?
22 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/12300/19
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020
у справі № 910/12300/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Дук Тетяни Миколаївни
до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», скаржник)
про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити дії,
АТ КБ «ПриватБанк» 06.10.2020 (згідно з кур'єрськими відмітками) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 (повний текст постанови виготовлений 09.09.2020) у справі № 910/12300/19, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки наведену касаційну скаргу подано 06.10.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, перевіряти матеріали цієї скарги слід, зважаючи на приписи Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 року (далі - ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягало невірне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що судові рішення оскаржуються з підстав неправильного застосування судами норм права та незастосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому в обґрунтування своєї правової позиції скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував та не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні жодного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас Касаційний господарський суд відзначає, що відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак дана норма, а також чинний ГПК України не містить посилань на обов'язок суду зазначати (перераховувати) в ухваленому судовому рішенні всі враховані/невраховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду. Тобто зазначеною нормою закріплені дискреційні повноваження суду в межах процесуального законодавства на власний розсуд вирішувати питання щодо наведення/ненаведення постанови Верховного Суду при ухваленні судового рішення.
Верховний Суд наголошує, що визначати, обґрунтовувати та вказувати у поданій касаційній скарзі підставу для касаційного оскарження, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності та рівності перед законом та судом, покладається саме на скаржника. Отже, виключно скаржнику належить право вибору підстави для касаційного оскарження судового рішення, зокрема і, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, при цьому саме скаржник має вказати постанову Верховного Суду, яка не була врахована судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
При цьому слід відзначити і те, що доводи касаційної скарги зводяться в цілому до власного викладення обставин справи стороною по справі та оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також вирішувати питання щодо достовірності доказів, додатково перевіряти докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України.
З огляду на викладене Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки у порушення цього пункту, у ній не зазначено належного обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також належного обґрунтування того, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій. Тобто скаржнику необхідно вказано, які саме норми права порушенні судами попередніх інстанцій, та зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
За приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 становить 1921, 00 грн.
Так, звертаючись із касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати у повному обсязі судові рішення, якими задоволенні позовні вимоги позивача та визнано дії банку неправомірними щодо встановлення обмежень по рахунку позивача та зобов'язано відповідача зняти обмеження з поточного рахунку позивача. Тобто касатором оскаржуються дві немайнові вимоги, заявлені позивачем.
З урахуванням вищенаведеного розмір судового збору за подання касаційної скарги становить 7 684, 00 грн. [(1921,00 грн. * 2) *200%].
Натомість скаржником до касаційної скарги на підтвердження доказів сплати судового збору надано платіжне доручення від 01.10.2020 №PROM1B26P1 на суму 3524,00 грн.
З огляду на викладене АТ КБ «ПриватБанк» необхідно доплатити суму судового збору за подання касаційної скарги у справі №910/12300/19 у розмірі 4 160,00 грн. (7684, 00-3524,00).
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» необхідно: належно обґрунтувати необхідність відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (конкретизувати норми права, порушенні судами попередніх інстанцій, та зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні), або навести іншу підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) пунктом (пунктами) частини другої статті 287 ГПК України з відповідним обґрунтуванням, а також належно обґрунтувати у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій; надати оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у сумі 4 160, 00 грн. за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- Отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102;
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102;
- Найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Подане скаржником клопотання у цій справі буде розглянуто після усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі № 910/12300/19 - залишити без руху.
2. Надати Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул.О.Копиленка,6.
3. Роз'яснити Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, судом буде повернута касаційна скарга на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова