Справа № 620/624/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
21 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Сорочка Є.О.,
Єгорова Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
З 01.01.2016 року позивачу не нараховується та не виплачується індексація грошового забезпечення.
Вважаючи дії посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 протиправними та такими, що обмежують конституційні права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до положень абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Приписами ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Положеннями ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»)
Так, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ч. ч. 1, 5 ст. 2)
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Так, п. 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно з п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення), при цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, а тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, з 01.12.2018 року по 19.02.2020 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, з 01.12.2018 року по 19.02.2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
За таких підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що дії відповідача, які полягали у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період є протиправними.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У свою чергу, посилання апелянта на те, що виплата індексацій не передбачалась, у кошторисі військової частини відсутні відповідні статті щодо виплати індексації та відповідне фінансове забезпечення також відсутнє, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що нарахування та виплата індексації не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на п. 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким інших осіб, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260, яким передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців, оскільки наведені норми стосуються виключно грошового забезпечення, а не його індексації і висновки відповідача про те, що наведена норма стосується в тому числі і індексації, суперечать нормативно-правовому акту вищої юридичної дії, а саме нормам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Щодо твердження апелянта про те, що відсутній механізм виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а непроведення та невиплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Єгорова Н.М.