23 жовтня 2020 р.Справа №673зп-20/160
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі заяву Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" про забезпечення позову, -
21.10.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" про забезпечення позову, подана до подання адміністративного позову, в якій заявник просить:
- зупинити дію пункту 3 рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 90/60 «Про деякі питання щодо організації паркування транспортних засобів у м. Дніпрі» до набрання законної сили рішенням суду по справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявником зазначено, що рішення Дніпропетровської міської ради № 90/60 від 02.09.2020 було прийнято без дотримання процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарювання», оскільки від дати оприлюднення проекту до дати прийняття минуло всього лише 5 календарних днів. Крім того, зазначено, що Рішення № 90/60 від 02.09.2020 в друкованих засобах масової інформації по теперішній час не опубліковано (не набрало законної сили), однак почало фактично діяти з 03.09.2020.
Крім того, зазначено, що К22.10.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких зазначено, що зупинення дії рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 90/60 в частині п. 3 призведе до неодержання місцевим бюджетом коштів, які зростатимуть щоденно та призведуть до порушення визначальних матеріальних потреб суспільства, територіальної громади міста Дніпра, тобто будуть порушені інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм, а й до більш масштабного транспортного колапсу у м. Дніпро, що допустити неможливо.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частина 1 статті 151 КАС України визначає види забезпечення позову, згідно з якою позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
На підставі ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Проаналізувавши обставини, викладенні у заяві про забезпечення позову, та додані до неї документи, суд не вбачає у даному випадку наявних очевидних ознак протиправності п. 3 рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 90/60 «Про деякі питання щодо організації паркування транспортних засобів у м. Дніпрі», а встановлення протиправності оскаржуваного заявником рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Встановлення протиправності чи обґрунтованості оскаржуваного рішення відповідача можливе шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження судом всіх зібраних доказів в судовому засіданні по справі.
При цьому судом враховується, що в заяві про забезпечення позову позивачем не наведено аргументів, які б свідчили про можливі ускладнення чи унеможливлювали виконання рішення суду в майбутньому.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи та з принципу співрозмірного вжиття заходів забезпечення позову, суд не вбачає наявності обставин для застосування заходів забезпечення позову, визначених ст. 150 КАС України, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Крім викладеного, суд звертає увагу заявника, на те, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, останню підписано Головою Правління ГО "Платформа Громадський Контроль"Селіним Д.В., проте доказів на підтвердження повноважень Селіна Д.В. не надано.
Факт наявності у Селіна Д.В. відповідних повноважень судом встановлено завдяки даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, підтвердження власних повноважень є обов'язком безпосередньо заявника, а не суду.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 243, 248 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя А. Ю. Рищенко