Головуючий у суді першої інстанції Пінкевич Н.С.
Єдиний унікальний номер справи № 369/9465/17
Апеляційне провадження №22ц/824/11308/2020
20 жовтня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І., Верланова С.М.
секретар -Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування їх державної реєстрації.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради , визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку , скасування їх державної реєстрації.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т.1 а.с. 105).
У липні 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову (накладення арешту) на земельні ділянки з кадастровим номером 3222484501:01: 0015022 розміром 0,1184 га та з кадастровим номером 3222484501:01: 0015023 розміром 0,1170 га , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження земельними ділянками.
У заяві про забезпечення позову позивачка зазначала , що для ефективного захисту її прав та інтересів необхідно вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельні ділянки. Невжиття заходів забезпечення позову і можливий продаж вказаних земельних ділянок призведе до значного ускладнення виконання рішення щодо відновлення його порушеного права на земельні ділянки .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою, подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначив, що суд не врахував ту обставину, що земельні ділянки вже декілька разів були продані невідомим особам, саме тому дізнавшись про чергову зміну власників земельних ділянок, позивач просила вжити заходи забезпечення позову, задля охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, та забезпечення реального і ефективного виконання рішення суду в разі задоволення вимог позивача, попередження потенційних труднощів в подальшому виконанні такого рішення.
Відзиві на апеляційну скаргу не надходили.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 29 вересня 2020 року, 20 жовтня 2020 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Крім того, відповідачі ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 повідомлені відповідно до вимог ЦПК про день розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Київського апеляційного суду. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив із того, що позивачем не доведено про порушення його права у разі невжиття заходів забезпечення позову, та що в подальшому неможливо буде виконати рішення.
Колені суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 ЦПК України)
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Згідно ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову , суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду у гіпотетичному випадку задоволення позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Зважаючи на те, що станом на час слухання справи, земельні ділянки вже неодноразово були відчужені, існує вірогідність того, що власники земельних ділянок можуть вільно та на власний розсуд здійснювати правомочності володіння та користування, розпорядження спірними земельними ділянками, що призведе до безконтрольного розширення кола осіб, які можуть претендувати на спірне майно, що не лише утруднить, але й зробить неможливим виконання рішення суду по цій справі.
У даному випадку, вжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту) у вигляді заборони відчуження, розпорядження земельними ділянками, з метою недопущення перереєстрації прав на це майно, ніяким чином не створює перешкоди у обмеженні можливості відповідачів, власників майна користуватися цим майном, та не призведе до невідворотніх наслідків.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Позивачем обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Вживаючи заходи забезпечення позову, колегія суддів враховує, що саме під час знаходження справи у провадженні суду відповідачі не позбавлені можливості здійснити відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що у свою чергу потягне необхідність для позивача подання до суду нових вимог і залучення інших співвідповідачів, і це призведе до безконтрольного розширення кола осіб, які можуть претендувати на спірне майно, що не лише утруднить, але й зробить неможливим виконання рішення суду по цій справі.
Наведене у свою чергу дає підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити заяву ОСОБА_1 наклавши арештна земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01: 0015022 загальною площею 0,1184 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку ,господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження цією земельною ділянкою.
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01: 0015023 загальною площею 0,1170 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку ,господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження цією земельною ділянкою.
Такі заходи допоможуть зберегти у незмінному стані як саме спірне майно, так і коло осіб, що можуть претендувати на нього, а також допоможуть забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог.
Вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача на час вирішення спору в суді.
Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року Скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:0015022 загальною площею 0,1184 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження , розпорядження цією земельною ділянкою.
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01: 0015023 загальною площею 0,1170 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження цією земельною ділянкою.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2020 року.
Головуючий
Судді