Справа № 420/8207/20
21 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований АДРЕСА_1 ; прож. АДРЕСА_2 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107), третя особа на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65058) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду з адміністративним позовом (а.с. 31-37, 51-54) звернувся ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ), третя особа на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС), у якому позивач просить суд:
- визнати противним та скасувати рішення відповідача, викладене в листі №1500-0502-8/54182 від 06.08.2020 року щодо відсутності підстав дня повернення йому помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна від 11.01.2019 року у розмірі 9308,00 грн;
- зобов'язати відповідача сформувати та подати до ГУ ДКС подання про повернення йому - ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна від 11.01.2019 року у розмірі 9308,00 грн відповідно до квитанції №ПН773525 від 11.01.2019 року.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн та на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Позивач вказав, що 11.01.2019 року при укладені договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ним було помилково сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 9308,00 грн відповідно до квитанції №ПН773525 від 11.01.2019 року (1% від вартості придбаного нерухомого майна), оскільки не було враховано те, що він вперше купував житло і тому згідно приписів абз. 1 п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон № 400/97) не мав обов'язку по сплаті цього збору.
На його звернення про повернення раніше надмірно сплачених коштів шляхом формування та подання до ГУ ПФУ заяви про повернення йому помилково сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, до якого ним наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217859842 від 27.07.2020 року, що підтверджував факт першого придбання житла 11.01.2019 року, він отримав відповідь від ГУ ПФУ, якою йому відмовлено з посиланням на відсутність повного документарного підтвердження того, що дане нерухоме майно придбане вперше.
Позивач у позові звертає увагу на те, що відповідач у відповіді на його звернення не навів фактів, які б спростовували його твердження щодо придбання житла вперше.
В обґрунтуванням позовних вимог позивач також зазначив, що в Україні дійсно відсутній дієвий механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала житло в період з 19.08.1999 року до 01.07.2004 року, коли почав функціонувати та поступово наповнюватися Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень. Тобто єдиним способом перевірки факту придбання особою житла за цей період може бути перевірка архівів всіх БТІ на території України, що силами територіального органу ПФУ виконати неможливо, а держава не забезпечила переведення відомостей паперових архівів БТІ в форму електронних баз даних. Таким чином, ані він як набувач нерухомого майна, ані територіальні органи ПФУ не мають механізмів достовірно встановити/підтвердити факт придбання житла конкретно ним вперше за період з 19.08.1999 до 01.01.2013 року. Але відповідач є суб'єктом владних повноважень, тому його посилання на відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше не заслуговують на увагу, оскільки саме держава повинна була створити такий механізм, а не перекладати тягар його відсутності на особу, що не є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування.
Позивач вважає, що є очевидним, що відмова, викладена у листі-відповіді ГУ ПФУ №1500-0502-8/54182 від 06.08.2020 року не відповідає критеріям правомірної дії суб'єкта владних повноважень, наведеним в частині другій статті 2 КАС України. Позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 31.08.2020 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 09.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено, що розгляд справи відбудеться за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін у справі за наявними матеріалами.
Відповідачем 18.09.2020 року (а.с 59-60) поданий до суду відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що передбачене п. 9 ст. 1 Закону № 400/97 виключення щодо не сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості нерухомого майна фізичним особам, що придбають житло вперше, не може бути застосовано до позивача, оскільки лише з 01.01.2013 функціонує Державний реєстр прав на нерухоме майно як єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав, що включає в себе відомості про зареєстровані лише після 01.01.2013 речові права, що були внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а тому не є повним реєстром щодо прав на нерухоме майно. Таким чином, надати позивачу подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна неможливо.
Також представник відповідача з посиланням на ст. 73 ч. 1 Закону України зазначив, що стягнення судового збору з ГУ ПФУ призведе до нецільового використання коштів, а відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі є неспівмірним із складністю справи.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1 11.01.2019 року уклав договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_3 (а.с.8-9).
При укладенні договору ним згідно з квитанцією № ПН773525 від 11.01.2019 року сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 9308,00 грн (а.с.10).
ГУ ПФУ листом №1500-0502-8/54182 від 06.08.2020 року повідомило позивача на його заяву від 27.07.2020 року про те, що повернення збору здійснюється Державною казначейською службою за поданням органу ПФУ. Однак, на сьогодні органи ПФУ не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, таке подання може бути сформоване лише за наявності документального підтвердження компетентного органу, який би володів інформацією щодо прав на нерухоме майно (а.с. 13).
Позивач вважав вказану відповідь протиправною відмовою у задоволенні його заяви про повернення помилково сплачених коштів та звернувся до суду з даним позовом.
Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з ПКУ. Об'єктом оподаткування є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна (п. 8 ч. 2 Закону).
Постановою КМУ №1740 від 03.11.1998 року затверджений Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який відповідно до його п. 1 регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 15-1 Порядку встановлено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно з п. 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Судом встановлено, що позивач при оформленні договору купівлі -продажу квартири сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9308,00 грн (квитанція № ПН773525 від 11.01.2019 року). Проте стверджує, що він придбав житло вперше та відповідно підпадає під виключення, встановлені п. 15-1 Порядку, тобто є громадянином, який не повинен сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, з огляду на те, що він придбав житло шляхом купівлі-продажу нерухомого майна вперше.
Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (далі - Порядок № 787), регламентована процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, у тому числі податків та зборів.
Згідно з п. 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Таким чином, по даній справі саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково зарахованих до бюджету.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що саме на суб'єкта владних повноважень покладений обов'язок доказування законності та обґрунтованості своїх рішень та дій, проте у отриманій позивачем відповіді відповідач будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, не зазначено. Таких доказів відповідачем не зазначено в наданому до суду відзиві на позов.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 21.08.2018 року при розгляді у касаційному порядку справи № 819/657/17 Верховний Суд вважав за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше. Ухвалою Конституційного Суду України № 29-у/2000 від 23.03.2000 року відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у ПФУ права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Верховний Суд зазначив, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Суд при розгляді даної справи у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує вказаний висновок Верховного Суду щодо застосування норм права.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Згідно з ст. ст. 72, 90 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Кожна сторона відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та необхідність задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень (а.с.4) та відповідно підлягає про стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача.
Окрім того, позивач просив суд відшкодувати судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. В свою чергу, відповідач у відзиві заперечував проти задоволення вимоги, виходячи із неспівмірності розміру оплати правничої допомоги та складності справи.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1,2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем з адвокатським об'єднанням «В. І. ПАРТНЕРС» (далі - Адвокатське об'єднання) в особі старшого партнера, адвоката Сорокіної Ірини Володимирівни, було укладено договір про надання юридичних послуг від 24.07.2020 року (а.с.14-15). Судом встановлено, що позов до суду подано адвокатом Косицькою Вікторією Юріївною, а відповідно до п. 2.4.6. розділу 2 договору про надання правничої допомоги від 24.07.2020 Адвокатське об'єднання, без згоди клієнта, має право покласти частину обов'язків на іншу особу.
Згідно з рахунком на оплату №24/07/2020-1 від 24.07.2020 року, виданим керуючим партнером Адвокатського об'єднання, клієнт зобов'язаний оплатити послуги, а саме: заяву до ПФУ про повернення 1% та позовну заяву про повернення 1% у розмірі 2 000,00 грн строком до 20.08.2020 р. (а.с.17).
Позивач сплатив Адвокатському об'єднанню плату за юридичні послуги відповідно до квитанції № 2057-6168-2905-7467 від 19.08.2020, без ПДВ у сумі 2 000,00 грн (а.с.19).
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскільки сума витрат на складання заяви до ПФУ та позовної заяви у розмірі 2 000,00 грн. є співмірною із складністю справи.
З урахуванням встановлених частиною 5 ст. 134 КАС України умов співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ стягнути на користь позивача судових витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 6 , 9, 12, 16, 132, 134, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрований АДРЕСА_1 ; прож. АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), третя особа на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 37607526) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати противним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, викладене в листі №1500-0502-8/54182 від 06.08.2020 року щодо відсутності підстав дня повернення йому помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна від 11.01.2019 року у розмірі 9308,00 грн.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна від 11.01.2019 року у розмірі 9308,00 грн відповідно до квитанції №ПН773525 від 11.01.2019 року.
Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.