Справа № П/320/1140/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
20 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №67 від 22.11.2019 на заяву ОСОБА_1 №3493 від 15.11.2019 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-УІІІ;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії на підставі Закону України «Про державну службу», з посиланням на недостатність спеціального стажу державної служби.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про помилковість незастосування судом першої інстанції положення ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-111 (в редакції чинній на час періоду роботи позивача), якою визначено необхідність наявності 10 років стажу на державній службі, а не 20 років.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером, якому призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, згідно із записами в трудовій книжці № НОМЕР_1 позивач:
з 21 вересня 1999 року був призначений на посаду начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, присвоєно 11 ранг державного службовця у відповідності до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та ним прийнято присягу державного службовця;
з 29 серпня 2001 року у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-ІІІ, присвоєно 11 ранг посадової особи органів місцевого самоврядування;
31 серпня 2001 року прийнято присягу посадової особи органів місцевого самоврядування;
з 30 жовтня 2001 року присвоєно 10 ранг посадової особи органів місцевого самоврядування;
01 листопада 2003 року присвоєно 9 ранг посадової особи органів місцевого самоврядування;
01 січня 2004 року призначений на посаду начальника відділу з питань взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області;
01 серпня 2012 року переведений на посаду головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області;
21 лютого 2013 року розпорядженням в.о. міського голови № 52 позивача звільнено з займаної посади головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області;
01 жовтня 2014 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу з експлуатації житла виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області;
11 листопада 2014 року звільнено з займаної посади у зв'язку з переведенням до Департаменту економічного розвитку і торгівлі Київської обласної державної адміністрації;
12 листопада 2014 року призначено на посаду головного спеціаліста з мобілізаційної роботи Департаменту економічного розвитку і торгівлі Київської обласної державної адміністрації та йому присвоєно 9 ранг державного службовця;
18 квітня 2016 року звільнено з займаної посади у зв'язку з переведенням до Державного агентства з питань відновлення Донбасу.
19 квітня 2016 року призначено на посаду головного спеціаліста мобілізаційної роботи та цивільного захисту Департаменту економічного розвитку і торгівлі Київської обласної державної адміністрації;
01 травня 2016 року присвоєно 5 ранг державного службовця;
08 серпня 2016 року звільнено з займаної посади в порядку переведення до Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України;
09 серпня 2016 року призначений на посаду головного спеціаліста з мобілізаційної роботи та цивільного захисту Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України;
31 липня 2019 року звільнено з займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі часини першої ст. 86 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ.
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського об'єднаного управління ПФУ Київської області із заявою про перехід на інший вид пенсії згідно Закону України «Про державну службу».
Рішенням №67 від 22.11.2019 пенсійним органом відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» за відсутності необхідного стажу роботи.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на 01.05.2016 з моменту набрання чинності Закону України «Про державну службу» №889, стаж позивача на посадах державної служби та органах місцевого самоврядування становив більше ніж 10 років, втім, сукупний стаж роботи позивача складає лише 18 років 3 місяці 1 день, тому відсутня обов'язкова умова для призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки необхідною умовою для призначення пенсії позивачу є наявність сукупного стажу на вказаних посадах не менш, як 20 років.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частина третя статті 45 Закону № 1058-IV).
З матеріалів справи вбачається, що 15 листопада 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про переведення його з пенсії на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, до 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-VIII.
Згідно частини другої статті 25 Закону №3723-VIII установлюються, зокрема такі категорії посад державних службовців:
- четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;
- п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади.
У силу вимог статті 37 Закону №3723-VIII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).
У зв'язку з набранням чинності Закону №889-VІІІ, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.
За правилами пункту 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17.
З матеріалів справи вбачається, що приймаючи оскаржуване рішення №67 від 22.11.2019, пенсійний орган відмовив позивачу у перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» за відсутності необхідного стажу роботи.
Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що згідно з п.5 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на посадових осіб місцевого самоврядування поширювалася чинність Закону України «Про державну службу» та вони прирівнювалися до відповідних категорій посад державних службовців, якщо інше не було передбачене законодавством України.
Однак, як вважає відповідач, оскільки цей пункт втратив чинність відповідно до Закону України від 07.06.2001 № 2493 «Про службу в органах місцевого самоврядування», тому, з 04 липня 2001 року (дати набрання чинності вказаним законом), посадовим особам місцевого самоврядування період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування не зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, пенсійний орган дійщов до висновку, що станом на 01.05.2016 стаж ОСОБА_1 становить 03 роки 04 місяців 28 днів, що недостатньо для призначення пенсії відповідно до Закону № 889-VIII.
Втім, колегія суддів звертає увагу, що позивач у період з 21.09.1999 по 21.02.2013, з 01.10.2014 по 11.11.2014 працював на посадах в органах місцевого самоврядування.
У подальшому, ОСОБА_1 з 12.11.2014 займав посади державної служби.
При цьому, статтею 46 Закону 889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у п. 2 закріплено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII.
У силу вимог п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Постанова №283).
Так, відповідно до п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та на посадах керівних працівників і спеціалістів виконавчих комітетів місцевих рад, їх управлінь, самостійних відділів, інших структурних підрозділів.
Відтак, періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування на посадах: начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, начальника відділу з питань взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області; головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області; головного спеціаліста відділу з експлуатації житла виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області; головного спеціаліста з мобілізаційної роботи Департаменту економічного розвитку і торгівлі Київської обласної державної адміністрації, підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 735/939/17 та від 01 квітня 2020 року у справі № 607/9429/17.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, оскільки сукупний стаж позивача складав лише 18 років 3 місяця 1 день, судом першої інстанції не було враховано, що на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, позивач досяг пенсійного віку - 62 роки, станом на 01.05.2016 позивач займав посаду державної служби та мав необхідний стаж служби, яка дає право на призначення державної пенсії, тобто не менше 10 років, відтак має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №67 від 22.11.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII згідно його заяви №3493 від 15.11.2019 та зобов'язання відповідача перевести з 15.11.2019 ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-УІІІ.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Втім, положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб та позивач не навів достатніх аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів та доказів в підтвердження наміру відповідача ухилитися в майбутньому від виконання судового рішення, за таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №67 від 22.11.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII згідно його заяви №3493 від 15.11.2019
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перевести з 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
Є.І. Мєзєнцев