справа №761/44410/19 Головуючий у І інстанції - Осаулова А.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/11381/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
07 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача Гуля В.В.,
суддів Суханової Є.М., Сержанюка А.С.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2020 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України про визнання незаконним та скасування рішення виборного профспілкового органу про розірвання трудового органу (контракту) з керівником підприємства,-
встановив:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України про визнання незаконним та скасування рішення виборного профспілкового органу (далі - відповідач), в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про надання вимоги про розірвання трудового договору (контракту) з головою правління AT «Укрзалізниця» ОСОБА_1 , затвердженого постановою Ради профспілки від 25.10.2019 прот. № пр-7, покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.11.2019 р. позивач з вебсайту відповідача дізнався про проведення позачергового засідання Ради профспілки, на якому за дорученням трудового колективу Товариства 25.10.2019 постановою Ради профспілки (протокол № пр-7) затверджено ряд вимог відповідача до Президента України та Кабінету Міністрів України.
Ознайомившись з текстом вказаної вимоги позивачу стало відомо про те, що відповідач у пункті першому вимагає від Президента України та КМУ розірвати трудовий договір (контракт) з позивачем, який є головою правління АТ "Українська залізниця" згідно із ст. 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Оскільки позивач не погоджується з таким рішенням відповідача вважає його незаконним та необґрунтованим, він змушений звернутися за захистом свого права до суду.
Позивач зазначає про відсутність правових підстав для направлення оскаржуваної вимоги.
На думку позивача, його не можна вважати особою, яка одноосібно очолює підприємство, оскільки позивач є членом колегіального виконавчого органу, приймає участь в управлінні товариством шляхом голосування на засіданнях правління та підзвітний наглядовій раді товариства.
Більше того, позивач не має права одноосібно підписувати документи від імені товариства.
Крім того, право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства має лише виборний орган первинної профспілкової організації, всеукраїнським профспілкам такого права не надано.
Оскільки між AT "Укрзалізниця" та відповідачем колективний договір не укладався, відповідач є неналежним суб'єктом прийняття рішення про надання вимоги про розірвання трудового договору (контракту) з позивачем.
Крім того, від імені найманих працівників веде переговори і укладає галузеві угоди з відповідними центральними органами виконавчої влади, роботодавцями та їх об'єднаннями, контролює їх виконання не Рада профспілки, а президія Ради профспілки.
Також у оскаржуваній вимозі печатки та штампи профспілки відсутні.
Вказані обставини, на думку позивача, підтверджують незаконність оскаржуваної вимоги.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2020 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що обставини, які мають значення для справи встановлені судом неповно та невірно, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів в зв'язку з чим рішення суду має бути скасовано, а позов задоволений з підстав, зазначених у ньому.
Не звернув суд уваги на те, що оспорюваний документ не містить ні переліку встановлених порушень, ні обґрунтувань, ні підстав для розірвання контракту з позивачем, зокрема фактів порушення особисто ним законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
У відзиві відповідач посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги. Вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року у справі в повному обсязі відповідає чинному законодавству, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 1 Вимоги профспілки залізничників і транспортних будівельників України до Президента та Кабінету Міністрів України, затверджена постановою Ради профспілки від 25.10.2019 р., прот. №7 пр-7, з метою збереження стратегічної галузі та забезпечення стабільної роботи залізничного транспорту, безпеки руху поїздів, виконання чинних Галузевої угоди та колективних договорів, створення для працівників умов для продуктивної праці, підвищення їхнього добробуту, зниження соціальної напруги у трудових колективах від Президента України як Глави Держави, який має право законодавчої ініціативи, право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів та здійснення кадрової політики в межах, визначених Конституцією України, а також від Кабінету Міністрів України, як єдиного акціонера АТ «Укрзалізниця», за дорученням трудового колективу товариства профспілка вимагає розірвати трудовий договір (контракт) з головою правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 згідно із ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (а.с. 10-11).
Судом встановлено, що підставою для пред'явлення вимоги до позивача стало порушення з боку керівництва АТ «Укрзалізниця», зокрема Голови правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, положень Закону України «Про колективні договори і угоди», а саме: ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9, а також п.п. 2.3, 3.1.2, 3.2.1, 3.6.19, 3.6.20 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і профспілками.
Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону, Товариство повністю відповідає за зобов'язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.
Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»).
Згідно п. 2.3. Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і профспілками жодна із сторін у період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов'язань.
За умовами п. 3.1.2. Галузевої угоди, внесення змін та доповнень до статутів підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління Укрзалізниці, в частині захисту соціально-економічних та трудових прав працівників здійснювати за участю представників відповідних профспілкових органів.
Відповідно до п. 3.2.1. Галузевої угоди, Укрзалізниця зобов'язана домагатися забезпечення мінімальної заробітної плати в галузі за відпрацьовану місячну норму робочого часу не нижче прожиткового мінімуму на працездатну особу. Домагатися підвищення заробітної плати залізничників не нижче темпів зростання заробітної плати в галузях економіки та забезпечувати підвищення рівня заробітної плати не менше ніж на 25% щороку. Вживати заходів щодо щорічного збільшення частки працівників, які отримують заробітну плату вищу за розмір двох прожиткових мінімумів.
Укрзалізниця зобов'язана надавати фінансову допомогу ветеранським організаціям та умовах, передбачених колективними договорами; розробити та запровадити «Програму недержаного пенсійного забезпечення залізничників» (3.6.19, 3.6.20 Галузевої угоди).
Приписами ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов'язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.
В свою чергу приписами ст. 45 КЗпП України встановлено, що на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення.
Таким чином, вимоги відповідача стосувалось порушення, на їх думку, позивачем положень Закону України «Про колективні договори і угоди», а саме: ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9, а також п.п. 2.3, 3.1.2, 3.2.1, 3.6.19, 3.6.20 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і профспілками.
Згідно ч. 10 ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілка, її організації, об'єднання профспілок здійснюють свої повноваження, набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні обов'язки через свої виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм за законом та статутом (положенням).
Рада профспілки згідно з п. 1.9 та п.п. 4 п. 6.1.5 Статуту Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, є центральним виборним органом профспілки, повноваження якої закріплено в п. 6.6.2.1 Статуту, відповідно до п.п. 15 якого Рада профспілки, поряд з повноваженнями, зазначеними у п.п. 1-14, має виконувати інші функції, які відповідають меті і завданням профспілки в межах чинного законодавства і Статуту профспілки (а.с. 45-63).
З викладеного суд дійшов висновку, що відповідач має право пред'являти вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства.
Крім того, позивач просить суд визнати незаконним і скасувати рішення відповідача про надання вимоги, але в суді не доведено, яким чином було порушено цим рішенням права позивача, оскільки у ньому безпосередньо не зазначено про незаконність його дій, звільнення.
При цьому, оскільки товариство очолює голова правління, який призначається та звільняється з посади генеральними зборами на підставі пропозиції (подання) наглядової ради (п. 90 Статуту АТ «Укрзалізниця»), доводи позивача про те, що він не є особою, з якою може бути розірвано контракт, суд вважав помилковими.
Щодо оцінки науково-правового висновку, який підготовлено завідувачем кафедри трудового права НЮУ ім. Ярослава Мудрого Ярошенко О.М., суд виходив з того, що відповідно до ст. 114 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо застосування аналогії закону чи аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Оскільки наданий висновок є викладеною у письмовій формі думкою фахівця у галузі права стосовно спірних правовідносин, підготовленою за замовленням позивача, у якому не порушуються питання аналогії закону чи аналогії права, змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі, суд не прийняв його до уваги. Крім того, вказаний висновок не стосується позовних вимог саме у цій справі.
Судом також встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 січня 2020 р. № 58-р достроково припинено повноваження голови правління акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1 , звільнено його з посади відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
При цьому рішення було ухвалено за поданням Наглядової ради Товариства, а не на підставі оспорюваної у цій справі вимогою Профспілки.
Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що права позивача оскаржуваною вимогою не були порушені, з огляду на те, що його було звільнено за поданням Наглядової ради Товариства, а не за вимогою відповідача.
А позивачем не було доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався як на підставу для задоволення своїх вимог.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Згідно матеріалів справи, приводом для звернення до суду позивача стало рішення центрального виборного органу Профспілки від 25.10.2019, на якому затверджено вимоги до Кабінету Міністрів України, в тому числі вимога щодо розірвання трудового договору (контракту) з Головою правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 відповідно до ст.33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Дану вимогу було затверджено на засіданні Ради профспілки за наполяганням членів виборного органу Профспілки у зв'язку з надзвичайною ситуацією, яка склалась у галузі, з причин значного ущемлення соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки та невиконання стороною роботодавця окремих норм чинної Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і профспілками.
Відповідно до ст. 33 Закону профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.
Як правильно встановлено судом, підставою для пред'явлення вимоги до позивача стало порушення з боку керівництва АТ «Укрзалізниця», зокрема Голови правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, положень Закону України «Про колективні договори і угоди», а саме: ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9, а також п.п. 2.3, 3.1.2, 3.2.1, 3.6.19, 3.6.20 Галузевої угоди.
Відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Оспорюючи наявність порушень з боку керівника АТ «Укрзалізниця позивач у встановленому законодавством порядку не надав будь-яких доказів про виконання зазначених вище норм Галузевої угоди, які відповідно до ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» є обов'язковими для виконання стороною роботодавця. Враховуючи це, суд дійшов правильного висновку і визнав факт порушень з боку позивача встановленим у повній відповідності до ч. 4. ст.81 ЦПК України.
Твердження апеляційної скарги, що вимога про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства повинна містити перелік порушень, а також бути обґрунтованою та підтвердженою, оскільки відповідно до ст. 33 Закону обов'язкова до розгляду і виконання, тому у наслідку спричиняє невідворотні і негативні наслідки у вигляді звільнення ґрунтується на припущеннях скаржника. Жодним законодавчим або іншим нормативним актом не визначено зміст або форму такої вимоги, необхідну та достатню кількість порушень тощо. Тому вважати вимогу незаконною з цих аргументів безпідставно.
Не ґрунтується на нормах законодавства також посилання скаржника на необхідність зазначати у вимозі взаємозв'язок між зазначеними у вимогах обставинами та особисто ОСОБА_1 ..
Акціонерне товариство «Українська залізниця», як правонаступник Державної адміністрації залізничного транспорту України, є стороною Галузевої угоди, факт невиконання окремих норм якої встановлено судом. Відповідальність за невиконання її положень несе голова правління Товариства згідно зі ст. 18 Закону України «Про колективні договори і угоди» та п.п. 13 п. 128 Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого Постановою КМУ від 2 вересня 2015 р. № 735 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 р. № 938).
Намагання позивача, цитуючи у скарзі положення Статуту АТ «Укрзалізниця», які регулюють діяльність органів Товариства, не визнавати його керівником підприємства, є хибним та таким, що суперечать п. 90 та п.126 Статуту АТ «Укрзалізниця», згідно з якими голова правління має право без довіреності діяти від імені товариства, в тому числі відповідно до рішень правління, та вчиняти юридичні дії від імені товариства в межах повноважень, передбачених законодавством, цим Статутом та внутрішніми документами товариства.
Також голова правління згідно з п.128 Статуту Товариства має інші права, притаманні лише керівникові підприємства, а саме: має право першого підпису фінансових документів; представляє інтереси товариства в Україні та за її межами; укладає та розриває трудові договори з керівниками філій, представництв, інших відокремлених підрозділів товариства, визначає їх повноваження; представляє товариство у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, міжнародними організаціями; укладає договори (контракти) та вчиняє інші правочини від імені товариства в межах повноважень, передбачених законодавством, цим Статутом і внутрішніми документами товариства у спосіб, установлений законодавством і цим Статутом; має право першого підпису на довіреностях від імені товариства; відкриває та закриває в установах банків рахунки товариства; організовує ведення бухгалтерського, податкового, статистичного, оперативного та управлінського обліку і складення звітності, фінансового плану товариства та звіту про його виконання; установлює порядок підписання договорів (контрактів) та вчинення інших правочинів від імені товариства; підписує від імені товариства розпорядчі документи (накази) у межах своїх повноважень; забезпечує організацію роботи з розроблення та подання наглядовій раді товариства проектів річної фінансової звітності, фінансового плану та звіту про його виконання; бере участь у підготовці, підписує і забезпечує виконання колективного договору товариства; призначає на посаду та звільняє з посади, визначає умови оплати праці працівників товариства (крім тих, призначення яких віднесено до компетенції загальних зборів або наглядової ради) та посадових осіб філій, представництв, інших відокремлених підрозділів товариства з урахуванням обмежень та у порядку, встановленому законодавством, застосовує до них заходи заохочення або дисциплінарного стягнення, приймає рішення про притягнення їх до матеріальної відповідальності та інші.
Крім того, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на жовтень 2019 року, керівником АТ «Укрзалізниця» зазначено ОСОБА_1 (витяг з ЄДР є в матеріалах справи).
Скаржник зазначає, що головою правління ОСОБА_1 призначено у 2019 році, тому передчасно стверджувати про невиконання зобов'язань за п.3.6.20 Галузевої угоди у 2017 році. Проте, цим твердженням позивач визнає факт порушення саме цього пункту Галузевої угоди.
Згідно матеріалів справи, дійсно ОСОБА_1 було призначено головою правління 10 січня 2019 року, однак він виконував обов'язки голови правління, починаючи з 10 серпня 2017 року (розпорядження КМУ від 9.08.2017 №512-р.). Виконуючий обов'язки правомочний здійснювати всі управлінські функції, притаманні керівникові, а саме: вчиняти правочини від імені юридичної особи, право підпису фінансових та банківських документів, у тому числі, приймати та звільняти найманих працівників тощо.
Не відповідають нормам Закону а також Статуту профспілки висновок скаржника про те, що Рада профспілки не наділена повноваженнями приймати рішення про вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з Головою правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, згідно статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Згідно ст. 33 цього Закону право профспілок пред'являти вимогу про розірвання трудового договору (контракт)) з керівником підприємства, на відміну від ст. 45 Кодексу законів про працю України, не обмежено статусом профспілки. Тобто, таку вимогу за Законом мають право висувати всі профспілки, визначені ст. 11 Закону.
Профспілка, її організації, об'єднання профспілок здійснюють свої повноваження, набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні обов'язки через свої виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм за законом та статутом (положенням) (ст. 16 Закону).
Рада профспілки згідно з п. 1.9 та п.п. 4 п. 6.1.5 Статуту профспілки є центральним виборним органом профспілки, повноваження якої закріплено в п. 6.6.2.1 Статуту, відповідно до п.п. 15 якого Рада профспілки, поряд з повноваженнями, зазначеними у п.п. 1-14, «має виконувати інші функції, які відповідають меті і завданням профспілки в межах чинного законодавства і Статуту профспілки».
Посилання позивача на те, що відповідно до п.п. 6.2.3 п. 6.2 Розділу 6 Статуту Профспілки «профспілковий комітет як виборний орган первинної профспілкової організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, підрозділу, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства України про колективні договори», не позбавляє права центральний виборний орган профспілки виконувати функції, передбачені ст.33 Закону.
Відтак доводи позивача про неналежний суб'єкт прийняття рішення про надання вимоги у порядку ст.33 Закону є безпідставними.
Також судом правильно не прийнято до уваги правовий висновок Національного юридичного університету імені Я.Мудрого, на якому акцентує увагу суду скаржник, оскільки він не відповідає вимогам ст.. 114 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції надав належну оцінку даному висновку, який не є доказом, і у повній відповідності до статей 114, 115 ЦПК України ухвалив не приймати його до уваги оскільки цей висновок не має правового значення.
Крім того встановлено, що оспорювану вимогу Профспілки було направлено до Кабінету Міністрів України, як до єдиного акціонера Товариства, листом від 31.10.2019 р. № 551/02. Проте, відповіді на цей лист не надано, інформації про розгляд Кабінетом Міністрів України вимоги щодо розірвання контракту з Головою правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 не надходило.
В подальшому, 29.01.2020 р., позивача було звільнено з посади, але не за вимогою профспілки, а з інших правових підстав, а саме за п.5 ч.41 КЗпП.
Інші аргументи апеляційноїскарги на законність та обґрунтованість рішення судупершої інстанціїне впливають, його висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).
За таких обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач В.В. Гуль
Судді А.С. Сержанюк
Є.М. Суханова