Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
22 жовтня 2020 р. справа № 520/12429/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області (61166, Харківська обл., місто Харків, вул.Бакуліна, буд.18, код ЄДРПОУ 37999654), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не складення подання Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8201,20 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області подання (висновок) про повернення ОСОБА_1 8201,20 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією за №0005652 від 27.06.2019 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п.10 ч.6 ст.12 та ч.1 ст.257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В., реєстровий №4142, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ", яке діяло від власного імені в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "ЖИТЛОБУД-1", позивач придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 32971481. До укладення вказаного договору інше житло позивачем не придбавалось. Під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8201,20 грн. - 1% від вартості квартири, що підтверджується квитанцією №0005652 від 27.08.2019 року. 27 серпня 2020 року представником позивача на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було направлено адвокатський запит щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості відповідним органом Державної казначейської служби у сумі 8201,20 грн., обґрунтовуючи це тим, що позивач придбала житло вперше, та відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не мала сплачувати його. Листом від 01.09.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надало відповідь та повідомило, що не в змозі остаточно зробити висновок про придбання позивачем житла вперше, відтак підстави для складення подання на повернення збору з операцій купівлі - продажу нерухомого майна відсутні. Позивач вважає відмову відповідача в формуванні подання про повернення сплачених ним коштів необґрунтованою та протиправною, з огляду на що просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що на даний час не існує правових механізмів щодо звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які придбали житло вперше або повернення (відшкодування) їм сплаченого збору, зокрема порядку підтвердження факту первинного придбання житла. Окрім цього, органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями щодо визначення прав власності громадян на нерухоме майно та звільнення від сплати збору осіб, що придбавають майно вперше. Первинність придбавання нерухомого майна може бути встановлена судом. З огляду на викладене, з адміністративним позовом не погоджується та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьої особи пояснень щодо позову або відзиву до суду не надав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
З наявних матеріалів справи судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Корнійчук О.В., реєстровий №4142, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ", яке діяло від власного імені в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "ЖИТЛОБУД-1", позивач придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 32971481.
Під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8201,20 грн. - 1% від вартості квартири, що підтверджується квитанцією №0005652 від 27.08.2019 року.
Судом встановлено, що 27.08.2019 року позивачем було придбано житло вперше, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №221633247 від 27.08.2020 року, з якої вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про придбання позивачем іншого нерухомого майна.
27 серпня 2020 року представником позивача на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було направлено адвокатський запит щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості відповідним органом Державної казначейської служби у сумі 8201,20 грн., обґрунтовуючи це тим, що позивач придбала житло вперше, та відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не мала сплачувати його
Листом №2000-0507-8/60640 від 01.09.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надало відповідь та повідомило, що для встановлення факту придбання особою житла вперше, береться до уваги інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про те, що особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі, не приватизувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема, як частку в спільному майні подружжя, та дані про невикористання житлових чеків. За інформацією, наведеною у адвокатському запиті та доданих копій документів, зокрема, квитанції про перерахування суми збору, договору купівлі - продажу квартири, паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності неможливо остаточно зробити висновок про те, що позивач придбав житло вперше. Таким чином, підстави для складення подання на повернення збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відсутні.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" 26 червня 1997 року №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР), платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм вбачається, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа №819/1498/17), від 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 32971481, інших доказів придбання майна позивачем у власність відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що позивач в межах вказаної операції з придбання нерухомого майна не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є ПФУ, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, суд зазначає, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення ПФУ до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості ПФУ та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбало житло вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладається саме на державу.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17), 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17), 01.11.2018 року (справа №819/1353/17), 20.03.2018 (справа №819/1249/17), 10.09.2018 року (справа №819/1012/17) та 14.11.2019 року (справа №819/442/17).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбав житло вперше, а тому позивач має право на повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі - продажу.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не складення подання Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8201,20 грн., та як наслідок наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області подання (висновок) про повернення ОСОБА_1 8201,20 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією за №0005652 від 27.08.2019 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача, в якому просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 2460,00 грн..
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).
У частині 4,5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
На підтвердження понесених витрат представником позивача надані суду: договір про надання правової допомоги від 17.08.2020 року укладеного між адвокатським об'єднанням "Адвокатська компанія "Ульянов Бізнес Лойер", в особі керуючого партнера Пушкарьова Ігоря Олеговича та позивачем; реєстр дій та витрат на правовий захист відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 17.08.2020 року, акт виконаних робіт направлений на правовий захист позивача від 10.09.2020 року з надання правової допомоги за договором 17.08.2020 року на загальну суму 2460,00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Пушкарьова І.О. №2632 від 03.09.2012 року, ордер серія АХ №1020893 від 14.09.2020 року, рахунок на оплату №185 від 19.08.2020 року, квитанція №0.01810442508.1 від 21.08.2020 року.
Суд зазначає, що ч.7 ст.134 КАС України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем 12.10.2020 року до канцелярії суду подано заперечення на витрати правничої допомоги та зазначено, що вимога представника відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2460,00 грн., є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Також, суд зазначає, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.
При цьому, у акті виконаних робіт від 10.09.2020 року визначено розмір гонорару адвоката у загальній сумі 2460,00 грн., виходячи з наступного:
- надання усної консультації з вивченням документів укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики 1 година 200 грн.;
- складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду 5 годин 1500 грн.;
- складання відповіді на відзив відповідача 1 година 350 грн..
Зі змісту даного акту від 10.09.2020 року вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не мали впливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навиків.
Суд наполягає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, натомість деякі види наданих послуг, такі як надання усної консультації з вивченням документів укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики є, на думку суду, подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин.
При цьому, позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином відбувався аналіз документів та судової практики, і чому на таку підготовку витрачено саме таку кількість часу.
Окрім цього, дана справа не є складною, відноситься до справ незначної складності та Верховним Судом неодноразово висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.
Також суд зауважує, що акт виконаних робіт від 10.09.2020 року містить складання відповіді на відзив відповідача, однак матеріали справи не містять означеного документу.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є не співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 2460,00 грн., в даному випадку є необґрунтованою та завищеною.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання представника позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката, а саме у розмірі 1800,00 гривень (в тому числі 300,00 ПДВ), які підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області (61166, Харківська обл., місто Харків, вул.Бакуліна, буд.18, код ЄДРПОУ 37999654), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не складення подання Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8201,20 грн..
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова Харківської області подання (висновок) про повернення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) 8201,20 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією за №0005652 від 27.08.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1800 (одна тисяча вісімсот) грн. 00 коп. (у тому числі 300,00 грн. податок на додану вартість)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 22.10.2020 року.
Суддя Біленський О.О.