ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" жовтня 2020 р. справа № 300/2269/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо відмови в перерахунку розміру пенсії без обмеження її максимального розміру та зобов'язання на підставі статтей 43, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.04.2019 без обмеження її максимального розміру.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо застосування обмежень граничного розміру у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність при розрахунку та виплаті позивачу щомісячного пенсійного забезпечення з 01.04.2019 за наслідком проведеного перерахунку пенсії, що призвело до обмеження його законних прав, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) обмеження максимального розміру пенсії, встановленого частиною 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.09.2020. Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві. Зазначив, що максимальний розмір пенсії позивача відповідно до положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-17 від 08.07.2011 не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, зв'язку з чим відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. В задоволенні позову просив відмовити.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 01.01.2005 та отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №300/70/20 позивачу з 01.04.2019 проведено перерахунок пенсії.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою ХД-18031 (Міноборони) від 31.08.2020 внаслідок перерахунку з 01.04.2019 позивачу призначено пенсійні виплати в розмірі 19065,20 грн. При цьому, загальний розмір пенсії за справою щомісячно визначено в сумі 17120,00 грн. (а.с.11).
На звернення позивача від 25.08.2020 щодо перерахунку та виплати пенсії без обмежень граничного розміру у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність з 01.04.2019 (а.с.7, 8), Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 01.09.2020 за №2551-2657/Р-03/8-0900/20 повідомило, що з урахуванням норми статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (із внесеними змінами) загальна сума пенсії позивача до виплати не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с.9, 10).
Позивач, не погоджуючись із застосованим обмеженням щодо максимального розміру пенсії, в результаті проведеного перерахунку і вважаючи вказані дії відповідача протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до частини 5 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) (в редакції, що діяла з 01.01.2008 року до 01.10.2011 року, враховуючи зміни, внесені згідно із Законом України від 28.12.2007 року №107-VI) максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З 01.10.2011 року редакція даної норми була змінена Законом України від 08.07.2011 року №3668-VI та частина 5 статті 43 викладена в новій редакції: "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Згодом Законом України від 24.12.2015 №911-VIII дана норма була доповнена текстом наступного змісту (чинній з 01 січня 2016 року): "тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Згідно змін, внесених Законом України від 12.04.2016 року №1080-VІІІ дана частина стала вважатись частиною 7.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається саме на норми статті 43 Закону №2262-XIІ.
Однак, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 20.12.2016 року за №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, які визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Суд зазначає, що з 2017 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, а отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Крім того, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.
Враховуючи, що пенсія за вислугу років позивачу призначена у 2005 році, норми щодо обмеження її максимальним розміром до позивача не можуть бути застосованими.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17 та від 09 вересня 2019 року у справі №463/925/17, та підлягає обов'язковому врахуванню судом при розгляді справи згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, дії відповідача щодо застосування обмеження граничного розміру пенсії, який не повинен перевищувати десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність при виплаті щомісячного пенсійного забезпечення позивачу з 01.04.2019 є протиправними.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Крім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, слід про визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови позивачу в перерахунку розміру його пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.04.2019 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.04.2019 виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку розміру його пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.04.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити з 01.04.2019 виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Григорук О.Б.