Справа № 420/8215/20
22 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛБВ Карго” до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року,-
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛБВ Карго” до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року.
Ухвалою від 01.09.2020 року дану справу залишено без руху.
07.09.2020 р. (вх. № 35441/20) позивач надав до суду заяву про усунення недоліків, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 08.09.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позову, позивач зазначає, що позивачем було укладено Контракт №L1 від 09.04.2020 року відповідно до розділу 1 Контракту «FOSHAN JINRULI FURNITURE CO» LTD продає ТОВ «ЛБВ Карго» товар, в кількості і номенклатурі, що вказана в специфікації. Відповідно до розділу 5 Контракту продавець відвантажує товари по Контракту на умовах СРТ-Одесса, Україна, згідно міжнародних правил Інкотермс.
На виконання умов зазначеного контракту продавець поставив покупцю товар. Так, з метою здійснення митного оформлення товару, Позивачем до Одеської митниці Держмитслужби було подано митну декларацію UA500070/2020/222648, в якій було зазначено вартість товару 75610,20 USD, яка встановлена Контрактом, підписаним сторонами. Митна вартість товару заявлена Позивачем за основним методом, тобто за ціною Контракту щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), за товари «FOSHAN JINRULI FURNITURE CO» LTD.
Відповідачем, в свою чергу, було складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500070/2020/00330, якою відповідач повідомив про відмову у митному оформленні (випуску) товарів па підставі рішення про коригування митної вартості товарів за № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року. Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів за № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що Одеська митниця Держмитслужби під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів за № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року, картки відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500070/2020/00330 діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовної заяви.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛБВ Карго” Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, 09.04.2020 року між компанією «FOSHAN JINRULI FURNITURE CO» LTD, як продавець, та ТОВ «ЛБВ Карго», як покупцем, укладено контракт № L1/1, за умовами якого відповідно до розділу 1 Контракту «FOSHAN JINRULI FURNITURE CO» LTD продає ТОВ «ЛБВ Карго» покупає товар, в кількості і номенклатурі, що вказана в специфікації. Відповідно до розділу 5 Контракту продавець відвантажує товари по Контракту на умовах СРТ-Одесса, Україна, згідно міжнародних правил Інкотермс-2020 (а.с. 13-15).
На виконання умов зазначеного контракту відправник поставив позивачу партію товару: меблі для житлових приміщень, столи: стіл розкладний, модель - НТ2415-160, основа - нержавіюча сталь, стільниця - скло оброблене закаленне + МДФ, вставка МДФ, колона МДФ. Розмір МДФ. Розділ - (160+40)*92*76 см. - 70шт.; стіл обідній розкладний, модель - НТ2241-140, основа - нержавіюча сталь, стільниця - скло оброблене загартоване + МДФ, вставка МДФ, колона МДФ.
Як вбачається з позовної заяви та не заперечується відповідачем, з метою здійснення митного оформлення товару, Позивачем до Одеської митниці Держмитслужби була подана митна декларація №UA500070/2020/222648, в якій митну вартість товару визначено за основним (першим) методом - ціною контракту (а.с. 9-10) та надано наступні документи: контракт № L1/1 від 09.04.2020 року; специфікацію № 4 від 29.04.2020 року до Контракту № L1/1 від 09.04.2020 року; Commercial Invoice №93/1 від 29.04.2020 року; Пакувальний лист № 93/2 від 13.05.2020 року; Коносамент MRFB20051481; Прайс лист 23/12; митна декларація країни відправлення; лист довільної форми від «ЛБВ Карго» (а.с. 13-24).
Відповідачем, у свою чергу, було складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500070/2020/00330, якою відповідач повідомив про відмову у митному оформленні (випуску) товарів па підставі рішення про коригування митної вартості товарів за № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року.
У рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500030/2020/000025/2 від 22.07.2020 року (а.с. 11-12) митним органом встановлено такі порушення:
1) відповідно до ч. 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплати за оцінювані товари, додаються, зокрема, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на страхування цих товарів;
2) відповідно до п. 6 ч. 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов'язана з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України. Проте, надані до митного оформлення документи, не містять всіх відомостей та містять розбіжності, а саме: не забезпечення виконання умов зовнішньоторговельного контракту від 09.04.2020 року № L1/1 у частині п. 2 (витрати на пакування та маркування включено у вартість товару), однак, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні відомості щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Також, форма укладеного зовнішньоторговельного контракту від 09.04.2020 року № L1/1 не містить умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), а саме визначених ч. 1.11 «Санкції та рекламації», затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 року № 201. Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому, мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів - від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій. Тобто імовірність ризику, що договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійним внаслідок недодержання форми.
Згідно частини 6 статті 54 орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема, у разі: 1) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МКУ.
Відповідно до ч. З ст. 58 МКУ у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. першої ст. 57 МКУ. Згідно із ст. 57 МКУ, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
З метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості з урахуванням інформації, яка наявна в органі доходів і зборів між декларантом та Одеською митницею Держмитслужби були проведені консультації шляхом обміну електронними повідомленнями про що зазначено у рішення про коригування митної вартості товарів №UA 500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року.
За результатом проведеної консультації було обрано метод визначення митної вартості - другорядний: резервний. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості: по товару № 1 є більшим - ЕМД від 11.06.2020 року № UA500030/2020/205856 та від 16.01.2020 року № UA500070/2020/201310 (з торговельною маркою NICOLAS) становить 4,01 дол. США/кг (ніж заявлено декларантом 2,52 дол. США/кг. Декларанту роз'яснено права викладені в ч. 3 ст. 52 МКУ на випуск у вільний обіг товарів, що декларується у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч. 7 ст. 55 МКУ. Також, роз'яснено права на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або у суді (а.с. 12).
Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року такими, що суперечать нормам та вимогам Митного кодексу України, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст та обсяг повноважень митниць на перевірку правильності визначення платниками податків митної вартості товару в операціях з імпорту до України, а також приводи, способи та порядок реалізації таких повноважень унормовані приписами Митного кодексу України.
Так, згідно з ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.53 названого кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
В силу ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання органом доходів і зборів письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Окрім того, у силу ч.4 ст.53 названого кодексу обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв'язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.
Таким чином, у порядку ч.1 ст.54 Митного кодексу України владним суб'єктом здійснюється контроль за правильністю самостійно обчисленого платником податків показника митної вартості товару, зокрема, у спосіб згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України та згідно з ч.4 ст.53 Митного кодексу України.
Cуд зазначає, що відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст.57).
Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч. 4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
При цьому, у силу п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.
Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги приписи ч.3 ст.54 Митного кодексу України, де указано, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.55 цього ж кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Таким чином, у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України владний орган - Митниця - приймає власне рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить неправильність первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для розгляду питання, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення.
За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).
Отже, відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості Митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.
До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60).
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).
Суд звертає увагу, що текст рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товару, так як і текст відзиву проти позову не містить жодних відомостей про подібність товарів за митними деклараціями від 11.06.2020 року № UA500030/2020/205856 та від 16.01.2020 року № UA500070/2020/201310 та про схожість умов поставки товару.
Поряд з тим, відсутність доведеного факту подібності товару та умов імпорту не дозволяє використовувати рівні показники митної вартості товару.
Вказане підтверджується змістом Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів (затверджені наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.06.2012р. за №883/21195; далі за текстом - Правила №598), позаяк у графі 33 рішення про коригування митної вартості "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Проте, текст оскарженого рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо.
Додатково суд бере до уваги, що контролюючий орган у спірних правовідносинах визначив митну вартість не окремої одиниці товару (як це було зроблено платником податків під час подання ВМД), а вартість одного кілограму товару, попри те, що кожна окрема одиниця товару має власні повністю індивідуалізовані характеристики, котрі і впливають на ціну.
Застосування Митницею з причини спрацювання модуля АСАУР ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України суд вважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об'єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з'ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару. Проте, у спірних правовідносинах, як з'ясовано судом, митницею такого порівняння зроблено не було. До суду документів, котрі б висвітлювали характеристики імпортованого позивачем товару та товару, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, подано не було.
Враховуючи викладене, рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року не відповідає вимогам пунктів 1, 2, 4 ч. 2 ст.55 МК України, оскільки не містить належного обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 по справі №816/1199/15-а визначив, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Також Верховний Суд визначив, що серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість.
Щодо цього питання, Верховний Суд сформував правову позицію, зазначивши, що “формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню” (постанови від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17).
Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У зв'язку із цим суд вважає висновок митного органу про те, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів - необґрунтованим.
Враховуючи викладене, вимоги Митниці про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої Товариством, на цій підставі - необґрунтованим.
Тобто, позивач надав повний перелік документації, яка необхідна для визначення митної вартості товару за першим методом - за ціною договору, однак внаслідок формального підходу митного органу до дослідження змісту наданих документів суб'єкт владних повноважень дійшов хибного висновку, який мав наслідком порушення прав позивача.
Суд вважає, що митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
Згідно з положеннями статті 318 Митного кодексу України, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування відповідних норм права, зокрема, у постановах від 02.07.2019 року по справі №160/8573/18, від 18.07.2019 року по справі №821/829/18, від 29.07.2019 року по справі №815/5354/16.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку субєкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 4926,03 грн. (а.с.13).
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛБВ Карго” (код ЄДРПОУ 42435771) за рахунок бюджетних асигнувань з Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн., 00 коп.).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛБВ Карго” (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114; код ЄДРПОУ 42435771) до Одеської митниці Держмитслужби (місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21А; код ЄДРПОУ 43333459) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000087/2 від 23.06.2020 року.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛБВ Карго” (код ЄДРПОУ 42435771) за рахунок бюджетних асигнувань з Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн., 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2020 року.
Суддя О.М. Тарасишина
.