ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" жовтня 2020 р. справа № 300/1152/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019, -
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, в порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", сформовано та скеровано позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019 на суму 5508,36 грн. Свої доводи ОСОБА_1 , обґрунтовує тим, що відповідно до рішення Івано-Франківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 06.10.2010 №1 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, однак незалежну професійну діяльність як адвокат - самозайнята особа не проводив, оскільки весь період перебував у трудових відносинах у межах професійної діяльності. З 22.10.2013 по теперішній час здійснює адвокатську діяльність у складі адвокатського об'єднання "Кларус Партнерс", що підтверджується статутом АО "Кларус Партнерс" та витягами з Єдиного реєстру адвокатів України від 22.10.2013, від 18.01.2014, від 07.03.2014 та від 18.04.2018, а також відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України, розміщеними на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Також зазначив, що з 05.08.2015 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Олсідз Блек Сі" на посаді провідного юрисконсульта, згодом - на посаді заступника начальника юридичного департаменту, а також за сумісництвом обіймає посаду голови об'єднання АО "Кларус Партнерс". Звертає увагу суду, що роботодавцями АО "Кларус Партнерс" та ТОВ "Олсідз Блек Сі" регулярно сплачувався єдиний соціальний внесок за нього як за найманого працівника, що підтверджується відповідними довідками індивідуальними відомостями про застраховану особу з офіційного веб-сайту Пенсійного фонду України. Інших доходів, окрім заробітної плати, не отримував, тому вважає, що у випадку сплати нарахованих відповідачем сум відбудеться фактичне подвійне оподаткування одного і того ж доходу, що є неприпустимим. В зв'язку із наведеним, на думку позивача оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019 є протиправною і підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
25.06.2020 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто та подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 26.06.2020 поновлено строк звернення до адміністративного суду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 16.07.2020. У відзиві проти задоволення позовних вимог представник відповідача заперечив, вказав, що позивач відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки проводить незалежну професійну діяльність в якості адвоката. Крім цього, оскільки в Законі № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, і адвокатську, то незалежно від форми здійснення такої діяльності, індивідуальної чи у формі адвокатського об'єднання, це не позбавляє обов'язку сплати єдиного внеску такими особами. Надані позивачем докази свідчать, що адвокатська діяльність ОСОБА_1 не припинена, а відтак особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Також, позивач не заперечує, що здійснює адвокатську діяльність як адвокат у складі адвокатського об'єднання. Враховуючи наведене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом відповідно до наданих йому повноважень та у встановленому законом порядку, оскільки позивач здійснює незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську в адвокатському об'єднанні, яка не є припиненою, а тому є платником єдиного соціального внеску (а.с.79-81).
31.07.2020 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що ОСОБА_1 не здійснює індивідуальної адвокатської діяльності, а здійснює адвокатську діяльність у складі адвокатського об'єднання, яке відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сплачує єдиний соціальний внесок, що нараховується на суму заробітної плати позивача у адвокатському об'єднанні. З огляду на зазначене, вважає, що доводи та твердження, наведені відповідачем у відзиві на позов, є безпідставними та такими, що не гуртуються на положеннях чинного законодавства України, в зв'язку із чим просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.89-91).
Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанцією про відправлення (а.с.113). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №739 від 06.10.2010, виданого на підставі рішення Івано-Франківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 06.10.2010 №1 (а.с.19).
З наявних у матеріалах справи копій записів трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.2005 вбачається, що ОСОБА_1 , 05.08.2015 - прийнятий на посаду провідного юрисконсульта ТОВ "Олсідз Блек Сі", а з 01.01.2018 - переведений на посаду заступника начальника юридичного департаменту ТОВ "Олсідз Блек Сі", де працює станом на дату подання позову 01.06.2020(а.с.26-30).
Згідно копії статуту адвокатського об'єднання "Кларус Партнерс" (нова редакція) ОСОБА_1 є партнером адвокатського об'єднання (а.с. 33-44).
Як вбачається з наказу від 14.04.2017 №10-к "Про обрання Голови об'єднання АО "Кларус Партнерс" ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків голови об'єднання АО "Кларус Партнерс" за сумісництвом з 14.04.2017 з оплатою праці згідно з штатним розписом (а.с.47).
Згідно довідки про доходи, виданої 26.05.2020 АО "Кларус Партнерс" вих. №26/05/20 ОСОБА_1 з 14.03.2017 працює за сумісництвом в АО "Кларус Партнерс" , а на суму заробітної плати за період березень 2017 по квітень 2020 нараховано ЄСВ всього у сумі 3170,93 грн (а.с.48-49).
Також, відповідно до довідки про доходи, виданої 28.05.2020 ТОВ "Олсідз Блек Сі" №02/316 ОСОБА_1 працює в ТОВ "Олсідз Блек Сі" (основне місце роботи) та з його доходу у вигляді заробітної плати з січня 2017 року по квітень 2020 квітень нараховано ЄСВ всього у сумі 446124,41 грн (а.с.50).
Крім того, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальниками щомісячно, зокрема з січня 2017 року по квітень 2020 року, здійснювалась сплата страхових внесків (а.с.51-55).
19.11.2019 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) (недоїмки) №Ф-64514-51У, згідно якої відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 30.01.2020 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить 5508,36 грн, яку необхідно сплатити на рахунок Івано-Франківської державної податкової інспекції Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (а.с.18).
Вказана заборгованість виникла за другий та третій квартали 2019 року.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019 протиправною, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, слід вийти із наступних мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно частини 1 та 2 статті 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з пунктом 65.2 статі 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Пунктом 65.3 статі 65 ПК України передбачено, що для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.
Відповідно до пункту 178.1 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 178.2 статті 178 Кодексу, доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 за №5076-VІ (надалі по тексту також Закон №5076-VІ).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ).
Згідно частини 3 статті 4 Закону №5076-VІ адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
При цьому, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Наведене передбачено статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 цієї ж частини статті, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, що встановлено пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI.
Згідно із статтею 2 Закону № 2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Відтак, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Саме задля досягнення цієї мети, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 березня 2020 року (справа №824/509/19-а), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), від 05 березня 2020 року (справа №460/943/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Додатково суд зазначає, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - провідний юрисконсульта, а згодом - заступник начальника юридичного департаменту ТОВ "Олсідз Блек Сі" та партнер АО "Кларус Партнерс".
Таким чином, судом встановлено, що у період який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску, роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особи" (а.с.51-55).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження індивідуальної адвокатської діяльності судом не встановлено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, “Щокін проти України” від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного”, “публічного” інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З урахуванням вищевикладеного викладеного, згідно практики ЄСПЛ, оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019 не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи-позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019 на суму 5508,36 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн згідно квитанції №47589 від 18.05.2020 (а.с. 1).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64514-51У від 19.11.2019 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 5508,36 грн.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса листування АДРЕСА_2 );
відповідач: Головне управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.