23 жовтня 2020 року Справа № 160/9290/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,-
10.08.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-2992-50/67-У від 17.05.2019 року на суму 21030,90 грн. та № Ф-2992-50/67-У від 06.11.2019 року на суму 5508,36 грн. щодо ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 );
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати в сумі 840,80 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 гривень.
В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що в нього не має боргів зі сплати ЄСВ, оскільки обов'язок сплати фізичною особою- підприємцем єдиного внеску перебуває у прямій залежності від наявності реєстрації такої фізичної особи у Єдиному державному реєстрі відповідно до вимог Закону № 755-ІV. Після завершення формування Єдиного державного реєстру, в т.ч. з урахуванням способу, передбаченого вищенаведеними нормами Закону № 2390-VІ, єдиним джерелом відомостей про наявність статусу фізичної особи-підприємця є Єдиний державний реєстр, як єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Однак, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містив до 19.12.2019 року (дати реєстрації змін у ЄДР щодо реєстрації позивача у якості ФОП) жодних відомостей щодо такої фізичної особи-підприємця як ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з чого випливає, що останній не може бути зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/9290/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 11.08.2020 р.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 р. позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 р. позивачу поновлено строк звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
22.09.2020 р. від ГУ ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно податковий орган заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства. Відповідач посилаючись на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вважає, що підстави для скасування вимог про сплату боргу відсутні.
23.09.2020 р. від ГУ ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшло уточнення до відзиву на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявленого розміру судових витрат, пов'язаних з оплатою витрат на правову допомогу у зв'язку із наступним. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і адвокатом в особі ОСОБА_2 укладено Договір про надання правничої допомоги від 30.06.2020 року №АА11, відповідно до якого сторони обумовили гонорар в додатковій угоді №1 до Договору про надання правової допомоги № АА11 від 30.06.2020 року. В додатковій угоді №1 від 30.06.2020 року до договору №АА11, яка є невід'ємною частиною цього вищезазначеного Договору, визначили загальну суму гонорару в 5000 грн., без визначення яким порядком та на підставі чого обчислено гонорар. Відповідач звертає увагу суду, що адвокатом ОСОБА_2 в позовній заяві вказаний зовсім інший договір й додаткова угода ніж у додатках доданих до позовної заяви (в позовній заяві зазначено, що Договір про надання правничої допомоги від 22.06.2020 року №ВВ01, а Додаткова угода №1 від 22.06.2020 року). Окремо зазначає, що у відповідності до ч.б ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України, дана справа відноситься до справ незначної складності.
29.09.2020 р. до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач наполягає на задоволенні вимог позову.
Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
У відповідності до положень ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-2992-50/67-У від 17.05.2019 року на суму 21030,90 грн. та № Ф-2992-50/67-У від 06.11.2019 року на суму 5508,36 грн.
Згідно з ідентифікаційних даних податкового блоку фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 29.05.2003 по 20.12.2019 року перебував на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Правобережне управління, Новокадацька ДПІ (Новокадацький район м. Дніпра), як фізична особа-підприємець.
Вид діяльності згідно КВЕД 49.32 - надання послуг таксі.
Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2017 рік:
-нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені.
нарахування за 2018 рік:
1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;
2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;
3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.10.2018 року, нарахування не сплачені.
Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 819,54 грн.
Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2019 рік:
4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 21.01.2019 року, нарахування не сплачені:
1 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені.
Сума недоїмки станом на 17.05.2019 року становила 21030.90 грн.
Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено вимогу №Ф-2992- 50/67 від 17.05.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.
Позивач продовжував не сплачувати вищезазначені внески, тому податковий орган згідно з інтегрованої картки платника податків продовжував нарахування недоїмки, а саме:
2 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., строк сплати до 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;
3 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., строк сплати до 21.10.2019 року, нарахування не сплачені.
Сума недоїмки станом на 06.11.2019 року становила 5508,36 грн.
Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено вимогу №Ф-2992- 50/67 від 06.11.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.
Отже, предмет спору становить правомірність стягнення з позивача суми боргу згідно вимог про сплату боргу № Ф-2992-50/67-У від 17.05.2019 року на суму 21030,90 грн. та № Ф-2992-50/67-У від 06.11.2019 року на суму 5508,36 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Частиною 2 ст. 2 Закону № 2464-VI визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 4 ч. 1 ст 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до п. 2 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Відповідно до абз.1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до ч.ч. 2-4, 8,12 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5, 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Абзацами 1, 3-5 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає «Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05. 2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Абзацом 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абз.1-3, 11 п. 3 розділу VI Інструкції № 449).
Відповідно до абз. 1 п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Судом встановлено та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що ОСОБА_1 набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи 26.05.2003 р., тобто до 01 липня 2004 року, а саме до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. 51. У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017-2019 рр. відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
01.07.2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV , яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Закон № 755-IV у первинній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Відповідно до витягів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача внесені відомості про реєстрацію підприємницької діяльності 19.12.2019 р.
20.12.2019 р. за №22240060003140398 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за його рішенням.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. Також Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Суд вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Також 03.06.2020 набрав чинності п. 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі -Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ)підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Як підтверджено матеріалами справи офіційне підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця тривали одну добу з 19.12.2019 р. по 20.12.2019 р.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові Великої палати Верховного суду від 01.07.2020 по справі № 260/81/19.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Зокрема, необхідно врахувати правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками розгляду справи, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірності оскаржуваних вимог.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зазначає що між позивачем та адвокатом Фещенком М.Л. укладено договір №АА11 від 30.06.2020 про надання правової допомоги та передбачено обсяг робіт.
Згідно додаткової угоди № 1 від 30.06.2020 наданий розрахунок з детальним описом наданих послуг на загальну суму 5000 грн., а саме:
-консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Дніпропетровській області вартістю 1500,00 грн. за 1,5 год. витраченого часу;
- написання та оформлення позовної заяви у Дніпропетровській окружний адміністративний суд, подання до суду вартістю 2000,00 грн. за 2 год. витраченого часу;
-підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду вартістю 1500,00 грн. за 1,5 год. витраченого часу.
Окрім того, в матеріалах наявна квитанція № 0.0.1790503801 від 04.08.2020 р. про перерахунок грошових коштів в розмірі 5000 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом було подано позов майнового характеру загальною сумою позову 26539,26 грн. (2 вимоги про сплату боргу).
Позовна заява складається з 15 сторінок та 15 додатків.
Також під час розгляду справи були подані заява про усунення недоліків позову, відповідь на відзив на позовну заяву.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. та вважає дані вимоги співмірними.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на невірне зазначення реквізитів документів, на підставі яких була надана правнича допомога, оскільки такі технічні помилки не можуть свідчити про відсутність вцілому понесених позивачем фактичних витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов задоволено судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. та понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 134, 139, 157, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-2992-50/67-У від 17.05.2019 року на суму 21030,90 грн. та № Ф-2992-50/67-У від 06.11.2019 року на суму 5508,36 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова