12 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії Установи «28 Управління Начальника робіт» ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.08.2019 задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва військової прокуратури Центрального регіону України ОСОБА_7 , та накладено арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт», із забороною відчужувати, розпоряджатися даною земельною ділянкою та використовувати її будь-яким чином.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, голова ліквідаційної комісії Установи «28 Управління Начальника робіт» ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що земельна ділянка, яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт» та визнана речовим доказом в рамках кримінального провадження № 4201900000000456, не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження.
Також прокурор не надав доказів причетності Установи «28 Управління Начальника робіт» до даного кримінального провадження.
На думку захисника, прокурор у клопотанні, а слідчий суддя при постановленні ухвали не дотрималися вимог ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, а саме не врахували існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину, достатність доказів, що вказували на вчинення злочину та правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Клопотання прокурора не містить доказів того, що нерухоме майно є предметом кримінального правопорушення, а також не містить підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для його арешту.
Апелянт зазначав, що прокурором при обґрунтуванні клопотання, відповідно до вимог ст. 132 КПК України, не надано достатніх та належних доказів для арешту майна як виду заходу забезпечення кримінального провадження, а слідчим суддею при прийнятті рішення не достатнім чином оцінено дані докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку.
Крім того, постанова про визнання майна речовим доказом є формальною, оскільки в матеріалах провадження не міститься жодного обґрунтування щодо відповідності земельної ділянки вимогам ст. 98 КПК України.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, апелянт зазначав, що зі змістом оскаржуваної ухвали він ознайомився лише 14.08.2020 з Єдиного реєстру судових рішень.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власника майна або його захисника, та дані про вручення їм копії ухвали слідчого судді у матеріалах справи відсутні.
Як зазначено у апеляційній скарзі, зі змістом оскаржуваної ухвали голова ліквідаційної комісії Установи «28 Управління Начальника робіт» ОСОБА_6 ознайомився лише 14.08.2020 з Єдиного реєстру судових рішень, тоді як подано апеляційну скаргу 18.08.2020, тобто в строк, передбачений п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, у зв'язку з чим колегія суддів не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу військової прокуратури Центрального регіону України перебувають матеріали кримінального провадження №42019000000000456 від 28.02.2019 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 382, ст. 356, ч. 1 ст. 272 КК України.
Згідно даних витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у даному кримінальному провадженні, 28.02.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 42019000000000456 за фактом того, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №42014100000001671 від 16.12.2014 установлений факт зловживання службовим становищем службовими особами Установи «28 управління начальника робіт» Міністерства оборони України, які умисно з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи використали своє службове становище всупереч інтересам служби, розпорядились на користь ТОВ «Фортабуд» землями оборони, а саме: земеленою ділянкою площею 122253,54 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056) за адресою: вул. Бориспільська, 18-26, у Дарницькому районі м. Києва, що спричинило тяжкі наслідки, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 364 КК України.
20.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 42019000000000456 за фактом того, що службові особи ТОВ «Фортабуд» та ТОВ «Північно-український будівельний альянс», діючи умисно, усвідомлюючи, що їх діяння порушують судове рішення щодо заборони розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:389:0056 або використовувати її будь-яким чином, не зупинили будівництво житлового комплексу на вказаній земельній ділянці післявинесення судового рішення та набрання їм законної сили, продовжують його здійснювати шляхом добудови раніше розпочатих об'єктів та початку будівництва нових об'єктів, умисно не виконують судове рішення - ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05.03.2018 про накладення арешту на зазначену земельну ділянку, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 382 КК України.
Також 20.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 42019000000000456 за фактом того, що службові особи TOB «Фортабуд», знаючи, що правомірність будівництва житлового комплексу на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:389:0056 оспорюється у судовому порядку, а виконання умов договору про будівництво даного житлового комплексу щодо оформлення державної реєстрації права користування земельною ділянкою з цільовим призначенням, яке дозволить здійснити забудову, проведено всупереч установленому Законом порядку, продовжують здійснення будівництва житлового комплексу на вищевказаній земельній ділянці, з правовою кваліфікацією таких дій за ст. 356 КК України.
Крім того, 30.03.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 42019000000000456 за фактом того, що 29.03.2019 на підставі ухвали слідчого судді, із залученням в якості спеціалістів співробітників Головного управління держпраці у Київській області, проведено огляд земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18, та будівельного майданчику, що на ній знаходиться, під час якого виявлено порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на будівництві з боку посадових осіб, які зобов'язані їх дотримувати, що створило загрозу загибелі людей та настання інших тяжких наслідків, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 272 КК України.
Постановою слідчого в ОВС військової прокуратури Центрального регіону України ОСОБА_8 від 30.03.2020 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42019000000000456 земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт».
16.08.2019прокурор другого відділу процесуального керівництва військової прокуратури Центрального регіону України ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням від 15.08.2019, в якому просив накласти арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт», із забороною відчужувати, розпоряджатися даною земельною ділянкою та використовувати її будь-яким чином.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.08.2019 задоволено клопотання прокурора, та накладено арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт», із забороною відчужувати, розпоряджатися даною земельною ділянкою та використовувати її будь-яким чином.
Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження речових доказів.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт», з тих підстав, що дана земельна ділянка у встановленому законом порядку визнана речовим доказом в межах вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), яка на праві власності зареєстрована за Установою «28 Управління Начальника робіт».
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що земельна ділянка, розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 18 (кадастровий номер 8000000000:63:389:0056), не має жодного відношення до даного кримінального провадження, є безпідставними, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, що має місце у даному випадку.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказана земельна ділянка може бути набута кримінально протиправним шляхом, та відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для її арешту як речового доказу з метою збереження.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Посилання захисника на відсутність доказів причетності Установи «28 Управління Начальника робіт» до даного кримінального провадження, спростовується матеріалами судового провадження, з яких убачається, що досудове розслідування здійснюється щодо службових осіб зазначеної установи.
Твердження апелянта про те, що прокурор у клопотанні, а слідчий суддя при постановленні ухвали не дотрималися вимог ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, є безпідставними, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом, а ухвала слідчого судді відповідає вимогам, передбаченим ч. 5 ст. 173 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
У зв'язку з наведеним, посилання апелянта на те, що орган досудового розслідування та слідчий суддя не врахували існування обґрунтованої підозри та доказів, що вказують на вчинення кримінальних правопорушень, є безпідставним, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри. Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих прокурором до клопотання матеріалах.
Доводи апеляційної скарги про те, що клопотання прокурора не містить доказів того, що нерухоме майно є предметом кримінального правопорушення, а також не містить підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для його арешту, є непереконливими, оскільки такі твердження спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, відповідно до якого, метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів.
Твердження апелянта про те, що слідчий суддя не врахував наслідки арешту майна для третіх осіб, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, колегія суддів вважає надуманими, оскільки матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси Установи «28 Управління Начальника робіт».
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії Установи «28 Управління Начальника робіт» ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3