Справа № 761/6593/17 Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/593/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
21 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І.
Секретаря судового засідання Рудик О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів,
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона проживає по АДРЕСА_1 та є власником вказаного житла. Мешканці квартири № 43 за цією ж адресою, яка знаходиться на поверх вище від її квартири, є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які неодноразово заливали квартиру, власником якої вона є. За останнім випадком затоплення її квартири з вини відповідачів, який вона виявила 23 травня 2016 року, працівниками ПП «НТП «Український центр нерухомого майна» складено акт від 31 травня 2016 року, яким підтверджується залиття її квартири у зв'язку з пошкодженням підводної труби холодного водопостачання до змішувача на кухні вищерозташованої квартири № 43 . З метою встановлення суми збитку, нанесеного в результаті залиття квартири, позивачкою було замовлено та отримано звіт про оцінку майна.
Посилаючись на те, що відповідачі у добровільному порядку відмовляються відшкодувати шкоду, завдану залиттям її квартири, просила суд, з урахуванням уточнених вимог, стягнути з них у солідарному порядку 119 635,00 грн. на відшкодування завданої майнової шкоди. Крім того, ОСОБА_2 стверджувала, що внаслідок неправомірних дій відповідачів вона зазнала душевних і моральних страждань, які, зокрема, пов'язані з орендою іншого житла для проживання, потребою у додаткових зусиллях для організації звичайного порядку життя, відновлення попереднього стану квартири, а також погіршення стану здоров'я, чим їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 100 000,00 грн. та просила стягнути з відповідачів на її користь (а.с. 1-5, 125-126 том 1).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди внаслідок залиття в розмірі - 76 016 грн. 00 коп., коштів моральної шкоди в розмірі - 3 000 грн. 00 коп., витрати за проведення оцінки майнового збитку в сумі - 2 500 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі - 1 519 грн. 16 коп., а всього в розмірі - 83 035 грн. 16 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про зміну рішення суду першої інстанції, яким стягнути солідарно з неї, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 22 850,00 грн., моральну у розмірі 1 000,00 грн., витрати за проведення оцінки майнової збитку в сумі 1 250,00 грн. та судовий збір в сумі 1 519,16 грн., з часткою відшкодування шкоди, що припадає на неї у розмірі 20 000,00 грн., мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що співвласниками квартири є вона та її син, прізвище якого ОСОБА_5 , тому обов?язок по утриманню квартири належить двом співвласникам, у частках визначених правовстановлюючими документами. Судом першої інстанції не досліджено звіт оцінки майна, в якому міститься помилки як до об?єкта дослідження, так і математичні помилки у підрахунках вартості збитку. Оцінювач ОСОБА_6 в судове засідання до суду першої інстанції не з?явилася, хоча допущені у звіті помилки є суттєвими при визначенні розміру завданої шкоди. Вважає, що відповідно до статті 1193 ЦК України є підстави для зменшення матеріальної шкоди до 22 850,00 грн., та моральної до 1 000,00 грн., оскільки вона не працює, отримує пенсію у розмірі 1 934,65 грн., потребує коштів на утримання майна, харчування та лікування. Також шкода була заподіяна не умисно, виникла непередбачувана аварійна ситуація по незалежних від користувача причин.
Відповідно до вимог частини першої статті 134, пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України відповідачка подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції (а.с. 212-223 том 2).
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на те, що апеляційна скарга містить виключно намагання апелянта виправдати власну бездіяльність, яка стала підставою для задоволення позову, та взагалі не містить жодних посилань на допущені судом першої інстанції порушення норм права.
Разом з тим, вона, як позивачка у справі, з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення її позовних вимог погодитись не може. Зазначала, що рішення суду в частині вирішення вимог щодо відшкодування моральної шкоди прийнято без дослідження обставин та фактичних доказів у справі, без врахування практики Європейського суду з прав людини. Вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, неправильно застосував приписи статті 56 Конституції України, статей 23, 1167 ЦК України та допустив порушення норм статей 76-83, 89, 229 ЦПК України, що стало наслідком порушення вимог статті 263 ЦПК України.
Звернула увагу, що в матеріалах справи є усі документи, які в сукупності свідчать про наявність у позивачки підстав для моральних страждань через відсутність можливості використовувати власне житлове приміщення. Однак, при вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції цим доказам не надав правової оцінки на предмет підтвердження завдання їй моральної шкоди противною поведінкою відповідачів.
Наголосила на тому, що розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди не є завищеним, з огляду на тривалість порушення її прав та очевидність такого порушення зі сторони відповідача.
Підтвердила, що рішення суду першої інстанції вона не оскаржувала, оскільки прагнула не відтягувати строк набрання законної сили рішення, а також не мала можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
Посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції при перегляді справи не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, просила вийти за межі доводів апеляційної скарги, поданою відповідачкою ОСОБА_1 , скасувати оскаржуване рішення в частині вирішених вимог щодо відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідачів на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. Просила покласти на відповідачів судові витрати з розгляду справи, а також відшкодувати за рахунок відповідачів усі понесені втрати на професійну правничу допомогу згідно поданих суду доказів: договору про надання правової допомоги, акта приймання наданих послуг та документів з оплати наданих послуг (а.с. 92-100 том 2).
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_11 підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивачка та її представник ОСОБА_7 заперечували проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. У поданому письмовому клопотанні від 23 липня 2019 року просив суд апеляційної інстанції проводити розгляд справи без його участі, підтримав у повному обсязі апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 (а.с. 182 том 2).
В останнє судове засідання, що призначено судом на 21 вересня 2020 року, позивачка не з'явилась, явку представника не забезпечила. Про час і місце розгляду справи на 21 вересня 2020 року належним чином повідомлена як особисто позивачка, так і її представник ОСОБА_7 (а.с. 14, 15 том 4).
Вирішуючи клопотання, що подано в день судового розгляду справи 21 вересня 2020 року в електронній формі від імені іншого представника позивачки ОСОБА_8 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з госпіталізацією 08 вересня 2020 року позивачки ОСОБА_2 до КНП «Олександрівська клінічна лікарня міста Києва», колегія суддів виходить із того, що представництво ОСОБА_8 на підставі виданої ОСОБА_2 та нотаріально посвідченої довіреності від 21 липня 2017 року, зі строком дії до 21 липня 2020 року, припинилось, у зв'язку із закінченням строку довіреності (а.с. 198 том 3). Інших належно оформлених документів, які стверджують його повноваження як представника ОСОБА_2 суду не надано, а отже вчинені ОСОБА_8 дії від імені ОСОБА_2 не можуть бути належним підтвердженням волевиявлення позивачки реалізовувати свої права через представника - ОСОБА_8 .
З урахуванням неодноразового призначення справи до розгляду, що відбувався у відкритому судовому засіданні в суді апеляційної інстанції за участі учасників справи, в яких особисто брала участь позивачка та її представник ОСОБА_7 , з наданням пояснень та доведенням фактів, на які вони посилались на підтвердження своїх вимог, заявлених у суді першої інстанції, і заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 , вжитих судом апеляційної інстанцією заходів щодо належного повідомлення позивачки та її представника ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що неявка позивачки та її представника в судове засідання на 21 вересня 2020 року не перешкоджає розглядові справи, та можливим закінчення розгляду справи у їх відсутності.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачкою ОСОБА_1 , становить 76 016 гривень згідно акту оцінки від 02 липня 2016 року (об'єкт оціночної діяльності ПП «Аверті»). Підстав для стягнення шкоди з відповідача ОСОБА_3 суд першої інстанції не вбачав за відсутності доказів зареєстрованого за ним права власності.
Критично суд першої інстанції оцінив заперечення відповідачки ОСОБА_1 щодо оспореного розміру збитків, що містяться в заяві від 22 червня 2018 року, із додатком від 29 серпня 2018 року, які вважав неналежними та недопустимими доказами в розумінні статей 76-78 ЦПК України.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь позивачки ОСОБА_2 з відповідачки ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керуючись принципами розумності і справедливості, вважав вимогу позивачки обґрунтованою в розмірі 3000 гривень, враховуючи факт значного погіршення квартири, що належить позивачці, внаслідок залиття, неможливість позивачки проживати в ній або використовувати її в інший спосіб, а також необхідність ремонту квартири.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що позивачці на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 10, 11, 67, 68 том 1).
За цією ж адресою в квартирі № 43 , що розташована на поверх вище від квартири позивачки, проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до наданих відповідачкою ОСОБА_1 правовстановлюючих документів вбачається, що квартира АДРЕСА_4 належить їй та сину ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, у співвідношенні часток: ѕ частин квартири відповідачці ОСОБА_1 , інша - ј відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджуються свідоцтвом про право власності на житло у порядку приватизацію квартири від 08 січня 1998 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 липня 2005 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 серпня 2010 року (а.с. 41-48 том 1).
23 травня 2016 року позивачка виявила залиття квартири, власником якої вона є, що призвело до пошкодження приміщень квартири.
Факт залиття квартири АДРЕСА_1 , що належить позивачці на праві власності, зафіксовано в акті про залиття від 31 травня 2016 року. Даний акт складений та підписаний комісією обслуговуючої організації будинку ПП «НТП Український центр нерухомого майна» (а.с. 17 том 1).
В акті зафіксовано, що для встановлення причин залиття квартири № 37 працівниками обслуговуючої організації було обстежено вищерозташовану квартиру № 43 , в результаті чого було встановлено, що залиття квартири № 37 відбулось у зв'язку із пошкодженням підводної труби холодного водопостачання до змішувача на кухні вищерозташованої квартири № 43 , про що зафіксовано на Єдиній диспетчерській службі Шевченківського району міста Києва заявка № 1841927 від 23 травня 2016 року. Працівниками обслуговуючої організації було відключено холодне водопостачання на житловий будинок. Після того як мешканці квартири № 43 самостійно усунули причину залиття водопостачання було відновлено.
Комісійним обстеженням виявлено та зафіксовано пошкодження в результаті залиття квартири № 37 , з наступним об'ємом:
Коридор: площа 8,8 кв.м. - на стелі по шпалерах плями від залиття площею 2,5 кв.м., спостерігається часткове відшарування шпалер площею 0,08 кв.м, на стінах по шпалерах сліди залиття площею 0,4 кв.м та часткове відшарування шпалер площею 0,5 кв.м. На підлозі спостерігається здуття паркету площею 5,0 кв.м (паркет дубовий зі слів мешканців квартири). Ремонт в коридорі проводився (зі слів мешканців квартири в 2012 році).
Кухня: площа 8,8 кв.м - на стелі по шпалерах плями від залиття площею 4,1 кв.м. На підлозі здуття дубового паркету (зі слів мешканців квартири) площею 5,2 кв.м. Ремонт на кухні проводився (зі слів мешканців квартири) в 2012 році.
Житлова кімната: площа 15,8 кв.м - на стелі по шпалерах сліди залиття площею 12,5 кв.м та часткове здуття шпалер площею 1,8 кв.м., на стелі по відкосах перед вікном по водоемульсійному пофарбуванню сліди залиття площею 0,8 кв.м, на стінах по шпалерах спостерігаються плями від залиття площею 10,0 кв.м, на підлозі здуття паркету із ясеня (зі слів мешканців квартири) площею 5,7 кв.м. Ремонт в житловій кімнаті проводився (зі слів мешканців квартири) в 2010 році.
Житлова кімната: площа 18,4 кв.м - на стелі по шпалерах сліди залиття площею 2,3 кв.м., на підлозі здуття паркету із ясеня (зі слів мешканців квартири) площею 4,9 кв.м. Ремонт в житловій кімнаті проводився (зі слів мешканців квартири) в 2010 році.
Ванна: площа 2,1 кв.м - на підвісній стелі із гіпсокартону по водоемульсійному пофарбуванню сліди залиття площею 2,1 кв.м. На стінах і підлозі облицьовальна плитка не пошкоджена. Ремонт в ванній кімнаті проводився (зі слів мешканців квартири) в 2012 році.
Туалет: площа 1,1 кв.м. - на підвісній стелі із гіпсокартону по водоемульсійному пофарбуванню сліди залиття площею 0,09 кв.м.. На стінах та підлозі облицьовальна плитка не пошкоджена. Ремонт в ванній кімнаті проводився (зі слів мешканців квартири) в 2012 році.
З метою встановлення майнового збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , позивачкою було замовлено та отримано звіт про оцінку майна від 02 липня 2016 року, виконаний ПП «Аверті» в особі оцінювачів ОСОБА_6 , ОСОБА_9 (а.с. 18-76 том 1).
За результатом виконаних розрахунків оцінювачем зроблено висновок, що сума збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , на дату оцінки станом на 02 липня 2016 року, складає розмір 77 900,00 грн.
До заяви про збільшення позовних вимог позивачкою долучено звіт про оцінку майна станом на 10 листопада 2017 року (актуалізація), за висновком оцінювача ОСОБА_6 сума збитку завдано внаслідок залиття квартири № 37 складає розмір 119 635, 00 грн., у тому числі: нерухоме майно - 117 751,00 грн.; будівельні матеріали - 41 933,00 грн., будівельно-монтажні роботи - 75 818,00 грн., рухоме майно - 1 884,00 грн. (а.с. 125-158 том 1).
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала факт залиття квартири, що належить позивачці, заперечувала щодо умисного характеру заподіяння шкоди, посилаючись на те, що виникла непередбачувана аварійна ситуація по незалежних від користувача причин.
Заперечуючи проти розміру майнової шкоди відповідачка ОСОБА_1 посилалась на помилки, допущені оцінювачем у звітах, як до об?єкта дослідження, так і математичні помилки у підрахунках вартості збитку, які є суттєвими при визначенні розміру завданої шкоди.
30 серпня 2019 року відповідачкою ОСОБА_1 подано рецензію на звіт про оцінку майна, об'єкту оцінки, майновий збиток, що його нанесено в результаті залиття квартири № 37 , складену суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_10 (а.с. 1-12 том 3).
У рецензії зазначено, що, зважаючи на наявні у звіті грубі помилки, що вплинули на результат оцінки та порушення вимог законодавства в процесі складання висновку, звіту є такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний.
У ході розгляду справи відповідачка ОСОБА_1 визнала частково розмір завданої шкоди майну, що належить позивачці, на суму 22 850,00 грн. В рахунок моральної шкоди погодилась відшкодувати 1 000,00 грн., про що свідчать доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та надані пояснення в суді апеляційної інстанції (а.с. 26-30 том 2, а.с. 160-161 том 3). З доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , у тому числі, щодо визнаного розміру шкоди, погодився інший відповідач ОСОБА_5 , про що вказують його письмові пояснення (а.с. 182 том 2).
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету міністрів України від 08.10.1992 № 572, на момент виникнення спірних правовідносин, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримуватися правил пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємств по обслуговуванню житла. Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків
і гуртожитків несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з приписами статей 319, 322 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить. Громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію - стаття 151 ЖК України.
Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку - частина 2 статті 383 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Досліджені колегією суддів письмові докази у справі, у тому числі визнані відповідачкою ОСОБА_1 обставин щодо залиття квартири, що належить позивачці, свідчать про те, що факт залиття квартири, власником якої є позивачка, з вини відповідачів підтверджується актом про залиття від 31 травня 2016 року, складений працівниками обслуговуючої організації - ПП «НТП Український центр нерухомого майна», яким встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_1 відбулось у зв'язку із пошкодженням підводної труби холодного водопостачання до змішувача на кухні вищерозташованої квартири № 43 за цією ж адресою, власниками якої є відповідачі у справі. Зазначений акт у силу статей 77, 78 ЦПК України є належним і допустимим доказом (а.с. 17 том 1).
Свою вину у завданні шкоди позивачці відповідачі не спростували.
Отже, неналежне виконання відповідачами своїх обов?язків щодо утримання майна, що їм належить на праві спільної часткової власності, стало наслідком залиття квартири позивачки.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність протиправної поведінки відповідачів, наслідком якої виникли збитки, прямий причинний зв'язок між діями відповідачів та збитками, наявність вини відповідачів у їх виникненні.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про покладення на відповідачів, як осіб, які завдали збитки майну позивачки, обов'язку по відшкодуванню майнової шкоди.
При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, що належить позивачці, колегія суддів виходить з положень статті 22 ЦК України, за змістом якої до вартості матеріального збитку слід включати втрати, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням її речей, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Обов'язок доведення розміру шкоди лежить на позивачеві.
Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, що на підтвердження розміру шкоди позивачкою надано звіт про оцінку майна від 02 липня 2016 року, виконаний на замовлення позивачки ПП «Аверті» в особі оцінювачів ОСОБА_6, ОСОБА_9 , за результатом виконаних розрахунків зроблено висновок, що сума збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , на дату оцінки станом на 02 липня 2016 року, складає розмір 77 900,00 грн. (а.с. 18-76 том 1).
Звіт про оцінку майна актуалізований станом на 10 листопада 2017 року, із долученням позивачкою до заяви про збільшення позовних вимог, за яким сума збитку завдано внаслідок залиття квартири № 37 складає розмір 119 635, 00 грн., у тому числі: нерухоме майно - 117 751,00 грн.; будівельні матеріали - 41 933,00 грн., будівельно-монтажні роботи - 75 818,00 грн., рухоме майно - 1 884,00 грн. (а.с. 125-158 том 1).
З визначеним у звіті розміром збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на помилки, допущені оцінювачем у звітах, як до об?єкта дослідження, так і математичні помилки у підрахунках вартості збитку, які є суттєвими при визначенні розміру завданої шкоди.
Допитана у ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції оцінювач ОСОБА_6 пояснила, що оцінювачем виміри пошкодження майна не проводились, розміри пошкоджень конструктивних елементів приймались на підставі акту бн від 31 травня 2016 року про залиття, складеного обслуговуючою організацією будинку та технічного паспорту квартири, що належить позивачці, а також враховуючи візуальний огляд приміщень з безпосередньо вираженими ознаками ушкоджень, які спостерігались оцінювачем на дату оцінки.
Підтвердила, що оцінювачем не перевірялась висота усіх приміщень квартири, що належить позивачці та не змогла пояснити чому при дослідженні використовувались дані з акту бн від 31 травня 2016 року, який не підписаний членами комісії (а.с. 60 том 1).
З урахуванням встановлених в судовому засіданні даних про висоту усіх приміщень квартири № 37 , що становить 2,55 м., а не 2,90 м., які бралися за основу у звіті при визначені суми збитку нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , оцінювач ОСОБА_6 вважала за необхідним перерахувати розмір шкоди за новими даними, з новим виміром, про що представником позивачки ОСОБА_7 заявлено клопотання (а.с. 160-161 том 3).
13 березня 2020 року представником позивачки подано коригування № 2 до звіту про оцінку майна, з якою вбачається, що відкоригована вартість збитку за рахунок зменшення висоти приміщень квартири становить не 119 635,00 грн., а 108 815,00 грн. (а.с. 170-182 том 3).
Разом з тим, стороною позивача не спростовані заперечення відповідачки ОСОБА_1 про те, що акт бн від 31 травня 2016 року, який покладений в основу висновку оцінювача ОСОБА_6 щодо розмірів пошкоджених конструктивних елементів квартири, а відтак і розміру майнового збитку, не підписаний комісією обслуговуючої організації, яка проводила обстеження квартири № 37 після залиття.
Зазначені відповідачкою ОСОБА_1 заперечення знайшли своє підтвердження при дослідженні письмових доказів у справі.
Встановлюючи наявність фактів, якими обґрунтовувалися заперечення відповідачкою ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.
Як передбачено Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття; підписи членів комісії, із затвердженням акту керівником обслуговуючої організації.
Так, долучений позивачкою до матеріалів позовної заяви акт бн від 31 травня 2016 року на доведення своїх вимог щодо причин залиття та об'ємів пошкоджень оформлено відповідно до вимог, визначених у Правилах (а.с. 17 том 1).
Проте, в матеріалах справах міститься інший акт бн від 31 травня 2016 року, який долучено до звіту про оцінку майна від 02 липня 2016 року, вихідні дані якого щодо об'ємів пошкодженого майна внаслідок залиття квартири № 37 покладені в основу розрахунку розміру збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 (а.с. 60-61 том 1). Вказані обставини підтвердила в судовому засіданні оцінювач ОСОБА_6 .
Проведений колегією суддів аналіз двох актів від 31 травня 2016 року вказує на те, що за своїм змістом акти не є ідентичними за документарною інформацією та реквізитами, в них не збігається як площа кімнат, які потребують ремонту, так і площа пошкоджень внаслідок залиття квартири № 37 , що належить позивачці. До того ж, акт бн від 31 травня 2016 року, що долучений до звіту про оцінку майна, та який покладений в основу висновку оцінювача щодо розмірів пошкоджених конструктивних елементів квартири, а відтак і розміру майнового збитку, не підписаний членами комісії, що проводили обстеження квартири № 37 та № 43 для встановлення характеру залиття та його причини, обсягу пошкодженого майна внаслідок залиття, а також не затверджений керівником обслуговуючої організації.
Таким чином, акт бн від 31 травня 2016 року, який покладений в основу висновку оцінювача ОСОБА_6 щодо розмірів пошкоджених конструктивних елементів квартири, а відтак і розміру майнового збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, оскільки в ньому не міститься обов'язкового реквізиту документу - підпису, який надає документу юридичної сили і свідчить про відповідальність особи (іб) за його зміст. Тому цей акт не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження обсягу та характеру пошкоджень внаслідок залиття квартири, що належить позивачці.
До того ж, встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що оцінювачем особисто виміри пошкодження майна не проводились, як первинно на дату оцінки станом на 02 липня 2016 року, так і при актуалізації звіту про оцінку майна станом на 10 листопада 2017 року, при цьому долучена оцінювачем до звіту фотофіксація приміщення квартири, що належить позивачці, вказують на те, що станом на день проведення актуалізації звіту про оцінку майна, зі збільшення розміру збитку, в квартирі позивачки проводився капітальний ремонт (а.с. 148-140 том 1). Про проведення власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 капітального ремонту з демонтажем міжкімнатних перегородок між коридорами, ванною, туалетом, кухнею та житловою кімнатою площею 15,8 кв.м., зняття віконних блоків між лоджією та кухнею, між житловою кімнатою площею 15,8 кв.м. та лоджією, демонтажу цегляних підмурок під віконними блоками, демонтажу їх стін та стелі штукатурного покриття до цегляної кладки, зняття паркетного та гідроізоляційного покриття на підлозі до міжповерхового перекриття зафіксовано комісією обслуговуючої організації будинку в акті від 02 жовтня 2018 року (а.с. 115 том 3).
З урахування встановлених обставин про те, що оцінювачем розміри пошкоджень конструктивних елементів квартири № 37 внаслідок залиття приймались на підставі акту бн від 31 травня 2016 року, який не підписаний членами комісії та не затверджений керівником обслуговуючої організації, при цьому оцінювачем особисто та/або за допомогою спеціалізованих організацій натурного обміру пошкодженого майна внаслідок залиття не проведено, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна (стаття 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004 «Про затвердження національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна»), колегія суддів дійшла висновку, що оцінка майна на предмет визначення суми збитку, нанесеного в результаті залиття квартири № 37 , що належить позивачці, проведена оцінювачем на основі припущень. В силу частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні у звіті про оцінку майна грубі помилки, що вплинули на результат оцінки та порушення вимог законодавства в процесі складання висновку знайшли своє відображення у рецензії на звіт про оцінку майна, об'єкту оцінки, майновий збиток, що його нанесено в результаті залиття квартири № 37 , складену суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_10 на замовлення відповідачки ОСОБА_1 (а.с. 1-12 том 3).
Аналізуючи роботу оцінювача, який виконав звіт, рецензентом зазначено, що на момент проведення оцінки, виходячи з інформації, викладеної у звіті, оцінювач не мав в своєму розпорядженні матеріалів проектно-кошторисної документації, не провів особисто та/або за допомогою спеціалізованих організацій натурного обміру об'єкта оцінки та не встановив актуальні технічні параметри оцінюваного майна на момент проведення оцінки (стаття 8 Постанови КМУ №1442 від 28.10.2004 «Про затвердження національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна») та посилався при розрахунках об'ємів збитків завданих майну виключно на інформацію замовника оцінки та акт, складений ПП «НТП «Український центр нерухомого майна» .
Таким чином, обсяг використаної оцінювачем, при складанні звіту, вихідної інформації, щодо об'єкта оцінки, не давав йому змогу ідентифікувати оцінюване майно та був не достатнім для можливості складання звіту про оцінку майна. Використавши вихідні дані, надану замовником документацію та усну інформацію, отриману від замовника оцінки, оцінювач порушив: вимоги статті 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004 «Про затвердження національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», в частині переліку можливих для використання вихідних даних при проведенні оцінки нерухомого майна; вимоги статті 51 Постанови Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 «Про затвердження національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», в частині параграфів 2 та 3 цієї статті, а саме: статті 51 Незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: Параграф 2 «ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних. та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки»; Параграф 3 «ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів»;
Оцінювач не отримав необхідних вихідних даних, щодо технічних параметрів оцінюваного збитку, не ідентифікував оцінюване майно, у зв'язку з не проведенням особистого натурних обмірів та відсутністю актуальної проектно-кошторисної інформації, не зазначив обмеження та застереження, які можуть вплинути на результат оцінки, що пов'язаний з не можливістю ідентифікації об'єкта оцінки. Обсяг використаної оцінювачем інформації, щодо об'єкта оцінки був недостатнім та унеможливлював складання ним звіту про оцінку майна. Також, оцінювач зазначив, що аналіз причини, джерела, дати пошкодження майна, що було виявлено в результаті органолептичного дослідження, Оцінювачем не проводився, що викликає сумнів у наявності саме пошкоджень майна внаслідок затоплення, а не фізичного зносу внаслідок використання майна за прямим призначенням. На сторінках 32-34 звіту було наведено таблицю 9 - Ринкова вартість будівельно-монтажних робіт, в якій проведено розрахунок запропонованих оцінювачем ремонтно-відновлювальних робіт. В даній таблиці в частині розрахунку вартості монтажних робіт до даної вартості монтажних робіт застосовано коефіцієнт придатності, що суперечить методиці. Також, розрахунок проводився на основі розцінок, які не затверджені в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Не проводився розрахунок об'єму необхідних матеріалів, а використовувалася вартість та об'єм матеріалів, кратні пропозиції на ринку. Також, тип та якість матеріалів, які застосовані при розрахунку, не підтверджено документально - відсутні чеки, квитанції, інші документальні підтвердження.
Наявні в звіті розрахунки, за допомогою яких отримано результат, не в повній мірі відповідають методичним підходам, методам та оціночним процедурам. Головним недоліком, що вплинув на результат визначення вартості у звіті, є застосування коефіцієнту придатності, який застосовувався при розрахунку вартості монтажу та використання розцінок, які не затверджені в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Не проводився розрахунок об'єму необхідних матеріалів, а використовувалася вартість та об'єм матеріалів, кратні пропозиції на ринку. Використання у звіті кошторисної документації, яка складена неналежним до законодавства чином, є недоцільним та таким, що не відповідає чинному законодавству у сфері оцінки майна та майнових прав. Частина припущень, зроблених оцінювачем в процесі виконання зазначеної роботи необґрунтовані. В звіті містяться незначні граматичні помилки, описки.
Кошторис, використаний у звіті, не затверджено належним чином, нагляд не проводився отже, посилання на нього та використання його у роботі, є порушенням законодавства. Кошторис складено відповідно до комерційних розцінок, а не до діючих розцінок, які затверджені в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Звіт про оцінку не відповідає вимогам статті 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004 «Про затвердження національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна»; вимоги статті 51 Постанови Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 «Про затвердження національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».
Методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовано з порушенням Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, та інших нормативно-правових документів з методичного регулювання оцінки.
За висновком рецензента звіту є такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний (а.с. 5-12 том 3).
Встановивши у ході розгляду справи, що наданий позивачкою звіт про визначення суми збитку, нанесеного в результаті залиття квартири, викликає сумніви щодо їх правильності, а для з'ясування обставин щодо визначення розміру збитків, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, колегія суддів на виконання вимог частини 5 статті 12 ЦПК України роз'яснила учасникам справи їх право заявити клопотання про призначення у справі судово-будівельну експертизу, та попередила про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Жодна сторона не скористалась процесуальним правом заявити клопотання про призначення експертизи ( а.с. 160- 161 том 3).
Оскільки позивачка у порушення вимог ст.ст. 12, 80 ЦПК України ухилилась від доведення обставин, на які посилалась як на підставу своїх вимог в частині розміру втрат, яких вона зазначала у зв'язку з пошкодженням майна, обов'язок доведення якого лежить саме на позивачеві, тому колегія суддів відповідно до вимог 263 ЦПК України ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.
Встановлені колегією суддів фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачі у справі, як особи, які завдали збитки майну позивачці, зобов'язані відшкодувати майнову шкоду. Позивачка в суді не довела належними і допустимими доказами розмір матеріального збитку, завданого внаслідок залиття квартири.
Разом з тим, у ході розгляду справи відповідачка ОСОБА_1 визнала частково розмір завданої шкоди майну, що належить позивачці, на суму 22 850,00 грн. З доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , у тому числі, щодо визнаного розміру шкоди, погодився інший відповідач ОСОБА_5 , про що вказують його письмові пояснення (а.с. 182 том 2).
Відповідно до положень частини 6 статті 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням.
За наведених обставин з відповідачів на користь позивачки підлягає стягненню на відшкодування майнової шкоди - 22 850,00 грн., розмір якої підлягає стягненню з відповідачів пропорційно до частки співвласника, а саме: з ОСОБА_1 - 17 137,50 грн., з ОСОБА_3 5 712,50 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди слід відмовити.
Вирішуючи вимоги позивачки в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів, виходить з такого.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування - частина 4 статті 23 ЦК України.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості - частина 3 статті 23 ЦК України.
В обґрунтування вимог на відшкодування моральної шкоди позивачка посилалась на те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів вона зазнала душевних і моральних страждань, які пов'язані з орендою іншого житла для проживання, потребою у додаткових зусиллях для організації звичайного порядку життя, відновлення попереднього стану квартири, а також погіршення стану здоров'я, чим їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 100 000,00 грн. та просила стягнути з відповідачів на її користь (а.с. 1-5, 125-126 том 1).
З урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи щодо складу цивільного правопорушення за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, в тому числі й моральної, тому, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивачки на відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, колегія суддів враховує характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та приходить до висновку, що на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути - 3 000,00 грн.. Визначений судом розмір моральної (немайнової) шкоди підлягає стягненню з кожного відповідача пропорційно до частки співвласника, а саме: з ОСОБА_1 - 2 250,00 грн., з ОСОБА_3 750,00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Клопотання позивачки у відзиві на апеляційну скаргу, подану відповідачкою ОСОБА_1 , про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог щодо відшкодування моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення з відповідачів на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. є способом оскарження судового рішення поза передбаченим процесуальним законом порядком, оскільки відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частинами 2, 3 статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Позивачка не реалізувала процесуальне право на оскарження судового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року в апеляційному порядку, тому доводи клопотання позивачки про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог щодо відшкодування моральної шкоди, які не були предметом оскарження за поданою позивачкою апеляційної скарги, не приймаються і не розглядаються в суді апеляційної інстанції.
Отже, обставини на які відповідачка ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року в частині порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи - стаття 133 ЦПК України.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегією суддів встановлено, що при поданні позовної заяви позивачкою ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з урахуванням збільшених вимог, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір підлягав сплаті за вимогами майнового характеру у розмірі 1 600,00 грн., про відшкодування моральної (немайнової) шкоди - 640,00 грн. Оплата позивачкою судового збору у визначеному розміру документально підтверджена квитанціями (а.с. 6, 7 том 1).
Оплата послуг з незалежної оцінки майнового збитку на загальну суму 4 500,00 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 19 від 19 серпня 2016 року, квитанцією № 60 від 13 листопада 2017 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру № 5 від 28 лютого 2020 року (а.с. 15,129 том 1, а.с. 188 том 3).
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково (30,1%), а тому понесені позивачкою та документально підтвердженні судові витрати у пропорційному розмірі до задоволених вимог у розмірі 1 120,10 грн. - судовий збір за подання позову та 1 354,50 грн. - витрати, пов'язані із залучення спеціаліста слід покласти на відповідачку ОСОБА_1 .
Відповідно сплачений відповідачкою ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги про перегляд судового рішення в частині позовних вимог, розмір якого згідно з частиною 4 статті 6 Закону України «Про судовий збір» вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум), а саме у розмірі 2 484,96 грн. (1 016,64 грн. + 640,00 грн.) х 150%) у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги в частині відшкодування матеріальної шкоди (69,9%), що складає розмір 1 065,95 грн., слід покласти на позивачку ОСОБА_2 . Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині моральної (немайнової) шкоди залишені без задоволення, а тому сплачений відповідачкою судовий збір за оскарження судового рішення в частині вимог немайнового характеру не відшкодовуються та покладаються на відповідачку ОСОБА_1 .
Понесені та документально підтверджені відповідачкою ОСОБА_1 витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме із залученням спеціаліста (рецензента) становить розмір 3 000,00 грн. та у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги (69,9%), що складає розмір 2 097,00 грн., слід покласти на позивачку ОСОБА_2 (а.с. 219 том 2).
Як передбачено частиною 10 статті 141 ЦПК України у випадку покладення судових витрат на обидві сторони суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
При застосуванні положення частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів враховує, що при розподілі судових витрат щодо судового збору на відповідачку ОСОБА_1 покладено більшу суму судових витрат, різниця судового збору у розмірі 54,15 грн. (1 120,10 грн. - 1 065,95 грн.) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , зі звільненням сторін у справі від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
В частині понесених сторонами у справі витрат, пов'язаних із залученням спеціалістів (суб'єктів оціночної діяльності) на позивачку ОСОБА_2 покладено більшу суму судових витрат, тому різниця витрат, пов'язаних з рецензуванням звіту в розмірі 742,50 грн. (2 097,00 грн. - 1 354,50 грн.) підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , зі звільненням сторін у справі від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат, пов'язаних з правничою допомогою , колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Разом з тим, документальних підтверджень щодо розрахунку таких послуг та їх оплати позивачкою не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином позивачкою не доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу, пов'язаних зі справою.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову позивачці у відшкодуванні витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року скасувати і ухвалити нове.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 137,50 грн. на відшкодування майнової шкоди, 2 250,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 712,50 грн. на відшкодування майнової шкоди, 750,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 71,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з рецензуванням звіту в розмірі 640,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: