м. Вінниця
21 жовтня 2020 р. Справа № 120/3191/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни , розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразовою грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби № 167 від 30.11.2019
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, як особі, що має ІІІ групу інвалідності з 22.07.2019 відповідно до Постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 у 250-кратному розмірі прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що згідно довідки МСЕК серії 3-14ПЕ № 010396 від 24.10.2001 йому встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Згодом, відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААБ № 366412 від 25.09.2019 йому встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини «безстроково». З метою реалізації соціального правового захисту військовослужбовців, передбаченого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивач вважає, що має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язано із захистом Батьківщини, проте, відповідач своїм рішенням, оформленим протоколом Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 167 від 30.11.2019 відмовив йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням комісії Міністерства оборони України, позивач звернувся з даним позовом та просить суд зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу.
Ухвалою суду від 14.07.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недолків.
29.07.2020 від позивача надійшли матеріали на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 03.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в письмовому провадженні. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.
У встановлений судом строк, від Міністерства оборони України надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки позивачу ІІІ групу інвалідності вперше було встановлено у 2001 році, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Також вказав, що пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Таким чином, у зв'язку із зміною причини інвалідності у позивача понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, останній не має права на виплату одноразової грошової допомоги.
08.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує щодо доводів відповідача та просить адміністративний позов задовольнити.
Суд, дослідивши матеріали справи та докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 отримує пенсію з 1994 року, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 виданого 22.08.1994.
Відповідно до довідки МСЕК серії 3-14ПЕ № 010396 від 24.10.2001 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Інвалідність позивачу встановлена до 01.08.2002.
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 позивач отримував пенсію по інвалідності з 01.08.2001 по 30.07.2002.
В період з 2015 по 2018 ОСОБА_1 приймав участь в антитерористичній операції та 18.07.2015 під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення) № 1318 ід 04.04.2016 виданою за підписом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
12.01.2018 ОСОБА_1 під час інженерного обладнання позиції (Кондор) населеного пункту Верхньоторецьке зони проведення АТО, отримав тупу травму правого колінного суглобу, пошкодження внутрішнього меніску, що підтверджується довідкою про обставини травми № 79 від 02.02.2018 виданою за підписом ТВО командира військової частини НОМЕР_3 .
Наказом командира 95 окремої десантно-штурмової бригади (по особовому складу) № 18-РС від 01.03.2019 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за п. 2 п.п. «б» (за станом здоров'я).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 55 від 05.03.2019 ОСОБА_1 з 05.03.2019 виключено із списків особового складу частини та знято з всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Тульчинського РВК Вінницької області.
22.07.2019 Вінницькою обласною медико-соціальною комісією № 1, за результатами огляду, позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою серії 12 ААБ № 366412 від 22.07.2019 та встановлено15% втрати працездатності.
З метою реалізації соціального правового захисту військовослужбовців, передбаченого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням IІІ групи інвалідності, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.11.2019 № 167 було відмовлено у виплаті одноразової грошової у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2001 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а також з підстав визначених п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, а саме, у разі зміни ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Натомість позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив ОСОБА_1 про рішення оформлене протоколом № 167 від 30.11.2019 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким відмовлено позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
У відповідності до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII; слід застосовувати в редакції, чинній на момент прийняття рішення, яким позивачеві відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Пунктами 2, 4 статті 16-3 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразовоої грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
При цьому, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Відтак, наведені приписи свідчать про право військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. При цьому, передбачено випадки, за яких одноразова грошова допомога не виплачується; так, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Судом встановлено, що за наслідками огляду позивача 24.10.2001, йому встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії 3-14ПЕ № 010396 від 24.10.2001.
22.07.2019 Вінницькою обласною медико-соціальною експертною комісією №1 за результатами огляду ОСОБА_1 йому встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини та встановлено 15% втрати працездатності.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до довідки МСЕК серії 3-14ПЕ № 010396 від 24.10.2001 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії строком на 1 рік до 01.08.2002, а згідно довідки МСЕК серії №12 ААБ №366412 від 22.07.2019 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку з травмою, пов'язаною з захистом Батьківщини безтерміново.
Як зазначає сам позивач та не заперечується відповідачем, після серпня 2002 група інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії йому не продовжувалась, більше того, згідно відмітки у пенсійному посвідченні № НОМЕР_1 , позивач з 30.07.2002 не отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи.
Тобто, позивачу вперше встановлено інвалідність 22.07.2019, з чим Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується виплата одноразової грошової допомоги.
При цьому, на переконання суду, випадки, за яких одноразова грошова допомога не виплачується, що передбачені абзацом 2 пункту 8 Порядку №975, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, адже у вказаному абзаці наведено винятки, за наявності яких така допомога не виплачується, за умови, що такі настали понад дворічний термін саме після первинного встановлення інвалідності. Оскільки первинно ОСОБА_1 встановлено інвалідність лише 22.07.2019, тому позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з 22.07.2019.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №120/3358/19-а, від 26 травня 2020 року у справах №240/10786/19 та №281/490/17, від 28 травня 2020 року у справі №240/10373/19 та ряду інших.
Відтак, в ході судового розгляду встановлено, що інвалідність позивачу встановлена вперше 22.07.2019 внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що свідчить про наявність підстав для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII у 250-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
За наведених вище обставин відповідачем необґрунтовано відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, визначених абзацом 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, оскільки у даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв'язку із встановленням позивачу групи інвалідності вперше, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.
За наведених обставин позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, що оформлене протоколом від 30.11.2019 №167, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд може прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини")..
В п. 145 рішення від 1511.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 30.11.2019 №167, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні з 22.07.2019 одноразової грошової допомоги, тому позовна вимога щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, також підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності бездіяльності, та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, що оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 30.11.2019 №167 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 з 22.07.2019 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призначені на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034022)
Рішення в повному обсязі складено: 21.10.2020.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна