Справа № 757/36737/19-к Головуючийу першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11/824/72/2020
07 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7 , який приймає участь у
судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку з ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)",
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляцію прокурора відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва ОСОБА_8 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2020 року
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2020 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_6 , відновлено засудженому ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року, яким він засуджений за п.«а», п.«з», п.«і» ст. 92, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 143, ч. 1, ч. 3 ст. 194 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі та передано матеріали кримінальної справи для виконання вимог ст.ст. 351, 389 КПК України 1960 року.
В апеляції прокурор просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про відновлення засудженому ОСОБА_7 строку на касаційне оскарження вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року, згідно з яким ОСОБА_7 засуджений за п.«а», п.«з», п.«і» ст. 92, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 143, ч. 1, ч. 3 ст. 194 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі і визнати касаційну скаргу на вирок Київського міського суду від 08 серпня 2000 року такою, що не підлягає розгляду.
За позицією прокурора, ухвала суду є незаконною через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Як вважає прокурор, висновки суду щодо наявності підстав для відновлення строку на касаційне оскарження вироку Київського апеляційного суду від 08 серпня 2000 року не ґрунтуються на вимогах процесуального закону та суперечать матеріалам справи. Зокрема, прокурор вказує на те, що ухвалюючи рішення щодо задоволення клопотання захисника про відновлення строку на касаційне оскарження, суд дійшов висновку, що належним чином не було забезпечено реалізацію засудженим права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, останній неодноразово клопотав перед судом про ознайомлення з матеріалами справи для підготовки обґрунтованої касаційної скарги, тому і не зміг у повній мірі та своєчасно підготувати доповнення до неї. Однак, судом безпідставно не взято до уваги те, що згідно з розпискою, ОСОБА_7 з 14.12.2000 до 25.01.2001 ознайомився з матеріалами кримінальної справи та у зв'язку із затягуванням ознайомлення йому судом встановлювався відповідний графік; копію вироку ОСОБА_7 було вручено 01.09.2000; захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 також подав касаційну скаргу та відповідно до розписки від 02.03.2001 останній ознайомився з протоколом судового засідання; 03.09.2000 ОСОБА_7 направив касаційну скаргу до Верховного Суду України, а заявами від 05.03.2001, що узгоджується з вимогами ст. 353 КПК України 1960 року, відкликав касаційну скаргу та доповнення до неї від 04.12.2000. Крім того, ОСОБА_7 13.03.2001 направив Київському міському суду заяву про повернення лише доповнень до касаційної скарги у разі, якщо буде припинено строк на касаційне оскарження.
Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про те, що засуджений фактично відкликав касаційну скаргу та доповнення до неї, в подальшому заяв щодо поновлення строку на касаційне оскарження не направляв, тобто скористався своїм правом на подачу касаційної скарги, водночас касаційні скарги як засудженого ОСОБА_7 , так і захисника в його інтересах, були предметом розгляду Верховним Судом України.
Крім того, поза увагою суду, як зазначає прокурор, залишилося те, що ОСОБА_7 ознайомився з матеріалами справи 25.01.2001, а доповнення до касаційної скарги направив лише 24.04.2001, отже він мав можливість у разі необхідності протягом 2001 року подати клопотання про відновлення строку на касаційне оскарження та своєчасно направити доповнення до касаційної скарги в порядку ст. 353 КПК України 1960 року.
Необґрунтованим, як вважає прокурор, є також твердження суду щодо неврахування касаційним судом усіх доводів, викладених ОСОБА_7 саме у доповненні до касаційної скарги. Зокрема, зі змісту клопотання про відновлення строку на касаційне оскарження слідує, що у доповненні до касаційної скарги містилися доводи щодо неналежної перевірки судом першої інстанції заяв засудженого про застосування незаконних методів слідства. Проте, в ухвалі Верховного Суду України таким твердженням ОСОБА_7 надано оцінку та визнано їх неспроможними, як і надано оцінку іншим доводам, викладеним у касаційних скаргах засудженого та його захисника.
Суперечать вимогам ст. 358 КПК України 1960 року, за позицією прокурора, і висновки суду про те, що Верховним Судом України касаційний розгляд було здійснено у відсутність ОСОБА_7 та захисника, тобто з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки питання про участь засудженого в судовому засіданні вирішується судом касаційної інстанції. До того ж клопотання від ОСОБА_7 щодо його особистої участі у касаційному розгляді до суду не надходило.
За вказаних обставин прокурор вважає, що клопотання захисника про відновлення строку на касаційне оскарження вироку суду стосовно ОСОБА_7 є безпідставним і задоволенню не підлягає, тому ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2020 року є незаконною та необґрунтованою, підлягає скасуванню з прийняттям рішення про відмову у відновленні строку на касаційне оскарження.
У запереченні на апеляцію прокурора захисник стверджує, що системний аналіз приписів ст. 353 КПК України 1960 року свідчить про те, що оскарженню в апеляційному порядку підлягають лише ухвали про визнання апеляції такої, що не підлягає розгляду у зв'язку з її поданням з пропуском процесуального строку та про відмову у відновленні процесуального строку і визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду.
З огляду на те, що ухвала суду першої інстанції про відновлення строку на касаційне оскарження не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, захисник просить відмовити в прийнятті до розгляду апеляції прокурора на ухвалу суду від 05 червня 2020 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку вимог апеляції, заперечення засудженого та захисника щодо апеляційного прохання, які підтримали свою позицію щодо відсутності підстав для перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, а також посилалися на те, що апеляційні доводи прокурора є безпідставними, провівши судові дебати, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пунктів 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України 2012 року, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Касаційні скарги у кримінальних справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 2 та ч. 4 ст. 386 КПК України 1960 року (в останній редакції) касаційні скарги на судові рішення, визначені у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом трьох місяців з моменту набрання ними законної сили. Пропущений строк може бути відновлений у випадку і в порядку, передбачених статтею 353 КПК України 1960 року, тобто за клопотанням особи, яка має право на оскарження вироку, до суду, що його постановив.
Відповідно до ч. 1 ст. 353 КПК України 1960 року, у разі подання апеляції з пропуском встановленого статтею 349 цього Кодексу строку і при відсутності клопотання про його відновлення апеляція постановою головуючого визнається такою, що не підлягає розгляду.
Згідно з ч. 4 ст. 353 КПК України 1960 року, за результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.
За змістом ч. 5 ст. 353 КПК України 1960 року постанова судді чи ухвала суду, винесена відповідно до частини першої чи частини четвертої цієї статті, може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог статті 351 цього Кодексу.
Виходячи з указаних вимог кримінально-процесуального закону, оскарженню в апеляційному порядку підлягає також постанова судді чи ухвала суду про відновлення пропущеного строку, а тому доводи захисника про те, що ухвала суду від 05 червня 2020 року не підлягає оскарженню до суду апеляційної інстанції, не ґрунтуються на вимогах ст. 353 КПК України 1960 року і не заслуговують на увагу.
Що стосується доводів в апеляції прокурора щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення про відновлення строку на касаційне оскарження вироку стосовно ОСОБА_7 , то апеляційним судом встановлено наступне.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Київського міського суду від 08 серпня 2000 року, серед інших осіб, ОСОБА_7 засуджено за п.«а», п.«з», п.«і» ст. 92, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 143, ч. 1, ч. 3 ст. 194 КК України 1960 року до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 26 квітня 2001 року касаційні скарги засуджених та їх захисників, в тому числі засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_10 , залишені без задоволення, а вказаний вирок Київського апеляційного суду від 08 серпня 2000 року - без змін.
04 липня 2019 року захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подала до Київського апеляційного суду касаційну скаргу на вирок від 08 серпня 2000 року та клопотання про відновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року судове провадження за вказаним клопотанням захисника ОСОБА_6 направлено на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
У травні 2020 року засуджений ОСОБА_7 також подав до суду першої інстанції касаційну скаргу на вирок суду постановлений щодо нього 08 серпня 2000 року.
Обґрунтовуючи клопотання про відновлення строку на касаційне оскарження, захисник ОСОБА_6 зазначила, що під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи вона встановила відсутність у справі доповнень до касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 від 22 квітня 2001 року, які містили суттєві доводи щодо порушення його права на захист під час досудового розслідування, а також щодо незаконного засудження з огляду на те, що низка доказів у справі, які суд поклав в основу своїх висновків у вироку, була отримана незаконним шляхом. Такі доповнення засудженого на 32 аркушах супровідним листом слідчого ізолятора від 24 квітня 2001 року були направлені до суду касаційної інстанції, але не досліджувалися, про що свідчить зміст ухвали Верховного Суду України, при цьому касаційна скарга захисника ОСОБА_10 взагалі не містила таких доводів.
Крім того, захисник у клопотанні звернула увагу на те, що касаційний розгляд здійснювався за відсутності ОСОБА_7 та його захисника, що позбавило можливості засудженого повторно представити в суді касаційної інстанції свою обґрунтовану позицію щодо незаконності засудження і також свідчить про порушення права на захист.
За вказаних обставин та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини захисник вважала, що строк на подання касаційної скарги пропущений ОСОБА_7 з поважних причин, тому підлягає відновленню.
В суді першої інстанції при вирішенні клопотання про відновлення процесуального строку оскарження сторона захисту виклала додаткові доводи про те, що до закінчення ознайомлення з матеріалами справи засуджений не мав можливості подати доповнення до касаційної скарги і лише 22 квітня 2001 року передав такі доповнення адміністрації СІЗО для відправлення до Верховного Суду України, але з невідомих причин вони відсутні в матеріалах справи, отже не розглядалися касаційним судом.
05 червня 2020 року ухвалою суду було задоволено клопотання захисника ОСОБА_6 та відновлено строк на касаційне оскарження вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року стосовно ОСОБА_7 з тих підстав, що під час касаційного розгляду не досліджувалося доповнення засудженого до касаційної скарги, яке було подане ним після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи 22 квітня 2001 року, але не надійшло до Верховного Суду України, внаслідок чого ОСОБА_7 не було реалізовано в повному обсязі право на касаційне оскарження.
Крім того, суд зазначив про те, що ОСОБА_7 та його захисник не повідомлялися належним чином про розгляд касаційних скарг, були відсутні під час касаційного розгляду і, відповідно, позбавлені можливості взяти особисту участь у ньому та повідомити про додаткові доводи, які не були наведені в первинних касаційних скаргах.
З таким рішенням суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитися з наступних підстав.
На момент постановлення вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року порядок його ухвалення та перегляду регулювався нормами КПК України 1960 року у відповідній редакції, якою було передбачено три способи порядку перевірки судових рішень: 1) касаційне оскарження (глави 29, 30 КПК); 2) перегляд у порядку нагляду вироків, ухвал та постанов суду, що набрали законної сили (глава 31 КПК); 3) перегляд справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (глава 32 КПК).
Законом України від 21.06.2001 № 2533-ІІІ були внесені істотні зміни до КПК України 1960 року, внаслідок яких з 29.06.2001 кримінально-процесуальний закон передбачав інші три способи перевірки судових рішень: апеляційне провадження (глави 29, 30 КПК); 2) касаційне провадження (глава 31 КПК); провадження за виключними обставинами (глава 32 КПК).
Таким чином, на момент винесення судом вироку від 08 серпня 2000 року засуджений ОСОБА_7 мав право на касаційне оскарження такого судового рішення у відповідності до діючої на той час правової процедури.
З 29.06.2001 року внаслідок змін до КПК України 1960 року право на перегляд в касаційному порядку визначалось відповідно до ст.ст. 383, 384, ч. 1 ст. 385 КПК України 1960 року. Разом із цим, системне тлумачення положень ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 386 КПК 1960 року дозволяє зробити висновок, що в разі пропуску строку на апеляційне (касаційне) оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляційної (касаційної) скарги, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, про відновлення пропущеного строку.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 квітня 2017 року № 5 - 440 кс (15) 16, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 3 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України» неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливостями і непереборними обставинами.
З матеріалів справи вбачається, що засуджений ОСОБА_7 у відповідності до вимог діючого кримінально-процесуального законодавства оскаржив постановлений щодо нього 08 серпня 2000 року вирок у касаційному порядку, подавши касаційну скаргу 04 вересня 2000 року (т.8 а.с.55).
07 вересня 2000 року Київський міський суд повідомив усім учасникам справи про надходження касаційних скарг засуджених та захисників на вирок від 08 серпня 2000 року (т.8 а.с.161).
04 грудня 2020 року засуджений подав доповнення до апеляційної скарги (т.8 а.с.57-62).
Починаючи з 09 серпня 2000 року ОСОБА_7 направив до Київського міського суду низку клопотань про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та протоколами судових засідань.
Постановою судді Київського міського суду від 04 січня 2001 року засудженому ОСОБА_7 було встановлено графік ознайомлення з матеріалами кримінальної справи протягом чотирьох днів (т.9 а.с.14).
Ознайомлення ОСОБА_7 з матеріалами справи розпочалося 14 грудня 2000 року, тривало до 25 січня 2001 року та було припинено згідно з постановою суду від 04 січня 2001 року. З цієї ж підстави в подальшому не були задоволені клопотання засудженого щодо додаткового ознайомлення з матеріалами справи.
05 березня 2001 року ОСОБА_7 направив до суду заяву, в якій зазначив, що на підставі ст. 353 КПК України 1960 року відкликає касаційну скаргу від 03 вересня 2020 року та доповнення до неї від 04 грудня 2020 року, просив повернути йому ці скарги та не вважати пропущеним строк на касаційне оскарження. Крім того, повідомив, що касаційна скарга буде направлена на адресу Верховного Суду України після перерахування його за цією інстанцією (т.9 а.с.105).
В заявах від 05 та 13 березня 2001 року ОСОБА_7 просив повернути йому лише доповнення до касаційної скарги у тому випадку, якщо повернення первинної касаційної скарги призведе до зупинення строку касаційного оскарження (т.9 а.с.107, 109).
Крім того, в матеріалах кримінальної справи знаходяться численні скарги засудженого ОСОБА_7 з приводу незаконного, на його думку, засудження, які були адресовані правоохоронним органам та Уповноваженому з прав людини і в подальшому були направлені до Верховного Суду України.
При цьому щодо обізнаності ОСОБА_7 про призначення касаційного розгляду на 26 квітня 2001 року свідчить зміст його заяви від 03 квітня 2001 року, в якій він просив перенести розгляд справи на більш тривалий термін, але не з підстав того, що він бажає подати доповнення до апеляційної скарги або з метою забезпечення його участі в касаційному розгляді, бо в справі такі клопотання відсутні, а з інших підстав, які не пов'язані з процедурою касаційного розгляду (т. 9 а.с.297).
Ухвалою Верховного Суду України від 26 квітня 2001 року касаційні скарги засуджених та їх захисників, в тому числі засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_10 , були залишені без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду від 08 серпня 2000 року - без змін.
11 травня 2001 року копія вказаного судового рішення була направлена до Київського слідчого ізолятора для вручення ОСОБА_7 . У подальшому на неодноразові скарги і звернення засудженому направлялися в копіях вирок Київського міського суду та ухвала Верховного Суду України і протягом більше ніж одинадцяти років засудженим або його захисником (захисниками) не порушувалися питання щодо перегляду (оскарження) судових рішень з урахуванням тих доводів, про які повідомив у клопотанні захисник у липні 2019 року, тобто через вісімнадцять років від дати прийняття рішення судом касаційної інстанції.
З матеріалів кримінальної справи також вбачається, що 31 січня 2013 року за заявою захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 квітня 2001 року через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно-небезпечних діянь ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2013 року кримінальну справу щодо ОСОБА_7 було допущено до провадження (т.10 а.с.118-119).
Постановою Верховного Суду України від 23 травня 2013 року, за результатами розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_7 та інших, який відбувся в судовому засіданні також за участю захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 , у перегляді винесеної у кримінальній справі ухвали Верховного Суду України від 26 квітня 2001 року було відмовлено (т. 10 а.с.222 - 227). Копія цієї постанови 11 липня 2013 року була направлена до Житомирської установи виконання покарань №8 для вручення засудженому ОСОБА_7 .
14 серпня 2013 року захисник ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_7 звернувся до Апеляційного суду м. Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року, в якій з посиланням на певні обставини та конкретні документи у справі, що свідчить про те, що захисник ознайомився з матеріалами кримінальної справи, просив скасувати вказаний вирок у зв'язку з нововиявленими обставинами, обґрунтовуючи свою позиції, серед іншого, і тим, що під час досудового розслідування стосовно ОСОБА_7 застосовувалися працівниками правоохоронних органів недозволені методи слідства, тому низка доказів у справі є недопустимими (т. 10 а.с.261-266).
Ухвалою від 25 грудня 2014 року Апеляційного суду м. Києва заяву захисника було залишено без задоволення (т. 10 а.с. 267-274).
За наведених обставин апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про те, що ОСОБА_7 скористався своїм правом на подачу касаційної скарги. При цьому, на переконання колегії суддів, належна правова процедура щодо забезпечення касаційного оскарження засудженим відповідного судового рішення була дотримана.
Захисник ОСОБА_6 у своєму клопотанні фактично порушила питання про відновлення строку на повторне касаційне оскарження вироку, що не передбачено нормами КПК 1960 року.
Що стосується посилань захисника в клопотанні, як на поважні причини пропущення процесуального строку на касаційне оскарження, неврахування судом касаційної інстанції доводів засудженого, які були викладені ним у доповненні до касаційної скарги та здійснення касаційного розгляду без участі ОСОБА_7 , то висновок суду першої інстанції, який зводиться до того, що починаючи з січня 2001 року та до липня 2019 року засуджений не зміг реалізувати своє право на касаційне оскарження постановленого відносно нього вироку з незалежних від нього підстав, з урахуванням встановлених апеляційним судом та викладених вище обставин, є необґрунтованим.
Крім того, колегія суддів враховує, що захист інтересів ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили здійснювали захисники ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які в інтересах засудженого ще в 2013 році зверталися як до Верховного Суду України, так і до Апеляційного суду м. Києва, із заявами про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, знайомилися з матеріалами справи та отримували копії процесуальних документів, тому відсутні достатні підстави вважати, що з 2001 року до часу звернення у липні 2019 року захисника ОСОБА_6 з клопотанням про відновлення строку на касаційне оскарження ОСОБА_7 не були відомі обставини, на які посилається захисник, і засуджений у визначені законом строки та у процесуальний спосіб не міг використати можливості касаційного оскарження вироку суду, що в свою чергу не дає підстав для задоволення клопотання захисника.
Разом із цим, колегія суддів зауважує, що адвокат ОСОБА_6 розпочала здійснювати захист інтересів засудженого ОСОБА_7 з 18 травня 2018 року (згідно з ордером серія ДН № 032751), а з клопотанням про відновлення строку на касаційне оскарження вона звернулася лише через рік - 01 липня 2019 року і такий тривалий строк також нічим не виправданий. При цьому підстави для прийняття касаційної скарги захисника ОСОБА_6 від 01 липня 2019 року на вирок суду від 08 серпня 2000 року в даному випадку взагалі відсутні.
Що стосується посилання суду першої інстанції в ухвалі на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені в постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 1-24/2009 (провадження № 13-1 зво 19) та обставини, наведені в ухвали Верховного Суду від 28 березня 2019 року в справі № 1-13/2005 (провадження № 51-10к18), то вони не стосуються питань, пов'язаних із вирішенням судом клопотання про відновлення строку на апеляційне (касаційне) оскарження та причин, які можуть визнаватися поважними для відновлення пропущеного процесуального строку, водночас повноважень давати оцінку дотриманню (недотриманню) вимог кримінально-процесуального закону під час касаційного провадження Верховним Судом України у судів першої або апеляційної інстанції немає.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив клопотання захисника про відновлення строку на касаційне оскарження, а тому судове рішення є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з прийняттям рішення на підставі положень ст. 353 КПК України 1960 року про відмову в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про відновлення строку на касаційне оскарження вироку Київського міського суду від 08 серпня 2020 року стосовно ОСОБА_7 та визнання касаційних скарг захисника і засудженого ОСОБА_7 такими, що не підлягають розгляду.
Таким чином, апеляцію прокурора слід задовольнити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 353, 365, 366, 379, 382 КПК України 1960 року, п. 11, 15 Розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року, колегія суддів,
Апеляцію прокурора відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2020 року, якою відновлено засудженому ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року, яким він засуджений за п. «а», п. «з», п. «і» ст. 92, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 143, ч. 1, ч. 3 ст. 194 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі - скасувати.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про відновлення строку на касаційне оскарження вироку Київського міського суду від 08.08.2000 стосовно ОСОБА_7 , засудженого за п. «а», п. «з», п. «і» ст. 92, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 143, ч. 1, ч. 3 ст. 194 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі, а касаційні скарги захисника та ОСОБА_7 визнати такими, що не підлягають розгляду.
На ухвалу суду може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4