не пізніше трьохмісячного строку з дня його припинення, порт зобов'язаний повернути підприємству кошти, вкладені підприємством за погодженням з портом в будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості порту в розмірі, встановленому абзацом другим даного пункту. У випадку припинення даного договору у зв'язку із спливом строку, на який він був укладений, або за взаємною згодою сторін, а також, по ініціативі підприємства (за відсутності вини порту) - відшкодування портом вкладених підприємством коштів здійснюється із розрахунку залишкової вартості об'єктів на день відшкодування. У всіх інших випадках припинення договору по вині порту відшкодування портом вкладених підприємством коштів здійснюється виходячи з суми фактичних витрат підприємства.
Таким чином, що також було встановлено в межах Постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 р. по справі № 910/16253/15 (яка була залишена в силі на підставі Постанови Верховного Суду України у справі № 3-323гс16 від 06.07.2016 року), абзацом першим п. 11.6 Договору визначено, що Порт зобов'язаний повернути підприємству відповідні кошти (в тому числі витрачені Портом на будівництво), в розмірі, передбаченому абз. 2 цього пункту.
Абзацом 2 п. 11.6 Договору сторони узгодили, у яких випадках відбувається відшкодування відповідних коштів, а саме:
- припинення даного договору у зв'язку із спливом строку;
- взаємна згода сторін на припинення договору;
- припинення договору за ініціативою підприємства;
- припинення договору в будь-якому випадку з вини порту.
Також вказаним абзацом п. 11.6 сторонами договору встановлено два варіанти визначення розміру відшкодування в залежності від причин припинення договору:
- із розрахунку залишкової вартості об'єктів на день відшкодування;
- виходячи з суми фактичних витрат підприємства.
З огляду на наведені положення Договору, компенсація позивачу витрат на будівництво Нерухомого майна можлива за наявності обставин, зазначених у пункті 11.6 Договору.
При цьому абзаци 1 та 2 пункту 11.6 Договору не є окремими визначеними сторонами випадками відшкодування (повернення) портом коштів підприємству, а являють собою цілісне положення з визначення в абзаці першому підстав і наслідків припинення договору, а в абзаці другому - розмежування порядку визначення розміру відшкодування коштів у залежності від підстав припинення договору.
Отже суд робить висновок, що Договором було передбачено можливість компенсувати Позивачу витрати на будівництво Нерухомого майна за умови розірвання Портом Договору по своїй вині.
Разом з тим, як вбачається з обставин встановлених в Постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 р. по справі № 910/16253/15 (яка була залишена в силі на підставі Постанови Верховного Суду України у справі № 3-323гс16 від 06.07.2016 року), Договір було розірвано на підставі ст. 652 ЦК України - у зв'язку з істотною зміною обставин, якими відповідач 1 керувався при укладенні Договору.
Зокрема, було встановлено одночасне існування визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України умов, за яких суд вправі розірвати договір у разі істотної зміни обставин, а саме те, що: в момент укладення договору сторони виходили з того, що необхідне для спільної діяльності майно не вибуде з володіння порту; вибуття такого майна із володіння порту зумовлене причинами, які останній не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б порт того, на що він розраховував при укладенні Договору (в т.ч. отримання прибутку); із суті договору не випливає, що ризик зміни відповідних обставин несе порт.
В межах зазначеного судового рішення також встановлено, що подією, яка зумовила істотну зміну обставин, є факт вибуття частини майна, що становить вклад відповідача 1 Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» до спільної діяльності, з володіння відповідача 1 з незалежних від нього причин внаслідок передання цього майна за рішенням органу управління іншій особі - ДП «Адміністрація морських портів України».
Наведене свідчить про відсутність вини відповідача 1 Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» у припиненні дії Договору, оскільки підставою його розірвання стали обставини, виникнення яких не залежало від волі порту, що встановлено відповідними судовими рішеннями, що в свою чергу (як було встановлено в Постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 р. по справі № 910/16253/15) виключає можливість отримання Позивачем компенсації витрат понесених Позивачем на будівництво нерухомого майна.
Згідно з пунктом 13.1. Договору, відносини сторін, не врегульовані цим Договором, регламентуються чинним законодавством України.
Як наслідок, враховуючи, що даний спір виник з причин застосування наслідків розірвання Договору про спільну діяльність, так як наслідки розірвання Договору у зв'язку з істотною зміною обставин не були передбачені положеннями Договору (в контексті поділу нерухомого майна, що було створене внаслідок спільної діяльності), правовий статус Нерухомого майна має визначатись в порядку, визначеному чинним законодавством, передбаченим для поділу майна, що було створене у результаті спільної діяльності.
При цьому пунктом 5.3. Договору, визначено, що рухоме та нерухоме майно, внесене сторонами як вклади для здійснення спільної діяльності за договором, передається виключно в тимчасове володіння й користування учасників, тобто має статус спільного майна протягом строку дії цього договору, але спільною частковою власністю сторін не стає. У разі припинення цього договору зазначене майно підлягає обов'язковому та невідкладному поверненню учаснику, який надав його, з урахуванням положень цього Договору.
Отже Договором визначено, що спільною частковою власністю сторін не стає виключно нерухоме майно, що було внесене Портом або Підприємством в якості вкладу по Договору (відповідно нерухоме майно, що буде створене у результаті спільної діяльності, може перебувати у спільній частковій власності).
Згідно з ч. 1 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети.
Відповідно до ч. 1 ст. 1134 ЦК України, внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Отже для майнових вкладів учасників Договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їхньої спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Поділ майна, що є у спільній частковій власності учасників простого товариства, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, установленому ЦК України (аналогічний висновок визначено в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-104цс13 від 18.12.2013 р.).
Відповідно до ч. 2 ст. 1141 ЦК України, поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Разом з тим поділ майна, що є у спільній частковій власності врегульовано Главою 26 ЦК України.
Згідно з ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ст. 357 ЦК України).
Таким чином, враховуючи визначений законодавством порядок поділу майна, яке було створене внаслідок спільної діяльності за договором простого товариства, суд приходить до висновку, що в розрізі заявлених позовних вимог необхідним є встановити чи є нерухоме майно створеним внаслідок співпраці Підприємства та Порту за Договором та визначити вклади сторін у створення нерухомого майна.
Факт того, що нерухоме майно було створене внаслідок співпраці позивача та відповідача 1 Державного підприємства «Морський торговельний порт Чорноморськ» по Договору відповідачем 1 та відповідачем 2 заперечувався, однак жодних доказів відповідачем 1 та відповідачем 2 до суду не було надано.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, вказаний факт підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме документацією, що була долучена до матеріалів справи позивачем на підставі клопотання про долучення доказів вих. № LD-159/05-20 від 21.05.2020 р., зокрема, договорами укладеними Підприємством (як оператором спільної діяльності за Договором відповідно до пункту 3.1. Договору) з ТОВ «ВІС Майстер», ДП «ЧорноморНДІпроект» та ПП «Одеська будівельна компанія» та первинними документами укладеними на виконання зазначених договорів на підставі яких було створене нерухоме майно.
При цьому створені на території Іллічівського морського торговельного порту об'єкти нерухомості в межах спільної діяльності, окрім іншого, відображені в технічному паспорті БТІ реєстр. № 1858 від 04.04.2008 року.
Як було встановлено, в подальшому Міністерство зареєструвало за собою право власності на Нерухоме майно на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р., Рішення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області № 36 від 22.02.2018 року «Про надання окремих адрес об'єктам нерухомості».
Враховуючи зазначене, Позивачем, на доведення обставин, на які він посилається в позовній заяві, було надано Висновок експерта № 009/1/1-001 судово-економічного дослідження від 29.07.2019 року (судового експерта Тимофєєнко Сергія Анатолійовича) та Висновок № 125-055 судової будівельно-технічної експертизи від 29.07.2019 року (судового експерта Лесків Світлани Анатоліївни).
На вирішення економічної експертизи було поставлено таке питання:
Чи підтверджуються даними бухгалтерського обліку та первинними документами витрати ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» пов'язані з будівельно - монтажними роботами - реконструкцією перевантажувального комплексу в тилу причалів №3 та №4 Іллічівського морського торгівельного порту в розмірі 37803188,40 грн., за договорами укладеними з ТОВ «ВІС Майстер», ДП «ЧорноморНДІпроект» та ПП «Одеська будівельна компанія» - повністю чи частково за рахунок грошових коштів, що були внесені ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ», як цільовий внесок (вклад) у спільну діяльність за Договором № 435-О від 22.06.2005р. про спільну діяльність у Іллічівському морському торговельному порту з Додатком 2 до Договору № 435-О від 22.06.2015.
В своєму Висновку експерта № 009/1/1-001 судово-економічного дослідження від 29.07.2019 року за результатами експертного дослідження судовий експерт Тимофєєнко Сергій Анатолійович зазначив таке:
проведеним дослідженням первинних документів ПП «Укртрансконтейнер» Договір про СД 435-О наданих ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» та зіставленням з даними бухгалтерського обліку ПП «Укртрансконтейнер» Договір про СД 435-О наданих ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» встановлено, що витрати пов'язані з будівельно - монтажними роботами - реконструкцією перевантажувального комплексу в тилу причалів № 3 та № 4 Іллічівського морського торгівельного порту за договорами, укладеними ПП «Укртрансконтейнер» з ТОВ «ВІС Майстер», ДП «ЧорноморНДІпроект» та ПП «Одеська будівельна компанія», понесені за рахунок грошових коштів, що внесені ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ПП «Укртрансконтейнер»), як цільовий внесок (вклад) у спільну діяльність за Договором № 435-О від 22.06.2005р. про спільну діяльність у Іллічівському морському торговельному порту згідно з Додатком 2 до Договору № 435-О від 22.06.2015, підтверджується в розмірі 37 803 188,40 грн.».
На вирішення судової будівельно-технічної експертизи були поставлені такі питання:
Чи відповідають фактичні будівлі та споруди, які є на складському майданчику за адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 2 - як вказано у Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р., будівлям та спорудам, які знаходяться на складському майданчику за фактичною адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 12 та відображені в технічному паспорті БТІ від 04.04.2008 р.?
Чи відповідають літери будівель та споруд, які зазначені в технічному паспорті БТІ від 04.04.2008 р. літерам будівель та споруд, які вказані в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер 168342216 від 28.05.2019 р. власник Міністерство інфраструктури України?
На підставі яких документів підтверджується виконання будівельних робіт по «Реконструкції перевантажувального комплексу причалів 3,4 Іллічівського Морського Торгівельного 1орта» Замовником яких є ПП «Укртрансконтейнер», який діє від свого імені та від імені ДІЇ «Іллічівський морський торгівельний порт» на підставі Договору №435-О про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту від 22.06.2005 р.?
За результатами експертизи у Висновку №125-055 судової будівельно - технічної експертизи від 29.07.2019 року (судового експерта Лесків Світлани Анатоліївни) з поставлених питань зазначається:
Фактичні будівлі та споруди, які є на складському майданчику за адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 2 - як вказано у Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р., відповідають будівлям та спорудам, які знаходяться на складському майданчику за фактичною адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 12 та відображені в технічному паспорті БТІ від 04.04.2008 р.
Проаналізувавши дані технічного паспорта БТІ інв. № 1858 від 04.04.2008 р. та дані, які вказані в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер 168342216 від 28.05.2019 р., встановлена невідповідність літер будівель та споруд, які знаходяться на складському майданчику за фактичною адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 12. Ці невідповідності зведені в таблиці (ст. 9 - 10 Висновку №125-055).
Об'єкти нерухомого майна, перелік яких вказаний у Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р., (крім навісу літ. 2О, та фундаменти під ваги споруда №140 в кількості - 2 шт.) в їх технічному стані на час дослідження, з'явились в результаті реконструкції перевантажувального комплексу в тилу причалів 3, 4 Іллічівського Морського Торгівельного Порта.
Будівельні роботи по «Реконструкції перевантажувального комплексу в тилу причалів 3, 4 Іллічівського Морського Торгівельного Порта», Замовником яких є ПП «Укртрансконтейнер», який діє від свого імені та від імені ДП «Іллічівський морський торгівельний порт», були виконані ТОВ «ВІС-Мастер» ПП «Одеська будівельна компанія» та ін., на підставі договорів, актів виконаних робіт, а також Актів вводу в експлуатацію, вказаних в розділі «Дослідження».
Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Судовий експерт Лесків Світлана Анатоліївна була викликана до суду для надання пояснень стосовно висновку № 125-055 судової будівельно-технічної експертизи від 29.07.2019 року.
При перевірці й оцінці Висновку експерта № 009/1/1-001 судово-економічного дослідження від 29.07.2019 року (судового експерта Тимофєєнко Сергія Анатолійовича) та Висновку № 125-055 судової будівельно-технічної експертизи від 29.07.2019 року (судового експерта Лесків Світлани Анатоліївни) суд прийшов до висновку про достатність поданих експертам об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком; обґрунтованість висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Також суд бере до уваги, що відповідачі не звертались до суду з доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, не надавали належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини встановлені зазначеними висновками.
Враховуючи зазначене, оцінивши Висновок експерта № 009/1/1-001 судово-економічного дослідження від 29.07.2019 року (судового експерта Тимофєєнко Сергія Анатолійовича) та Висновок № 125-055 судової будівельно-технічної експертизи від 29.07.2019 року (судового експерта Лесків Світлани Анатоліївни) відповідно до ст. 86 ГПК України, суд приймає зазначені висновки як докази.
Проаналізувавши висновки судових експертів в комплексі з наявною в матеріалах справи первинною будівельно-технічною документацією суд прийшов до висновку, що:
витрати пов'язані з будівельно - монтажними роботами - реконструкцією перевантажувального комплексу в тилу причалів № 3 та № 4 Іллічівського морського торгівельного порту понесені за рахунок грошових коштів у розмірі 37 803 188,40 грн., що внесені Підприємством, як цільовий внесок (вклад) у спільну діяльність за Договором (Висновок експерта № 009/1/1-001 судово-економічного дослідження від 29.07.2019 року).
Фактично будівлі та споруди, які згідно з наданою первинною документацією були побудовані за рахунок вкладу Підприємства за фактичною адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 12 (технічні характеристики яких, зокрема, визначені в технічному паспорті БТІ інв. № 1858 від 04.04.2008 р.), фактично відповідають будівлям, які є на складському майданчику за адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 2 - як вказано у Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р. (зазначений Висновок був підставою для реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем 2).
Будівлі та споруди, які визначені в технічному паспорті БТІ інв. № 1858 від 04.04.2008 р. та об'єкт нерухомості, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 1530428751108 (які знаходяться на складському майданчику за фактичною адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 12) є одними і тими ж самими будівлями та мають невідповідність у присвоєній адресі (літери будівель та споруд).
Об'єкти нерухомого майна, перелік яких вказаний у Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна № 1522 від 18.12.2017 р., (крім навісу літ. 2О, та фундаменти під ваги споруда № 140 в кількості - 2 шт.) в їх технічному стані на час дослідження, з'явились в результаті реконструкції перевантажувального комплексу в тилу причалів 3, 4 Іллічівського Морського Торгівельного Порта.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Обов'язок держави полягає у захисті права власності.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй правозастосовній практиці наголошував на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З'ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з'ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії», заяви № 10522/83; 11011/84; 11070/84, пункт 48, та від 29 квітня 1999 року у справі «Шассанью та інші проти Франції» , заяви № 25088/94, 28331/95 та 28443/95, пункт 75).
Гарантії права власності передбачені і у Конституції України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1134 ЦК України, внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1141 ЦК України, поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Для майнових вкладів учасників Договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їхньої спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Поділ майна, що є у спільній частковій власності учасників простого товариства, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, установленому ЦК України (аналогічний висновок визначено в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-104цс13 від 18.12.2013 р.).
Згідно зі ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ст. 357 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем повністю та належним чином проведено оплату вкладу за Договором. При цьому частина вкладу Підприємства у розмірі 37 803 188,40 грн., була витрачена на створення Нерухомого майна.
Враховуючи зазначене, позивач є власником частки у нерухомому майні пропорційно до свого вкладу у створенні такого майна.
В той же час, Висновком експерта № 009/1/1-001 судово - економічного дослідження від 29.07.2019 року (ст. 6), що підтверджується матеріалами наданими для проведення відповідного дослідження та наявними матеріалами справи, для здійснення робіт по створенню Нерухомого майна використовувалось наступне майно, яке було передане Портом у спільну діяльність згідно з Додатком 1 до Договору:
№ з/пІнвентарний номерНазва об'єктуОд. вим.К-тьЗалишкова вартість, грн.
13199Туалет в тилу 4-5 причалівшт.14 079,19
23053Покриття 2-го залізничного шляху причалу № 5м29403 535,38
330671-а колія склад майданчиків причалу № 4м24350329 030,71
430681-а колія склад майданчиків причалу № 5м24307878 197,02
530722-а колія склад майданчиків причалу № 5м22822158 902,97
630732-а колія склад майданчиків причалу № 5м21882414,85
73076Тиловий склад майданчиків причалів 4-5м240854813 445,18
83077Тиловий склад майданчиків причалів 4-5м230961 443 931,76
94574Причал № 3 (4)м170528 160,86
1014072Причал № 3 (5)м3084 726,15
114575Причал № 4 (5)м120338 904,84
Зазначене також підтверджується первинною документацією (бухгалтерською, будівельною, проектною документацією) складеною в процесі створення Нерухомого майна на підставі Договору № 298-8 від 28.05.2007 р. на створення проектної документації; Договору поставки № 5/131.12 від 07.12.2006 р.; Договору генерального підряду № 22/82.06 на будівництво об'єкту «Реконструкції перевантажувального комплексу в тилу причалів № 3 та № 4 Іллічівського морського торгівельного порту; Договору № 298-5 на створення проектної документації від 05.08.2006 р.; Договору № 298-6 на здійснення авторського нагляду від 08.08.2006 р.; Договору підряду № 11-0207 від 16.05.2007 р., які досліджувались у Висновку експерта № 009/1/1-001 судово - економічного дослідження від 29.07.2019 року.
Отже, використовуючи майно надане Портом (територію Іллічівського морського торгівельного порту) для здійснення будівельних робіт, за рахунок Підприємства було створено нерухомого майна.
При цьому в Додатку № 1 до Договору визначена залишкова вартість майна внесеного Портом станом на дату укладення Договору (зокрема, майна, що використовувалось для здійснення робіт по створенню Нерухомого майна згідно з Висновком експерта № 009/1/1-001 судово - економічного дослідження від 29.07.2019 року).
Загальна залишкова вартість 11 об'єктів наданих Портом складає 4 583 328, 91 грн. (чотири мільйони п'ятсот вісімдесят три тисячі триста двадцять вісім гривень, 91 коп.).
При цьому, як було встановлено у Висновку експерта № 009/1/1-001 судово-економічного дослідження від 29.07.2019 року та підтверджується первинною будівельною та бухгалтерською документацією наявною в матеріалах справи, вклад Позивача у створенні нерухомого майна складає 37 803 188, 40 грн. (тридцять сім мільйонів вісімсот три тисячі сто вісімдесят вісім гривень, 40 коп.), що є фактичною вартістю будівництва Нерухомого майна.
Враховуючи зазначене, оскільки вартість вкладу Порту складає 4 583 328, 91 грн. (загальна залишкова вартість наданого Портом майна), а вартість вкладу Підприємства складає 37 803 188, 40 грн., загальна вартість Нерухомого майна з урахуванням суми вкладів обох сторін (4 583 328, 91 + 37 803 188, 40) складає 42 386 517, 30 грн.
З урахуванням зазначеного вище, частка Позивача може бути вирахувана наступним чином:
1) 42 386 517, 30 / 37 803 188, 40 = 1, 12124186
2) 10 000 % / 1, 12124186 = 89, 1868236 (89, 1868236 %)
Таким чином, керуючись ст. 357 ЦК України, враховуючи розмір вкладу Підприємства у створенні Нерухомого майна відносно вкладу Порту, частка Підприємства у Нерухомому майні складає 8918/10000.
Отже, враховуючи все зазначене, суд приходить до висновку щодо наявності у Підприємства права спільної часткової власності на нерухоме майно, що було створене в межах спільної діяльності за Договором, у розмірі частки 8918/10000.
Разом з тим, щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав суд зазначає таке.
Суд в контексті способу обраного позивачем способу захисту щодо визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, враховує і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод, ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 року.
Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) по справі"ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.
Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту.
В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права є його визнання.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності».
Відтак, при наданні оцінки позовним вимогам про визнання за позивачем права власності на частку в спірному майні, суд враховує усталену правову позицію щодо застосування приписів статті 392 ЦК України, висловленої у Постановах Верховного Суду України від 07.11.2012 №6-107цс12, від 04.12.2012 у справі №26/133, від 29.04.2015 №903/134/13-г, згідно з якою у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього майна сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України, права такої особи підлягають захисту шляхом визнання права власності на належне цій особі майно.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №910/16594/15, справі № 5/112-Б-10 від 04.06.2019 року.
Факт державної реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою підтверджує те, що законний власник не може в повному обсязі володіти належним йому майном, а право володіння є складовою частиною права власності (Постанова Верховного Суду у справі № 5/112-Б-10 від 04.06.2019 року).
В Постанові від 15.04.2020 року по справі № 607/16852/15-ц, Верховним Судом сформульовано висновок, що право власності на майно може бути визнано в судовому порядку, якщо особа позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на відповідне майно.
При цьому, як слідує фактичних обставин справи та підтверджується позицією відповідачів в заявах по суті справи, відповідачі не визнають право власності позивача на належну йому частку в Нерухомому майні, що, зокрема виражається у реєстрації права власності на таке майно (включаючи частку позивача) за Міністерством.
Разом з тим, в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції та керуючись завданням господарського судочинства, що визначене у ст. 2 ГПК України, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, Суд виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому Суд враховує і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
В контексті зазначеного Суд враховує висновки Верховного Суду в Постанові по справі № 922/329/18 від 29.05.2019 року (пункти 20 - 22), а саме: « 20. За змістом статей 391, 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. 20.1. Отже, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. 20.2. За наслідками доведення та встановлення за особою права власності на спірне майно, така особа, як неволодіючий власник, має право захисту свого права власності шляхом пред'явлення віндикаційного позову про витребування свого майна (статті 387, 388 ЦК України). 21. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на статтю 387 ЦК України як на підставу для витребування майна з чужого незаконного володіння. 22. Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним».
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування».
В той же час, предмет віндикаційного позову становить вимога невододіючого майном власника до незаконно вододіючого цим майном не власника про повернення майна із чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння. Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно урахувати всі умови, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, а саме:
1) власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;
2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;
3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально визначеним;
4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав;
5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц, Постанові Верховного Суду по справі № 910/8965/18 від 11.03.2020 року.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.11.2018 року, справа № 183/1617/16, прийшла до таких висновків: « 85. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. 86. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38) та від 01.10.2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46).
Як наслідок сам факт витребування спірного майна (частки в майні) з незаконного володіння відповідача 2 є достатньою підставою для проведення реєстраційних дій та свідчить про незаконність документів (рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів) на підставі яких відповідач 2 набув у власність спірне майно (в розрізі частки, що є власністю позивача, у спірному майні).
Отже, з урахуванням зазначеного, так як позивач позбавлений можливості в позасудовому порядку оформити право власності, не має можливості здійснювати фактичне володіння належним йому майном в межах своєї частки, майно є індивідуально визначеним, між позивачем та відповідачем 2 відсутні будь-які договірні відносини, з метою забезпечення можливості ефективного захисту порушених прав позивача, захист порушеного права Позивача буде належним та ефективним за умови визнання права власності Позивача на частку в Майні та витребування відповідної частки Позивача в Майні з чужого незаконного володіння.
Враховуючи зазначене, здійснюючи судовий розгляд даної справи, суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо визнання права власності та витребування майна призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України, раніше зазначених положень Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
Стосовно клопотання про застосування строків позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Суд, враховуючи вищезазначені норми, звертає увагу на те, що позивач протягом всього періоду після розірвання договору про спільну діяльність намагався захистити свої права, в тому числі у судовому порядку в рамках справ №20-4-34/36-09-910, №910/16253/15, №916/2500/15.
В рамках справи №916/2500/15 Велика Палата Верховного Суду у своїй окремій думці від 10.04.2019 року у справі №916/2500/15 вказала на те, що спір у справі №916/2500/15 виник між Приватним підприємством «Контейнерний термінал Іллічівськ» та Державним підприємством «Морський торговельний порт Чорноморськ» у зв'язку з невизначеністю правового режиму рухомого майна, придбаного за рахунок грошових коштів, внесених позивачем як вклад у спільну діяльність, після припинення дії договору про спільну діяльність внаслідок його розірвання за рішенням суду.
Вирішуючи питання щодо правового режиму майна, набутого за рахунок грошового вкладу, внесеного позивачем у спільну діяльність, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони в договорі чітко відмежували майно, придбане за рахунок внеску, від іншого майна, придбаного за рахунок коштів спільної діяльності, склад якого є невизначеним і може змінюватися, та встановили різний правовий режим для таких видів майна.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасники спільної діяльності визначили в договорі різний правовий режим майна, набутого за рахунок цільового внеску ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ». Майно не є спільною власністю обох учасників, а належить до приватної власності позивача.
Отже, позивач, спираючись на окрему думку Великої Палати Верховного Суду, звернувся до господарського суду міста Києва з віндикаційним позовом після того, як в судовому порядку в рамках справи №916/2500/15 було визнано право власності на рухоме майно відповідача за позивачем. Тому суд вважає, що строк позовної давності не є пропущеним.
Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», зазначає про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин даної справи та обґрунтування судових рішень, Суд погоджується з виконанням судами першої та апеляційної інстанцій покладеного на них обов'язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення норм матеріального та процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування прийнятих у справі №910/16594/15 постанови від 16.04.2018 р. та рішення від 25.02.2016 р.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачами не надано суду належних доказів на спростування, викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 16, 1134, 357, 1141, 392, 387 ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати за Приватним підприємством «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ідентифікаційний код: 33140204) право власності на частку в розмірі 8918/10000 в наступних об'єктах: побутова будівля літ. « 2Л» загальною площею 77, 8 кв.м., будівля трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. « 2М» загальною площею 162, 2 кв.м адміністративна будівля літ. « 2П» загальною площею 1-962, 6 кв.м., споруд: № 105 складський майданчик, ПІ - покриття загальною площею 69486, 0 кв.м., № 120 - люкі оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а споруда насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожа металева - 544, 8 п.м., № 133 - дощеприймальники - 22 шт., які включені до складу об'єкту нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12 та який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1530428751108;
3.Витребувати з незаконного володіння Міністерства інфраструктури України (ідентифікаційний код: 37472062) на користь Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (ідентифікаційний код: 33140204) частки в розмірі 8918/10000 у праві власності на наступні об'єкти: побутову будівлю літ. « 2Л» загальною площею 77, 8 кв.м., будівлю трансформаторної та розподільчої підстанції з побутовими приміщеннями літ. « 2М» загальною площею 162, 2 кв.м., адміністративну будівлю літ. « 2П» загальною площею 1 962, 6 кв.м., споруд: № 105 - складський майданчик,ІІІ - покриття загальною площею 69 486, 0 кв.м., № 120 - люки оглядові - 34 шт., № 124 - щогли освітлювальні - 8 шт., № 125 - ворота - 3 шт., № 105а - споруду насосної станції - 3 шт., № 130 - огорожу металеву - 544, 8 п.м., № 133 - дощеприймальники - 22 шт., які включені до складу об'єкту нерухомого майна: складський майданчик з будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, будинок 12 та який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1530428751108.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 27.10.2020 року.
Суддя М.В. Данилова