22 жовтня 2020 р. Справа №160/7958/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в м.Дніпрі в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 у справі №160/7958/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Самарська районна у місті Дніпрі рада, Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Соборна районна у місті Дніпрі рада, Амур-Нижньодніпровська районна у місті Дніпрі рада, Шевченківська районна у місті Дніпрі рада, Індустріальна районна у місті Дніпрі рада, Центральна районна у місті Дніпрі рада, Чечелівська районна у місті Дніпрі рада, Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року, -
24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської міської ради, треті особи: Самарська районна у місті Дніпрі рада, Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Соборна районна у місті Дніпрі рада, Амур-Нижньодніпровська районна у місті Дніпрі рада, Шевченківська районна у місті Дніпрі рада, Індустріальна районна у місті Дніпрі рада, Центральна районна у місті Дніпрі рада, Чечелівська районна у місті Дніпрі рада, Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року позовну заяву було залишено без розгляду з підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року в адміністративній справі №160/7958/18 скасовано, та направлено адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
01 вересня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №160/7958/18 та 02.09.2020 року передана судді Сидоренко Д.В. для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року адміністративну справу № 160/7958/18 прийнято суддею ОСОБА_3 для продовження розгляду, призначено розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче судове засідання.
01 жовтня 2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено заяву про самовідвід судді ОСОБА_3 .
На підставі розпорядження керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 355 д від 06.10.2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 160/7958/18, у зв'язку із винесенням ухвали суду від 01.10.2020 року про задоволення заяви про самовідвід судді Сидоренка Д.В. в адміністративній справі № 160/7958/18.
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.10.2020 року справу розподілено судді ОСОБА_4 .
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 363 д від 08.10.2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 160/7958/18, у зв'язку із винесенням ухвали суду від 07.10.2020 року про задоволення заяви про самовідвід судді Кадникової Г.В. в адміністративній справі № 160/7958/18.
Згідно з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 08.10.2020 справу розподілено судді ОСОБА_5 .
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 369 д від 09.10.2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 160/7958/18, у зв'язку із винесенням ухвали суду від 09.10.2020 року про задоволення заяви про самовідвід судді Захарчук-Борисенко Н.В. в адміністративній справі № 160/7958/18.
Згідно з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09.10.2020 справу розподілено судді ОСОБА_6 .
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 378 д від 13.10.2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 160/7958/18, у зв'язку із винесенням ухвали суду від 12.10.2020 року про задоволення заяви про самовідвід судді Єфанової О.В. в адміністративній справі № 160/7958/18.
Згідно з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.10.2020 справу розподілено судді Боженко Н.В. та передано судді 15.10.2020 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року прийнято адміністративну справу №160/7958/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Самарська районна у місті Дніпрі рада, Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Соборна районна у місті Дніпрі рада, Амур-Нижньодніпровська районна у місті Дніпрі рада, Шевченківська районна у місті Дніпрі рада, Індустріальна районна у місті Дніпрі рада, Центральна районна у місті Дніпрі рада, Чечелівська районна у місті Дніпрі рада, Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року для продовження розгляду та призначено проведення підготовчого судового засідання.
21 жовтня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову в порядку ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України.
У даній заяві позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпровської міської ради №95/31 від 25.04.2018 року «Про функціонування районних у місті рад та їх виконавчих органів» та дії рішення Дніпровської міської ради №80/60 від 02.09.2020 року «Про створення адміністрацій районів Дніпровської міської ради», як обох взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів та шляхом заборони відповідачу по адміністративній справі №160/7958/18 вчиняти певні дії щодо виконання рішення Дніпровської міської №95/31 від 25.04.2018 року «Про функціонування районних у місті рад та їх виконавчих органів» та рішення Дніпровської міської ради №80/60 від 02.09.2020 року «Про створення адміністрацій районів Дніпровської міської ради».
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем вказано що, звертаючись з позовом у даній справі, ОСОБА_1 оскаржує рішення Дніпровської міської ради від 25.04.2018 року №95/31 «Про функціонування районних у місті рад та їх виконавчих органів», яким вирішено не утворювати районні у місті Дніпрі ради після закінчення строку повноважень, як таке, що порушує перелік виключної компетенції міської ради, зазначеної у частині 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також при прийняті цього рішення не виконується рішення Конституційного Суду України від 13 липня 2001 року №11-рп/2001 та порушується рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 2000 року №1-рп/2000, рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2002 року №12-рп/2002. Позивач звертає увагу суду, що у позивачів по адміністративній справі з'явились підстави для забезпечення позову у зв'язку з прийняттям Дніпровською міською радою рішення №80/60 від 02.09.2020 року "Про створення адміністрацій районів Дніпровської міської ради". За текстом рішення № 80/60 від 02.09.2020 року є посилання на статтю 140 Конституції України, на статті 11, 24, 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також на рішення ДМР № 95/31 від 25.04.2018 року "Про функціонування районних у місті рад та їз виконавчих органів".
Рішення ДМР № 80/60 від 02.09.2020 року "Про створення адміністрацій районів Дніпровської міської ради", на думку позивача, має очевидні ознаки протиправності такого рішення, дії чи бездіяльності Дніпровської міської ради, та порушення прав, свобод або інтересів позивачів, які звернулись до суду із позовною заявою, та жителів районів у місті Дніпрі, які вони, як депутати районних у місті рад представляють, таким рішенням, дією якою порушують Конституцію та Закони України.
Таким чином, на думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист, поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивачів, оскільки очевидна протиправність оскаржуваного рішення та, у подальшому, у разі задоволення судом позовних вимог, захист людей і членів районних у місті територіальних громад міста Дніпра, а також захист встановленого адміністративно-територіального устрою України у місті Дніпрі. Водночас, позивач вказує, що є очевидні ознаки протиправності рішення №80/60 від 02.09.2020 року «Про створення адміністрацій районів Дніпровської міської ради» та це рішення тісно пов'язане з протиправним рішенням №95/31 від 25.04.2018 року і прийняття цих рішень посилюють протиправні дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та порушують права, свободи або інтереси позивачів у здійсненні ними своїх повноважень, як депутатів районних у місті рад, якими їх наділили за результатами голосування жителі районів міста Дніпра. Позивач зазначає, що порядок забезпечення позовної заяви треба здійснити на підставі очевидних фактів руйнації та узурпації прав, свобод і інтересів не тільки позивача, а і жителів районів у місті за ознакою, що обидва рішення були затвердженні без участі самих районних громад у місті Дніпрі.
Так, згідно зі ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів не достатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
У зв'язку з чим, суд не вбачає необхідності для розгляду заяви в судовому засіданні з повідомленням сторін та розглянув заяву без повідомлення учасників справі.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо задоволення, виходячи з наступних підстав.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Частиною другою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).
Суд зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача (заявника) та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
У зв'язку з цим, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач (заявник), співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Згідно з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 04 вересня 2019 року у справі №720/6403/18: заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Таким чином, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 р. у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
В даному випадку, заявник звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпровської міської ради №95/31 від 25.04.2018 року «Про функціонування районних у місті рад та їх виконавчих органів» та забороною вчиняти певні дії щодо виконання рішення, обґрунтовуючи заяву очевидною протиправністю дій Дніпровської міської ради при його прийнятті.
Між тим, очевидної протиправності дій та рішення відповідача судом не встановлено, натомість обґрунтованість прийняття рішення та правомірність дій має бути розглянута судом в процесі судового розгляду.
Таким чином, доводи заявника в обґрунтування заяви про забезпечення позову підлягають доведенню в подальшому в ході розгляду судом позовних вимог. Вирішення ж відповідного питання за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову фактично є передчасним вирішенням позовних вимог.
Водночас, суд наголошує, що спірне рішення Дніпровською міською радою прийнято 25.04.2018 року, тобто, більше, ніж два роки тому.
Щодо вимоги заявника про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпровської міської ради №80/60 від 02.09.2020 року «Про створення адміністрацій районів Дніпровської міської ради» та забороною вчиняти певні дії щодо виконання рішення, то дане рішення не є предметом оскарження у даній справі.
Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Отже, у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову в частині зупинення дії рішення Дніпровської міської ради №80/60 від 02.09.2020 року та заборони вчиняти певні дії.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми, судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення адміністративного позову з підстав, які наведені заявником, а тому вимоги про забезпечення позову задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 153, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 у справі №160/7958/20 за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Самарська районна у місті Дніпрі рада, Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Соборна районна у місті Дніпрі рада, Амур-Нижньодніпровська районна у місті Дніпрі рада, Шевченківська районна у місті Дніпрі рада, Індустріальна районна у місті Дніпрі рада, Центральна районна у місті Дніпрі рада, Чечелівська районна у місті Дніпрі рада, Громадська організація "Луганська правозахисна група" про визнання протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко