22 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/3201/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0209296-5305-2526 від 27.04.2020, визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно в сумі 8504,57 ґрн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що об'єкт нерухомого майна, за яким визначено податкове зобов'язання, йому не належить та був реалізований АТ КБ «ПриватБанк» як будівельні матеріали під розбирання.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач є власником нежитлового приміщення (складу) загальною площею 407,6 кв.м (частка у власності 1/2). Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено обов'язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, при формуванні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем помилково не було враховано, що частка позивача у праві власності на нерухоме майно згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1/2, тож фактичний розмір податку, що підлягає сплаті за даний об'єкт за звітний (податковий) період з урахуванням положень підпункту 266.1.2 «а» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, повинен бути визначений в розмірі 4252,29 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власної позивача з 28.12.2006 перебуває нежитлова будівля (склад) загальною площею 407,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (частка у праві власності 1/2).
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України відповідачем 27.04.2020 на підставі даних ІТС «Податковий блок» в автоматичному режимі сформовано податкове повідомлення-рішення № 0209296-5305-2526 відносно ОСОБА_1 , яким контролюючим органом визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно в сумі 8504,57 ґрн.
Ставка податку, яка застосовувалась контролюючим органом для визначення зобов'язань по податку на нерухоме майно, встановлена рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області сімнадцятої сесії першого скликання від 07.06.2018 «Про місцеві податки та збори на 2019 рік» (с. Слобода входить до Іванівської об'єднаної територіального громади).
За змістом додатку 1 до вказаного рішення «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік, введені в дію 01.01.2019» для фізичних осіб ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для будівель промисловості та складів становить 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629 з 01.01.2019 установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 4173,00 грн.
Відповідно до наведеного відповідачем розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкове зобов'язання з вказаного податку позивачу нараховано за 12 місяців 2019 року за об'єкт нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, для будівель промисловості та складів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 407,6 кв.м, а саме 407,6 кв.м * (4173,00 грн * 0,5%) = 8504,57 грн
Позивач, не погодившись із прийнятим рішенням, звернувся до суду із вказаним позовом про його скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пунктом 16.1 статті 16 ПК України, зокрема, передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
До місцевих податків належать: податок на майно (підпункт 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України).
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Вимогами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, зокрема, визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку (далі - ППР), та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
За змістом підпункту 266.7.4 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Судом не заслуговують на увагу твердження позивача, що об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 407,6 кв.м, за яким визначено податкове зобов'язання, йому не належить та був реалізований як будівельні матеріали під розбирання з наступних підстав.
Основою процедури державної реєстрації прав є Цивільний кодекс України, статтею 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша). Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом (частина четверта).
Спеціальним нормативним актом, що регулює порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно, є Закон України «Про державний реєстр речових прав на нерухоме майно» від 01.07.2004 № 1952 (надалі - Закон №1952).
За змістом підпункту 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 1952 встановлена обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
За приписами частини 5 статті 12 вказаного Закону, відомості реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються достовірними, доки їх не скасовано. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.
Як вбачається з Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.08.2020, станом на вказану дату відсутні дані про відчуження/припинення речових прав на об'єкт нерухомого майна - склад, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , отже, за позивачем офіційно рахується право власності на вказаний об'єкт нерухомості (частка у праві власності 1/2).
Разом з тим, при формуванні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем помилково не враховано, що частка позивача у праві власності на нерухоме майно згідно за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1/2, тож фактичний розмір податку, що підлягає сплаті позивачем за даний об'єкт за звітний (податковий) період з урахуванням положень підпункту 266.1.2 «а» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України повинен бути визначений в розмірі 4252,29 грн (407,6 кв.м / 2 = 203,8 кв.м * (4173,00 грн х 0,5%), про що зазначає відповідач у своєму відзиві.
Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1 та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині суми 4252,29 грн., в іншій частині податкове повідомлення-рішення № 0209296-5305-2526 від 27.04.2020 підлягає скасуванню.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що приймаючи податкове повідомлення-рішення №0209296-5305-2526 від 27.04.2020 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 4252,29 грн, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 420,40 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0209296-5305-2526 від 27.04.2020 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 4252,29 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко