Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.10.2020 р. справа №520/11258/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - не прибув, розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Харківській області
проскасування наказу, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, поліцейський) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Харківській області №499 від 21.07.2020 р. "Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських Київського ВП ГУНП в Харківській області" в частині застосування до начальника сектору розкриття злочинів проти власності ВКП Київського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, Управління, ГУ, терорган НП) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноваженою особою.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник у період 30.08.2010р.-06.11.2015р. проходив публічну службу в органах та підрозділах внутрішніх справ України, дислокованих на території Харківської області, а у період з 07.11.2015р. і до теперішнього часу проходить публічну службу в органах Національної поліції України на посадах атестованих працівників.
11.02.2020 р. заявник був призначений на посаду начальника сектору розкриття злочинів проти власності відділення кримінальної поліції Київського ВП ГУ НП в Харківській області, за якою був прямим та безпосереднім начальником для поліцейських ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
У відповідності до листа начальника Київського ВП ГУНП в Харківській області №9467/119/61-2020 від 08.10.2020 р. у очолюваного ОСОБА_1 підрозділу знаходились на розгляді матеріали, пов'язані з розкриттям злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.
За відомостями органу досудового розслідування у кримінальному провадженні від 08.04.2019р. №42019220750000075 перелічені поліцейські у позаробочий час згідно з режимом функціонування Київського ВП ГУ НП в Харківській області (окрім епізоду 27.03.2020р. о 17:50год. та епізоду 13.05.2020р. о 16:10год.) у період 13.09.2019р. (тобто до настання події призначення заявника на посаду керівника підрозділу)-07.07.2020р. скоїли низку діянь, котрі містили ознаки вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.268 Кримінального кодексу України за непритягнення громадян до кримінальної відповідальності на підставі ст. 309 Кримінального кодексу України.
08.07.2020р. ГУ НП в Харківській області було видано наказ №1344 про призначення службового розслідування.
Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 20.07.2020р. (а.с.63-72) (далі за текстом - Висновок).
У тексті Висновку Дисциплінарною комісією викладені фактичні судження про незабезпечення заявником належного рівня службової дисципліни, котрий міг би унеможливити скоєння протиправних діянь підлеглими по службі поліцейськими, а також належного рівня правосвідомості, котрий міг би виключити скоєння протиправних діянь підлеглими по службі поліцейськими у сфері протидії корупції.
Згадані діяння кваліфіковані Дисциплінарною комісією як порушення поліцейським вимог п.п. 6,7 п. 1, ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та вимог п. 1, 2, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію".
Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
21.07.2020р. Управлінням із посиланням на Висновок було видано наказ №499, п.7 якого на заявника було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для видання згаданого наказу суб'єктом владних повноважень обрані положення ст.ст.11-14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а фактичною підставою послугувало судження про вчинення дисциплінарного проступку у вигляді діяння, відображеного у тексті Висновку.
Не погодившись із правомірністю накладеного дисциплінарного покарання, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію», а також Дисциплінарного статуту.
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.
Частиною 1 ст.2 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Як указано у ст.6 названого закону поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).
У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Таким чином, інститут Присяги поліцейського вже сам по собі забезпечує дотримання публічним службовцем закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій діяльності.
При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" інститут присяги поліцейського забезпечує необхідність виконання завдань поліції незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.
Окремо суд зважає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Отже, закон прямо покладає на поліцейського обов'язок із реагування як на кримінальні правопорушення або адміністративні правопорушення, так і на події.
У свою чергу, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень встановлені Законом України "Про запобігання корупції".
Так, п.п. "3" п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного закону встановлює, що поліцейські є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ст. 22 Закону України "Про запобігання корупції" особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
У силу положень ч. 1 ст. 24 Закону України "Про запобігання корупції" особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов'язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.
За визначенням ч.1 ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
У силу ч.3 ст.1 Статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов'язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Статуту визнається дисциплінарним проступком.
З метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
У спірних правовідносинах службове розслідування було призначено та проведено.
Недоліків в організації службового розслідування, а також нездоланних та непереборних дефектів у результатах службового розслідування судом під час вирішення спору не виявлено.
Ознак порушення прав та інтересів заявника у ході службового розслідування матеріали справи не містять.
Викладене у Висновку судження Дисциплінарної комісії про вчинення заявником порушення вимог п.п. 6,7 п. 1, ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та вимог п. 1, 2, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію" суд вважає юридично правильним та фактично підтвердженим, позаяк два епізоди позаслужбової діяльності (епізод, що мав місце 27.03.2020р. о 17:50год. та епізод, що мав місце 13.05.2020р. о 16:10год.) підлеглих заявнику по службі осіб припадають саме на робочий час функціонування тероргану Національної поліції України.
Порушень у кваліфікації Дисциплінарною комісією діяння заявником під час виконання обов'язків за посадою керівника підрозділу тероргану Національної поліції України, суд не знаходить.
Посилання Дисциплінарної комісії у даному конкретному випадку на приписи п.п. 6,7 п. 1, ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та п. 1, 2, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію" суд вважає вірними і достатніми в аспекті вчинення поліцейським дисциплінарного проступку.
Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.
Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: дисциплінарну комісію та керівника, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного (тобто межі дискреції цих суб'єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру).
У тексті Висновку Дисциплінарною комісією достатньою мірою викладені судження з приводу ставлення заявника до служби у спосіб відтворення змісту службової характеристики.
Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що повноваження керівників поліції з приводу накладення дисциплінарних покарань розмежовані приписами ст.20 Дисциплінарного статуту, згідно з якою керівник Національної поліції України уповноважений застосовувати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, до всіх поліцейських (ч.3 ст.20); інші керівники застосовують дисциплінарні стягнення в межах повноважень, визначених керівником Національної поліції України (ч.4 ст.20).
У свою чергу, згідно з п.п. 17 п. 4 Положення про Головне управління Національної поліції в Харківській області, затвердженого наказом Національної поліції України №709 від 12.07.2019 р. , керівник ГУНП вирішує в установленому законодавством порядку питання заохочення та притягнення до дисципланарної відповідальності працівників ГУНП.
Тому підсумково суд вважає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку обставини діяння поліцейського з'ясувала повно, оцінила вірно, вчинене поліцейським діяння кваліфікувала правильно, норму закону визначила неналежну, зміст норми права витлумачила відповідно до її дійсної суті, а, відтак, забезпечила дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (засадничих гарантій притягнення особи до відповідальності не порушила).
Так, Дисциплінарною комісією були взяті до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом аспекти, котрі здатні вплинути на міру відповідальності поліцейського, який не створив в очолюваному підрозділі таких умов несення служби, не забезпечив досягнення такого рівня додержання дисципліни та рівня правосвідомості, який би виключав ймовірність вчинення протиправних діянь у службовий час згідно з режимом функціонування Київського ВП ГУ НП в Харківській області.
Наслідки цього проступку є явними та очевидними і не підлягають окремому викладенню у тексті Висновку.
Як установлено судом, владний суб'єкт - керівник Управління у спірних правовідносинах діяв виключно на реалізацію суджень Висновку Дисциплінарної комісії.
Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб'єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері поліцейської діяльності судом не виявлено.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи змістом належних норм права та приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом були подані докази відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже відсутність дієвого контролю за підлеглими по службі особами у робочий час явно та очевидно утворює склад дисциплінарного проступку навіть за рахунок порушення лише вимог п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.5 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" безвідносно до будь-яких інших норм права.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з'ясував повно, діяння поліцейського кваліфікував правильно, норму закону визначив вірно, зміст приписів цієї норми витлумачив без помилок (перекручень), взяв до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом фактори, наслідки вчиненого поліцейським діяння не спотворив, міру юридичної відповідальності обрав без явного та очевидно нерозумного перевищення меж свободи адміністративного розсуду.
Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб'єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 21 жовтня 2020 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.