23 вересня 2020 року м. Київ
Справа № 757/19330/19-ц Головуючий у суді першої інстанції: Батрин О.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10223/2020 Головуючий: Гаращенко Д.Р.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
Головуючого судді доповідача Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Телятник І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Осколкова Івана Леонідовича представника ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича, Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генерального прокурора України Луценка Ю.В., Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 05 хв. Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. на його персональній сторінці в соціальній Інтернет - мережі Facebook інформацію, яка стосується ОСОБА_1 , наступного змісту: « видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу Ільїну) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії»; зобов'язати Генерального прокурора України Луценка Ю.В. спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній Інтернет - мережі Facebook не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням законної сили тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація тексту наступного змісту: « 25 лютого 2019 року о 14 год. 05 хв. на моїй сторінці у Facebook була опублікована недостовірна інформація, яка стосується ОСОБА_1 , наступного змісту - «видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу Ільїну) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії»; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
В обґрунтування позову зазначив, що 25 лютого 2019 року о 14 год. 05 хв. Генеральний прокурор України Луценко Ю.В. на своїй персональній сторінці у соціальній Інтернет - мережі Facebook поширив інформацію стосовно позивача наступного змісту: «Крім цього, саме В. Замана видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу Ільїну) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії»
Поширивши вищевказану інформацію, Генеральний прокурор України Луценко Ю.В. порушив права, свободи і законні інтереси позивача, а також основні принципи інформаційних відносин, оскільки повідомив недостовірну та таку, що не підтверджується жодним доказом інформацію.
Вважає, що поширена інформація є негативною та недостовірною, та такою, яка порушує презумпцію невинуватості особи, оскільки відбулося необґрунтоване звинувачення позивача у вчиненні злочину та формування громадської думки щодо винуватості позивача за відсутності обвинувального вироку суду, що, в свою чергу, порушує права на повагу до його гідності, честі та ділової репутації.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Осколков І.Л. - представник ОСОБА_1 , 04 квітня 2020 року, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість, невідповідність обставинам та доказам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог посилався на те, що в оскаржуваному рішенні суд зазначає, що поширена інформація в частині: « якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил всі частини тактичної групи «Крим ЗСУ» є достовірною та спростуванню не підлягає.
Судом першої інстанції не було досліджено поширену інформацію в повному обсязі, вищевказане висловлювання вирвано з контексту, оскільки позивач просить визнати недостовірною та спростувати інформацію в цілому з наступним продовженням : « …що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії».
Судом не було враховано, що тактична група «Крим» була лише в оперативному підпорядкуванні Командуванню Військово-морських сил ЗС України, при цьому залишаючись у безпосередньому підпорядкуванні Командуванню Повітряних сил ЗС України, до якого позивач не має жодного відношення.
Також вбачається, що позивач ніяк не міг вплинути на «паралізацію опору українських військовослужбовців у час російської агресії», оскільки тактична група «Крим» була в оперативному підпорядкуванні Командуванню Військово-морських сил ЗС України лише у період з 27 серпня 2012 року по 20 листопада 2012 року.
Висновки суду першої інстанції про те, що зі змісту поширеної інформації не вбачається, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такі дії не відносяться до моральних якостей людини, що заслуговують на повагу та гордість, не сумісні з поняттям хорошої, незаплямованої репутації, добрим ім'ям та авторитетом людини, не відносяться до сукупності високих моральних якостей, а також не можуть бути оцінені суспільством, громадою, як позитивні якості стосовно чиєїсь діяльності.
Позивач не погоджується із позицією суду першої інстанції стосовно того, що висловлювання «майбутньому зраднику адміралу Ільїну» є оціночним судженням, оскільки автором було вжито мовностилістичні засоби (вживання гіпербол, алегорій, сатири, жаргонізм).
Адже у висловлюванні відсутні будь-які мовностилістичні засоби, а також спеціальні вставні конструкції та прислівники, що виражають невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного і вказують на суб'єктивність думки і погляду автора тексту на події, які відбувались, або відбуваються, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваних подій.
Судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідно до судової практики, якщо особа під час виконання своїх посадових обов'язків повідомляє інформацію, то така інформація не може вважатися оціночним судженням.
Посилаючись на Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації від 12 лютого 2004 року з якої вбачається, що публічні особи підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції, суд першої інстанції не врахував, що поширена інформація не містить критики та не стосується того, як позивач виконував свої посадові функції.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представники відповідачів заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 лютого 2019 року о 14 год. 05 хв. Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (https// ІНФОРМАЦІЯ_2 ) оприлюднено публікацію, в якій була поширена інформація наступного змісту:
«Військова прокуратура спільно с СБУ затримала екс начальника Генштабу Володимира Заману. У врученій підозрі говориться, що в період 2012-2014 років він особисто скоротив склад ЗСУ більше, ніж передбачалося Законом, розформував 70 військових частин і з'єднань, в тому числі - зенітні ракетні бригади і дивізіони, 19 авіаційних частин, а бригаду тактичної авіації звів до ескадрильї. І ці роки відбулося знищення військових комісаріатів, що заблокувало мобілізацію в 2014 році. Реформа структури ЗСУ фактично готовила анексію Криму та «Новоросії». Крім цього, В. Замана видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу Ільїну) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії. Це вже четверта підозра вищим військовим керівникам за державну зраду».
Факт поширення зазначеної інформації в указаний спосіб саме Генеральним Прокурором Луценко Ю. підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, які були прийняті судом першої інстанції до уваги як належні та допустимі (а.с. 91-92). Також вказана обставина не заперечувалась відповідачами.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що поширена Генеральним Прокурором Луценком Ю. на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (https// ІНФОРМАЦІЯ_2 ) інформація в частині «…якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ….» згідно з положеннями ст. 277 ЦК України є достовірною та спростуванню не підлягає.
В частині інформації поширеної Генеральним прокурором Луценко Ю. щодо фрази: «майбутньому зраднику адміралу Ільїну», суд першої інстанції дійшов до висновку можна дійти висновку, що поширена інформація є оціночним судженням, оскільки її автором вживаються мовностилістичні засоби (вживання гіпербол, алегорій, сатири, жаргонізми), а саме слова «майбутньому», тобто автор припускає певну інформацію, а не стверджує її, у зв'язку з цим така інформація не може бути перевірена на відповідність даним, оскільки інформація, викладена у вказаній статті щодо позивача містить роздуми, критичну оцінку певних фактів і недоліків, які є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора статті, її не можна перевірити на предмет відповідності дійсності та спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеній нормі процесуального закону.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Колегія суддів вважає вірним застосування судом першої інстанції практики Європейського суду а саме рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» в якому зазначено про необхідність розрізняти факти та оціночні судження.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ст. 10 Конвенції.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Судом першої інстанції встановлено, що листом Головного управління оборонного планування Міністерства оборони України від 29 березня 2019 року про надання інформації про підпорядкування тактичної групи «Крим» у період з 27 серпня 2012 року по 24 березня 2014 року повідомлено, що тактична група «Крим», яка перебувала у складі (безпосередньому підпорядкуванні) повітряного командування «Південь» Командування Повітряних Сил Збройних Сил України з 01 вересня 2012 року, відповідно до вимог директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 27 серпня 2012 року № ДГШ-7 «Про оперативне підпорядкування Командуванню Військово-Морських Сил військових частин Повітряних Сил Збройних Сил України» була передана в оперативне підпорядкування командувачу Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30 квітня 2014 року № Д-322/1/05 управління тактичної групи «Крим» у складі Повітряних Сил Збройних Сил України було передислоковано з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим в іншій регіон України та розформовано (а.с. 18).
Позивач ОСОБА_2 у період з 27 липня 2012 року по 19 лютого 2014 року перебував на посаді командувача Військово-Морських Сил України ( а.с. 77-78)
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поширена Генеральним Прокурором Луценко Ю. на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (https// ІНФОРМАЦІЯ_2 ) інформація в частині «…якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ….» згідно з положеннями ст. 277 ЦК України є достовірною та спростуванню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в частині фрази : " майбутньому зраднику адміралу Ільїну" поширена інформація є оціночним судженням, оскільки її автором вживаються мовностилістичні засоби (вживання гіпербол, алегорій, сатири, жаргонізми), а саме слова «майбутньому», тобто автор припускає певну інформацію, а не стверджує її, у зв'язку з цим така інформація не може бути перевірена на відповідність даним, оскільки інформація, викладена у вказаній статті щодо позивача містить роздуми, критичну оцінку певних фактів і недоліків, які є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора статті, її не можна перевірити на предмет відповідності дійсності та спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Зазначене підтверджується і висновком експертів за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 15316/15317/19-39, складеного 16 серпня 2019 року комісією експертів в якому зазначено, що інформація щодо особи ї ОСОБА_1 , яка міститься у публікації від 25 лютого 2019 року у соціальній інтернет -мережі ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладена у формі оціночного судження, а не фактичного твердження. Висловлювання " майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1 ", вжите у публікації не містить фактичних тверджень про вчинення злочину ОСОБА_1 та / або причетність даної особи до вчинення злочину ( а.с. 53-58)
Колегія суддів згодна з тим, що твердження позивача про порушення Генеральним прокурором Луценко Ю. презумпції невинуватості, не містила жодних стверджувальних висловлювань щодо наявності в діях позивача ОСОБА_1 вини у вчиненні кримінального правопорушення та була висловлена ОСОБА_3 в межах розкриття теми діяльності екс-начальника Генштабу Зовнішніх Сил України Замани В. у період 2012-2014 років, висунення йому підозри у вчиненні кримінальних правопорушень та затримання останнього правоохоронними органами.
Висловлювання у публікації «що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії» є підрядне наслідкове речення та вказує на наслідок того, про що йдеться в головному реченні, зокрема, «саме В.Заману видав директиву».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Практика Європейського суду з прав людини щодо порушення принципу невинуватості до суб'єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).
Ніщо не може завадити відповідним органам надавити інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 38).
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» (Dactaras v.Lithuania від 24 листопада 2000 року п.п. 41, 43).
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що доводи позивача про недостовірність поширеної інформації є безпідставними, оскільки така інформація взята з контексту публікації (посту) поширеного ОСОБА_3 на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok, в тексті якої не йдеться та не стверджується винуватість позивача у вчиненні кримінальних правопорушень та її необхідно оцінювати разом із усією його інформаційною публікацією.
При поширенні оспорюваної інформації про позивача відповідачем ОСОБА_4 не порушено принцип презумпції невинуватості, що також підтверджується рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 230дп-19 від 07 серпня 2019 року згідно з яким дисциплінарне провадження № 11/2/4-410дс-63дп-19 за дисциплінарною скаргою ОСОБА_5 про вчинення Генеральним прокурором України Луценком Ю. дисциплінарного проступку, передбаченого п. 9 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» закрито (а.с. 59-67).
Відповідно до Правового висновку Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 3ц6-639цс17, у разі, встановлено, що якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен урахувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя.
Як вказано в Резолюції, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політки, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Статтями 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, проголошено наступне: оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
При цьому, зі змісту рішень Європейського суду з прав людини у справах «Де гаєс і Гійзельс проти Бельгії» від 24.02.1997 року та «Обершлік проти Австрії» від 01.07.1997 року вбачається, що водночас, навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оціночного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було досліджено поширену інформацію в повному обсязі, оскільки позивач просив визнати недостовірною та спростувати інформацію в цілому з наступним продовженням : « …що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії» колегія суддів відхиляє та вважає, що судом першої інстанції було ретельно перевірено усі обставини справи, надані сторонами докази та надана їм належна оцінка.
Колегія суддів вважає, що доводи апелянта є необґрунтованими та недоведеними, а висновки суду першої інстанції мотивованими та обґрунтованими.
Щодо позиції суду першої інстанції стосовно того, що висловлювання «майбутньому зраднику адміралу Ільїну» є оціночним судженням, то колегія суддів погодилась із зазначеним висновком, який також підтверджений належними доказами та висновком експертів.
Колегія суддів вважає, що інші доводи апелянта висновки суду першої інстанції не спростовують, на висновок не впливають.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належіть залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката Осколкова Івана Леонідовича - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду з підстав визначених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2020 року
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т. О. Невідома
А. А. Пікуль