16 жовтня 2020 року м.Київ №320/6586/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є.;
при секретарі судового засідання - Чорнобровенко Ю.В.;
за участі представника третьої особи - Хильницької В.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження, в межах підготовчого судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в особі її територіального підрозділу - Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, третіх осіб: Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л., Президента України Зеленського В.О. про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
в провадженні Київського окружного адміністративного суду знаходиться справа №320/6586/18 за зверненням громадянина України ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в особі її територіального підрозділу - Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області, треті особи: Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Денісова Л.Л., Президент України Зеленський В.О. про визнання протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у паперовому вигляді та зобов'язання видати такий паспорт.
Під час розгляду справи, судом встановлено таке:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з обмеженими можливостями здоров'я, тобто інвалідом.
За висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №79 від 05.02.2020, страждає на психічне захворювання, внаслідок якого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
ОСОБА_1 є сиротою, позбавлений батьківського піклування та опіки з боку держави. Після смерті матері - ОСОБА_2 , 09.08.2018 р., був поміщений до спеціалізованого відділення №2 Вороньківської санітарно-дільничної лікарні Бориспільської ЦРЛ, звідки викрадений невідомими особами та примусово, всупереч його волі та свідомому бажанню, шляхом присилування, утримується ними.
У грудні 2018, до Київського окружного адміністративного суду, начебто від імені ОСОБА_1 , надійшов позов з вимогами до ДМС видати йому паспорт у паперовому вигляді, що виключає можливість ідентифікації особистості та контролю за її пересуванням. Встановлені обставини послугували підставою для висновку суду про підроблення документів на ім'я ОСОБА_1 та звернення від його імені з метою, яка суперечить правам та інтересам заявника.
Ухвалами суду від 26.09.2019 та 18.03.2019, скерованими до Головного слідчого управління Національної поліції України та Генерального прокурора України на слідчих було покладено обов'язок внести до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.149 КК України (торгівля людьми) та ст.ст. 190, 358 КК України (шахрайство та підроблення документів).
На вимогу суду такі відомості до ЄДРДР були внесені: за ст.149 КК України (торгівля людьми) -кримінальне провадження №12019000000000028, та за ст. 358 та ст.190 КК України (шахрайство, підроблення документів) -кримінальне провадження №120129100000000347.
Водночас, 21.08.2020, на адресу суду надійшло письмове повідомлення Печерського управління поліції ГУ НП в м. Києві про загадкову втрату кримінального провадження №120129100000000347, порушеного за ст.ст.190, 358 КК України.
При цьому ніхто із посадових осіб органів поліції - Печерського УП ГУ НП в м. Києві та прокурорів - процесуальних керівників місцевої прокуратури Києва №6, до відповідальності за недбалість не притягнутий; досудове розслідування у вищевказаному провадженні, припинено.
Щодо кримінального провадження №12019000000000028, із наявної у суду інформації, вказана справа безпідставно та, з порушенням правил підслідності, була передана із Головного слідчого управління Національної поліції України до слідчого управління ГУ НП в Київській області. Проведення досудового розслідування навмисно загальмоване, будь-яких дій, спрямованих на припинення насильства над ОСОБА_1 ,. працівниками поліції не вчинено.
В порядку захисту прав та інтересів ОСОБА_1 судом було винесено більше 30 ухвал, які направлені до виконання у правоохоронні органи, органи державної влади та місцевого самоврядування , але всі судові фактично проігноровані.
Оскільки повноваження третьої гілки влади України виявились недостатніми для забезпечення людині права на життя, до участі у розгляді справи була залучена Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Денісова Л.Л., яку поставлено до відома про все вищевикладене, в тому числі і щодо викрадення ОСОБА_1 .
У зв'язку з подіями цієї справи, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке:
за даними фахівців Інтерполу, серед причин, які гальмують вирішення проблеми торгівлі людьми в Україні, є неефективне врядування.
Україна посідає 49 позицію зі 167 країн світу в рейтингу поширеності сучасного рабства.
Наразі в умовах рабства живуть 681 тисяча українців.
Торгівля людьми залишається однією із найприбутковіших галузей кримінального бізнесу, що розвивається стрімкими темпами в світі. На цьому наголосила і президентка ГО «Ла Страда-Україна» ОСОБА_3 . Щорічний світовий прибуток кримінального сектору цієї сфери, за показниками різних джерел, становить від 5 до 7 мільярдів доларів на рік.
Україна також кілька років поспіль є країною-постачальницею людського матеріалу.
20 червня 2019 року, Державний департамент США оприлюднив щорічний звіт, який стосується торгівлі людьми, за показниками якого Україна віднесена до країн другої групи за кількістю проданих людей. Жертвою торгівців людьми може стати будь-яка особа, незалежно від віку, статі та займаного соціального становища.
Безумовно, що основними уразливими категоріями осіб, які потрапили до групи ризику є: незаміжні жінки; самотні матері; молодь, діти вулиці, діти-сироти, вихідці з неблагополучних сімей; бідні, малозабезпечені особи та особи з проблемами психічного розладу.
Однак, останнім часом відмічається і тенденція поступового збільшення випадків викрадення цілком самодостатніх людей.
Різновид торгівлі людьми становить торгівля вилученими органами. Державний департамент США у доповіді за 2019 вказав, що тільки в Америці на пересадку органів офіційно очікують приблизно 2,5 мільйони людей.
Орієнтовна вартість рогівки ока становить від 4 до 15 тисяч евро; нирки - 250 000 евро; Китай, Індія -15-16 000 евро; легенів від 80 000 до 150 000 евро; печінки від 150 000 -550 000 евро; кісткового мозку від 20 000 евро за грам тощо.
Приблизна вартість людини, органи якої будуть використані для вилучення, коливається від 500 000 до 1 000 000 евро.
Це означає, що кожний українець потенційно може стати жертвою торгівців живим товаром.
Сумна статистика канібалізму та рабства в Україні, крім морального аспекту, обумовлена протиправною бездіяльністю правоохоронних органів та посадових осіб, до кола обов'язків яких входить захист громадян від посягань на їхнє життя та здоров'я.
Після того, як судом було встановлено місцеперебування хворого ОСОБА_1 , якого постійно переховують, переміщують та незаконно передають від однієї особи до іншої, Уповноваженого ВРУ було зобов'язано терміново вжити заходів для повернення його до медичної установи та встановлення над ним опіки.
Однак, дієвої реакції на вимоги суду не послідувало, натомість були отримані «відписки» позбавлені змістовного наповнення, а головне результату і, як наслідок,- зникнення ОСОБА_1 .
Суд констатує, що ОСОБА_4 у питанні захисту порушених прав людини займає позицію опосередкованого, стороннього спостерігача, уникаючи предметного здійснення парламентського контролю та, не докладає жодних зусиль, спрямованих на виконання завдань інституції Уповноваженого.
Суд також звертає увагу, що протиправна бездіяльність ОСОБА_4 як посадової особи органу, створеного для захисту прав громадян України, неодноразово була предметом розгляду суду за зверненням тих самих громадян, що підтверджено рішеннями справ №№ 640/21689/18; 826/10777/17; 640/21535/18; 640/4094/19; 640/21535/18.
Отже, факти неправомірного та несумлінного виконання покладених на Уповноваженого ВРУ з прав людини обов'язків, є юридично встановленими.
Положеннями ст. 101 Конституції України унормовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Ця стаття кореспондується із приписами ч.1 ст.1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Згідно із Законом України від 23.12.1997 №776/97-ВР, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 1).
Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод, - (ч.ч. 1, 2 ст. 4). Пунктом 11 ст. 13 Закону №776 встановлено право Уповноваженого направляти у відповідні органи акти реагування у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів. Відповідно до ст. 14 Закону №776 Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права.
Як визначено у ч. 3 ст. 15 Закону №776, подання Уповноваженого - акт, який вноситься до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.
Для реалізації покладених на Уповноваженого обов'язків, Законом України №776, йому надано 14 різновидів прав, зокрема і право звернення до суду в порядку захисту прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями); направляти у відповідні органи акти реагування у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері.
Крім того, 24 вересня 2020, між МВС та Уповноваженою з прав людини ОСОБА_4 був підписаний меморандум з метою забезпечення гарантій державного захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів громадян; консолідації зусиль, спрямованих на співпрацю в частині попередження, виявлення та недопущення порушення прав та свобод людини в діяльності органів міністерства внутрішніх справ України.
Аналіз норм чинного законодавства дає ґрунтовні підстави для висновку, що Уповноважений Верховної ради України з прав людини має майже необмежений обсяг правових інструментів та важелів впливу на діяльність правоохоронних та державних органів задля забезпечення невід'ємного права кожного, - права на життя.
У ст. 7 Закону України №776 викладено зміст присяги Уповноваженого, яка зобов'язує останнього «…сумлінно захищати права і свободи людини і громадянина, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Конституції України і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю. Зобов'язує діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина".
ОСОБА_4 порушила надану нею присягу керуватися власною совістю, принаймні стосовно хворого ОСОБА_1 , завідомо залишивши його без допомоги у стані небезпечному для життя, позбавленого можливості до самозбереження через хворобу.
На підставі п.1 ч.2 ст.9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України» Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі порушення присяги.
Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України.
Частиною 2 ст.1 Закону України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України» передбачено, що тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України це колегіальний тимчасовий орган Верховної Ради України, що створюється з числа народних депутатів України для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради України на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених Верховною Радою України, крім випадку прийняття Верховною Радою України рішення про створення спеціальної комісії з правами головного комітету для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України.
Організація і порядок діяльності слідчих комісій та спеціальних комісій визначаються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України "Про Регламент Верховної Ради України, цим та іншими законами України,- ч.3 ст.1 Закону України №400.
Тимчасова спеціальна комісія утворюється з числа народних депутатів, які дали на це згоду. Кількісний склад ТСК формується з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій (депутатських груп). Про утворення ТСК Верховна Рада приймає постанову.
Підставами для утворення слідчої (спеціальної) комісії можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, що становлять суспільний інтерес.
З огляду на що, суд зазначає, що функціонування інституту омбудсмана є важливим елементом системи правового захисту прав і свобод особи, що забезпечує рівність та справедливість у суспільстві. Як політико-правовий інститут захисту прав людини омбудсман є необхідною формою розвитку та зміцнення демократії, оскільки забезпечує взаємозв'язок між особою та державними інституціями, захищає права і свободи людини від їх порушень з боку владних структур, а також відновлює їх у визначеному законом порядку, тому така діяльність безумовно викликає інтерес суспільства.
Таким чином, предметом розгляду Верховної Ради України в особі спеціальної комісії повинні стати випадки системного нехтування Уповноваженою з прав людини ОСОБА_4 своїми обов'язками захисника прав громадян України та порушення нею присяги, Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
Ураховуючи вищевикладене, керуючись статтями 243, 248, 249, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
направити окрему ухвалу Голові Верховної Ради України - Разумкову Дмитру Олександровичу для ініціювання Верховною Радою України створення слідчої (спеціальної) комісії щодо розгляду питання про порушення Уповноваженою Верховної Ради України з прав людини Денісовою Людмилою Леонтіївною Конституції України та Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.