Справа № 560/3451/20
іменем України
23 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 м. Гайсин Вінницька область про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та компенсацію за неотримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 м. Гайсин Вінницька область. Станом на день звільнення з військової служби додаткова відпустка учаснику бойових дій або відповідна компенсація йому не надавались. Позивач вважає, що на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини відповідачем не проведено повний розрахунок, зокрема в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Крім того, позивач покликається на те, що йому належить грошова компенсація за неотримане під час служби речове майно. Позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з заявою про виплату зазначених грошових компенсацій, однак останній кошти виплачувати відмовився, оскільки позивач до звільнення зі служби не звертався з рапортом про їх виплату, на даний час припинив військову службу у НОМЕР_2 , відтак втратив право на одержання коштів.
Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав відзив, де посилається на те, що ОСОБА_1 не звертався під час служби або станом на момент звільнення про виплату йому вказаних компенсацій за неотримане речове майно та невикористані дні додаткової відпустки. Зазначає, що додаткова відпустка учаснику бойових дій у 2016-2017 роках не надавалась у зв'язку з впровадженням особливого періоду в державі, під час якого зупинене надання відпусток, передбачених законом, а тому підстави для виплати коштів відсутні. Просить у позові відмовити.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 м. Гайсин, 12 лютого 2016 року отримав посвідчення учасника бойових дій, копія якого є у справі та ніким не заперечується.
14.04.2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) № 87 позивача звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, проведено розрахунок за час служби.
Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, та компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачені не були, що вбачається зі змісту цього ж наказу, відповіді на заяву ОСОБА_1 та відзиву.
Згідно з п. 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України від 05 листопада 1996 року “Про відпустки” передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно)
Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Однак Законом №2011-XII не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки”.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.
Відтак, норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у Зразковому Рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Також аналогічні висновки були зроблені у справі № 620/4218/18 Великою Палатою Верховного суду у постанові від 21.08.2019 року.
Як вбачається зі змісту абз.3 п.14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Таким чином, вказана норма передбачає не право роботодавця нарахувати або не нарахувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, а його обов'язок нарахувати і виплатити, а тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій за відповідний період.
Відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про отримання компенсації за речове майно, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Абзацом першим п.2 Порядку №178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Аналіз норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Одночасно, застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу)
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить і те, що у пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.
Судом встановлено, що позивач після звільнення зі служби звертався до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відтак вчинив дії, необхідні для вирішення цього питання. Проте, сторонами не надано довідку чи інші документи, необхідні для підтвердження переліку та конкретної вартості майна, яке підлягало компенсації.
Доводи стосовно неможливості проведення компенсації, викладені відповідачем у відповіді на заяву позивача та відзиві, суд оцінює критично, оскільки вони не спростовують наявності відповідного права особи, яке вона набула за час проходження служби і яке є однією з гарантій статусу військовослужбовця.
У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Враховуючи те, що відповідач не довів правомірність відмови, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також відмову вирішити питання такої виплати на підставі його заяви.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті грошової компенсації за належне до видачі та не отримане під час служби ОСОБА_1 речове майно, викладену листом від 01.06.2020 року № 1619/157/1688, та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому грошової компенсації за не отримане під час служби речове майно і вирішити її відповідно до закону та з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 23 жовтня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя І.С. Козачок