ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
24 лютого 2010 року 12:05 № 2а-13229/09/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі Попові В.С. за участю представників сторін:
від позивача: Луговської В.В., представник
від відповідачів: Корнієнко В.І., представник, Мацюк О.В. -начальник ВДВС
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління юстиції у місті Києві
Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції
про зобов'язання вчинити дії.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.02.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 (далі -Позивач) звернувся до Головного управління юстиції у м. Києві (далі -Відповідач 1), відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві (далі -Відповідач 2) з адміністративним позовом, в якому просив (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог): зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві скасувати Наказ № 1025/03 від 25.06.2009р. про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України; зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві виключити запис у трудовій книжці АС № НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України; зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції з 25.05.2009р.; зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві (Відповідач-1) звільнити ОСОБА_1 з посади головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції з 10.06.2009р. за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням ; зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві (Відповідач-1) виплатити ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25.05.2009р по 10.06.2009 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення з роботи Позивач вважає протиправним, оскільки прогулу він не вчиняв, причиною невиходу на роботу стала його тимчасова непрацездатність, яка підтверджується довідками лікаря. На думку Позивача, Відповідач 1, звільняючи його з посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП), безпідставно не взяв до уваги перебування його на лікарняному та подану заяву про звільнення за власним бажанням.
У судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.
Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечили, оскільки вважають, що звільнення Позивача відбулося на законних підставах за результатами перевірки, якою встановлено факт відсутності позивача на робочому місці 25.05.2009 року. Також, представники відповідачів наполягали на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки Позивачем було пропущено місячний строк, встановлений КЗпП.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З 02.04.2007 року позивача переведено на посаду головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.
Згідно з актом від 25.05.2009 р., складеного головним спеціалістом відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Лук'яненком Т.В. у присутності начальника відділу Мацюк О.В. та головного державного виконавця Дем'янової Л.О., позивач 25.05.2009 р. з 09:00 до 18:00 був відсутній на робочому місці.
Наказом Головного управління юстиції у місті Києві від 25.06.2009 р. №1025/03 за порушення трудової дисципліни, яке виявилось у порушенні вимог правил трудового розпорядку для працівників органів системи юстиції м. Києва, а саме прогул (відсутність на роботі 25.05.2009 р.), на підставі статті 148 КЗпП України Позивача звільнено з займаної посади 25.05.2009 року за прогул без поважної причини відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.
З наказом про звільнення Позивач був ознайомлений 14.07.2009 р., про що свідчить його підпис із зазначенням дати.
Підставою для прийняття наказу про звільнення Позивача стали подання заступника начальника управління відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Мацюк О.В. та акт службового розслідування від 02.06.2009 р.
Як зазначено представниками відповідачів, акт службового розслідування стосувався іншого працівника, підставою для звільнення позивача було тільки подання.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (з наступними змінами та доповненнями) державна служба в Україні -це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Частиною першою статті 14 цього Закону встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Водночас, за змістом статті 30 Закону України "Про державну службу" підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені Кодексом законів про працю України та спеціальні, які визначені як в Законі так і в інших правових актах.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 р. №202/98-ВР, заступники начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, головні державні виконавці, старші державні виконавці та державні виконавці таких відділів призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Статтею 11 вказаного Закону встановлено, що державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом (частина перша).
Позивача було звільнено на загальних підставах, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, за яким трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Таким чином, необхідними підставами для звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі більше трьох годин за умови відсутності поважних причин.
Як вже зазначалось, актом від 25.05.2009 р. зафіксовано, що Позивач 25.05.2009 р. з 09:00 до 18:00 був відсутній на робочому місці. Позивачем у позовній заяві не заперечувалося відсутності на робочому місці 25.05.2009 р. При цьому, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що саме 25.05.2009 р. у зв'язку зі станом здоров'я позивач не міг вийти на роботу, тому був змушений звернутись до медичної установи, а після огляду лікаря, зважаючи на загострення хвороби, на роботу не пішов.
Під час розгляду справи за клопотанням представника Відповідача 1 судом було зроблено запити про надання інформації щодо звернення Позивача 25.05.2009 р. за медичною допомогою.
Листом Київської міської клінічної лікарні №8 від 22.12.2009 р. №2191 повідомлено, що в обліковій медичній документації лікарні звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою не зареєстровано. Водночас, у цьому листі йдеться про звернення ОСОБА_1 до лікаря-ортопеда-травматолога Каришева І.С., з проханням оглянути з приводу болі в поперековому відділі хребта. За результатами огляду лікарем був виданий бланк застарілого взірця, на якому зафіксовано результати огляду (діагноз та рекомендації), засвідчені підписом та печаткою лікаря Каришева І.С.
У матеріалах справи міститься консультативний висновок ("консультативное заключение") від 25.05.2009 р., з відтиском печатки лікаря Каришева Ігоря Сергійовича та підписом. У висновку зазначено про остеохандроз поперекового відділу хребта, больовий та невротичний синдром, з наданням відповідних рекомендацій.
Територіальне медичне об'єднання м. Києва Лівобережне листом від 21.12.2009 р. №2669/02 повідомило суд про звернення ОСОБА_1, 07.05.2009 р. до травматолога-ортопеда Каришева І.С., який підтвердив діагноз, встановлений у консультативному висновку.
Оцінюючи консультативний висновок лікаря Каришева І.С., листи Київської міської клінічної лікарні №8 та Територіального медичного об'єднання м. Києва «Лівобережне», а також враховуючи підтвердження діагнозу лікарем Каришевим І.С. та надання лікарняного Позивачеві 01.06.2009 р., суд дійшов висновку про наявність поважності причин відсутності останнього на робочому місці 25.05.2009 р., що пов'язано зі станом здоров'я.
Порушення лікарем процедури реєстрації Позивача та оформлення листка тимчасової непрацездатності не спростовують факту його звернення за медичною допомогою.
Наявні в матеріалах справи докази переконливо свідчать про хворобливий стан позивача та його непрацездатність, у зв'язку з чим суд доходить висновків про поважність причини відсутності на робочому місті.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Враховуючи поважність причин відсутності на робочому місті, звільнення Позивача без врахування того, що він був тимчасово непрацездатним, суд дійшов висновку про незаконність його звільнення, оскільки не дотримано вимог пункту 4 частини першої статті, частини третьої статті 40 КЗпП.
Іншою підставою для задоволення позовних вимог суд відзначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Отже, вищезазначеною нормою передбачено тільки одну передумову розірвання трудового договору за ініціативою працівника, і відповідно одну дію, яка має бути вчинена працівником для розірвання трудового договору -подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Також зазначеною правовою нормою визначено максимальний строк, протягом якого має прийматися рішення про звільнення за власним бажанням.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.09р. позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням з 10.06.09р., отримання зазначеної заяви 09.06.09р. відповідачами не заперечується та підтверджується копією сторінки книги реєстрації заяв відповідача2 та відбитком штампу відповідача 1 на супровідному листі.
Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП, суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Оскільки оскаржуваний наказ було винесено 25.06.09р., тобто на п'ятнадцятий день від дати, зазначеної датою звільнення позивачем (10.06.09р.), судом вбачається, що оскаржуваний наказ винесено з перевищенням строку, визначеного статтею 38 КЗпП.
Таким чином, після отримання заяви позивача про звільнення за власним бажанням, відповідачами було пропущено строк, протягом якого було можливим застосування дисциплінарного стягнення до звільнення позивача за власним бажанням, тому відповідач1 був зобов'язаний звільнити позивача на підставі поданої ним заяви не пізніше 24.06.09р.
Згідно зі статтею 148 КЗпП, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці (частина перша). Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (частина друга). Зважаючи на термін перебування Позивача на лікарняному, Відповідачем 1 дотримано строки застосування дисциплінарного стягнення.
На думку відповідачів, Позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском місячного строку, як це встановлено у статті 233 КЗпП, що є підставою для відмови у задоволенні позову, тому наполягали на застосуванні строків звернення до суду.
Відповідно до статі 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів (частина друга). Статтею 100 КАС України встановлено, що порушення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на ньому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (частина друга).
Статтею 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З наказом від 25.06.2009 р. №1025/03 про звільнення Позивач ознайомився 14.07.2009 р., про що свідчить його підпис із зазначенням дати. З матеріалів справи вбачається, що до Окружного адміністративного суду міста Києва Позивач звернувся 27.10.2009 р. (відмітка канцелярії суду)
Представник Позивача пояснила, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки застосовувати слід річний строк, визначений статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, судом вбачається, що порушення місячного терміну в даному випадку мало місце, проте відбулось з поважних причин, а саме -звернення з позовом до районного суду в порядку цивільного судочинства. І лише після закриття провадження у справі, Позивач дізнався, до якого компетентного суду слід звертатися за захистом своїх прав. На підтвердження цього, суд посилається на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07.10.2009 р. у справі №2-4104/09 про закриття провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у м. Києві, відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Копію даної ухвали було засвідчено 15.10.09р.
Оцінюючи наведене, суд дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду Позивачем пропущений з поважних причин. Про це свідчить намір Позивача захистити своє право в суді та необізнаність з підсудністю даної справи.
За таких обставин суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною.
При цьому, суд доходить висновків, що процедура поновлення процесуального строку, передбачена статтею 102 Кодексу адміністративного судочинства України, не поширюється на строк звернення до суду, оскільки даний строк не є процесуальним строком, у розумінні статті 101 КАС України.
У зв'язку з викладеним, судом вбачається за можливе не застосовувати наслідки пропуску строку звернення до суду, навіть за умови відсутності щодо цього клопотання позивача чи його представника.
Розглядаючи вимоги про поновлення на роботі, суд доходить висновків, що задоволення зазначених вимог унеможливлено вимогою про зобов'язання звільнити на підставі поданої за власним бажанням заяви, оскільки рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу (пункт 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
При цьому суд враховує, що виконання судового рішення не може хронологічно передувати його винесенню, а заяву про звільнення позивачем подано 09.06.09р.
Згідно з частиною першою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п.2 ч.1); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (п.3 ч.1).
Проте суд доходить висновків, що рішення по даній справі не є рішенням про поновлення на роботі, враховуючи те, що однією з позовних вимог позивачем визначено зобов'язання звільнити за власним бажанням на підставі поданої позивачем заяви.
Вирішуючи питання про допуск до негайного виконання постанови в частині зобов'язання Головного управління юстиції у місті Києві виплатити ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25.05.2009р. по 10.06.2009р. суд враховує, що у позовних вимогах представником позивача не було конкретизовано суми середньої заробітної плати та не висунуто вимог про стягнення.
Викладене не дає суду змоги допустити постанову до негайного виконання з огляду на відсутність рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Щодо вимоги про зобов'язання Відповідача 1 звільнити Позивача за власним бажанням на підставі заяви останнього з 10.06.2009р., то суд вважає, що така вимога підлягає частковому задоволенню, оскільки статтею 38 Кодексу законів про працю України передбачено обов'язок працедавця звільнити працівника після подання заяви про звільнення.
В частині визначення дати звільнення судом вбачається, що це питання віднесено до дискреційних (виключних) повноважень працедавця, в межах визначеного статтею 38 КЗпП строків.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги вбачаються судом обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вимог пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України щодо прав суду при вирішенні справи.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 99, 100, 158-163, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Скасувати Наказ Головного управління юстиції у місті Києві №1025/03 від 25.06.2009р. в частині пунктів 1 та 2.
3. Зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві виключити запис у трудовій книжці №НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.
4. Зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі поданої ОСОБА_1 09.06.09р. заяви про звільнення.
5. Зобов'язати Головне управління юстиції у місті Києві виплатити ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25.05.2009р. по 10.06.2009р.
6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.К. Каракашьян