ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" жовтня 2020 р. справа № 300/1835/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Л.Тимощука., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,
Держави України в особі Державної казначейської служби України,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про відшкодування шкоди завданої внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що визнаний неконституційним,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1.1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 27.07.2020 звернувся до суду із позовною заявою до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Держави України в особі Державної казначейської служби України (надалі, також - відповідачі), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якій просить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шкоду завдану внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що визнаний неконституційним, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 83 847,83 гривень по утриманню податку з доходів фізичних осіб.
Позовні вимоги мотивовані тим, що положення Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 №1166-VII, якими передбачалося відрахування з довічного грошового утримання судді у відставці податку на доходи фізичних осіб та військового збору, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнані неконституційними. У зв'язку із тим, що законом, який визнаний неконституційним здійснювалися відповідні відрахування, на переконання позивача суми недоотриманого довічного грошового утримання вважаються збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а тому, відповідно до приписів статей 56, 152 Конституції України та 1166, 1175 Цивільного кодексу України підлягають відшкодуванню державою шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України в сумі 83 847,83 грн в частині утримання податку з доходів фізичних осіб. Претензій щодо утримання військового збору позивач не висуває.
1.2. Позиція відповідача.
До суду 21.08.2020 від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву від 17.08.2020 (а.с.45-50), проте примірник, який надійшов на адресу суду не підписаний уповноваженим представником відповідача. Відповідно до частини 10 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Оскільки відзив на позов не відповідає вимогами КАС України, в силу вимог статей 166, 167 КАС України такий не підлягає розгляду.
1.3. Пояснення третьої особи.
Третя особа вказала, що фактичне часткове оподаткування пенсій припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а тому на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню. Відтак, у період з 01.01.2015 по 28.02.2018 довічне грошове утримання позивача було об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки станом на момент виникнення спірних відносин вказані вище положення Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного, на той момент, законодавства. Третя особа вказала, що позиції незворотності дії в часі законів і інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. З огляду на зазначене третя особа просить врахувати пояснення та відмовити в задоволенні позову.
1.4. Заяви учасників справи та процесуальні дії.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.34-35).
Ухвала про відкриття провадження у відповідності до частини 10 статті 171 КАС України направлена учасникам справи із дотриманням вимог статті 126 КАС України.
Зазначена ухвала суду отримана учасниками справи, що підтверджується відміткою на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с.38-41).
До суду, 21.08.2020 від відповідача - Державної казначейської служби України надійшла заява про долучення документів до справи та відзив на позовну заяву, проте ні заява ні відзив не підписані уповноваженою посадовою особою, а тому залишаються без розгляду. Доказів накладення електронного цифрового підпису до вказаних документів не долучено.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до суду 25.08.2020 надійшли пояснення по справі №0900-0804-5/14889 від 19.08.2020 (а.с.57-62).
Від позивача, 14.09.2020 надійшла відповідь на відзив (а.с.70-71).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд 23.09.2020 звернувся з поданням про розгляд справи №300/1835/20 Верховним Судом як судом першої інстанції в порядку статті 290 КАС України (а.с.74-75).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2020, суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд даної адміністративної справи №300/1835/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про відшкодування шкоди завданої внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що визнаний неконституційним, - як судом першої інстанції. Передано справу №300/1835/20 до Верховного Суду, у зв'язку із чим зупинено провадження в даній справі.
Ухвалою Верхового Суду від 08.10.2020 відмовлено у відкритті провадження за поданням судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощука О.Л. про розгляд Верховним Судом як зразкової справи №300/1835/20. Матеріали адміністративної справи №300/1835/20 разом з поданням та доданими документами повернуто до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 15.10.2020.
Ухвалою суду від 16.10.2020 поновлено провадження в даній адміністративній справі (а.с.133, 134).
Інших документів на адресу суду не надходило.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в строк на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_2 , 30.10.2009 звільнено з посади судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області в зв'язку з поданням заяви про відставку, про що здійснений відповідний запис у трудовій книжці, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.6).
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, за якою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій” від 02.06.2016 № 1411-VIII встановлено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання оподатковуються, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року. Законом № 1411 також передбачено, що положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
До набрання чинності Законом № 1166, яким передбачено внесення змін до статті 164 Податкового кодексу України, пенсія громадян не підлягала оподаткуванню.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у рішенні дійшов висновку, що передбачене оспорюваним положенням Кодексу оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів зменшує його розмір та знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Отже, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів не відповідає частині першій статті 126 Конституції України.
Позивач, 20.01.2020 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України та головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області із заявою про відшкодування шкоди завданої законом, який визнано неконституційним. На що орган пенсійного фонду листом №240-103/Б-02/8-0900/20 від 20.02.2020 відмовив у поверненні коштів, вказавши, що положення закону втратили дію з моменту визнання його неконституційним (а.с.15). Листом №13-12-10/276 від 24.01.2020 головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області повідомило про відсутність компетенції щодо вказаного питання (а.с.17).
Також Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області супровідним листом №145-111/Б-02/8-0900/20 від 12.02.2020 (а.с.8) надало позивачу довідку про утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, який передбачено з січня 2015 року по лютий 2018 року утримання податку на доходи фізичних осіб 83847,83 грн та військового збору 7405,66 грн.
Позивач 03.02.2020 з метою повернення податку на доходи фізичних осіб звернувся до Державної казначейської служби України, на що листом №5-11-11/5243 від 17.03.2020 отримав відповідь, що у разі надходження до органів Казначейства документів, зазначених в пункті 6 Порядку №845 або пункті 5 Порядку №787, останнім будуть здійснені дії щодо повернення утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору (а.с.20-21).
Не погоджуючись із відповідями органів казначейства та органу пенсійного фонду, позивач завернувся до суду з метою стягнення матеріальної шкоди, завданої йому неконституційним законом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Приписами статті 3 Конституції України передбачено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Згідно частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції). Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя статті 8 Конституції України).
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною третьою цієї статті встановлено, що фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу Україниё збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини 35 Порядку №845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема: шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Згідно з пунктом 41 Порядку №845, орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної: фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування; органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.
Відповідно до вимог частини першої статті 6 КАС України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина друга статті 6 КАС України).
Право на мирне володіння своїм майном, передбачене статтею першою 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Суханов та Ільченко проти України” (заява № 68385/10 та № 71378/10) - вказано, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
ІV. ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ.
Як встановлено судом, предметом спору в даній адміністративній справі є стягнення матеріальної шкоди, що виразилася в збитках у вигляду доходу, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Щодо підвідомчості вказаної категорії справи адміністративним судам, суд враховує правові висновки викладені в постановах Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23 січня 2020 року, справа №369/9487/18, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05 вересня 2019 року, справа №686/6775/18, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року, справа №686/23445/17. Суди дійшли висновку, що вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби майнової шкоди, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Виходячи зі змісту досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що збитки позивачу, завдані шляхом прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, яким внесено зміни до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів, які в свою чергу визнані неконституційними 27 лютого 2018 року.
Таким чином, на підставі правової норми, яка визнана неконституційною, в період з січня 2015 року по лютий 2018 року з позивача утримувався податок з доходів фізичних осіб в розмірі 83847,83 грн та військовий збір в розмірі 7405,66 грн.
Слід звернути увагу, що в рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, справа № 1-6/2018 зокрема вказано, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів; незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею (абзац перший підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004); положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
У Рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п'ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
Розглядаючи питання зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України, беручи до уваги наведене, дійшов висновку, що передбачене оспорюваним положенням Кодексу оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів зменшує його розмір та знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів.
Таким чином, конституційним судом підкреслена неприйнятність зменшення законодавцем розміру довічного грошового утримання судді як складової суддівської незалежності.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” зазначив, зокрема, що Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності як застосування заходів публічно-правового (в даному випадку - конституційно-правового або міжнародно-правового) характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків. Зокрема, стаття 55 Конституції України надає кожному право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, а стаття 152 Конституції України зобов'язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Таким чином, поряд із закріпленням у Конституції України, що її приписи є нормами прямої дії, Конституцією України покладений на державу обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, якщо така завдана неконституційним законом.
Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України №79 від 31.01.2020 визначено суми, зокрема податок на доходи фізичних осіб - 83847,83 грн (а.с.9-10), які ОСОБА_3 не отримав через правову норму, яка згодом визнана неконституційною, що судом визнається як збитки (упущена вигода).
Верховний Суд України у постанові №6- 237цс16 від 16 травня 2016 року, зазначив, що збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.
Отже, визнавши неконституційними положення Податкового кодексу України, Конституційний Суд України припинив незаконне обмеження права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначеного у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів".
Необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини, зокрема, керується принципом захисту “законних очікувань” (reasonable expectations), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
Розглядаючи даний принцип, на переконання суду, він в повній мірі підлягає застосуванню в контексті даної адміністративної справи. Приймаючи до уваги пряму дію статті 152 Конституції України, у позивача, сформувалися правомірні очікування на отримання співмірного відшкодування утриманих на підставі неконституційного закону податків.
Окрім цього, в ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року, справа №808/1628/18, суд вказав, що у ст. 3 Конституції України зазначено: “Держава відповідає перед людиною за свою діяльність”. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 152 Конституції України). Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності передбачено статтею 1175 Цивільного кодексу України. Якщо особи зазнали шкоди від дії закону, визнаного неконституційним, вони можуть вимагати її відшкодування, зокрема звернутися до суду з окремим позовом. Це загальний порядок.
Тобто, спеціального порядку для відшкодування шкоди завданої неконституційним законом непотрібно, так як такий порядок закріплений Конституцією України, Цивільним кодексом України та Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників” від 03.08.2011 № 845.
Окрім цього, суд наголошує, що права та інтереси особи, які захищені Конституцією України не можуть ставитись в залежність від відсутності чи неузгодженості відповідного нормативного регулювання процедури їх реалізації та є недопустимим в демократичному суспільстві.
Суд відхиляє посилання третьої особи на загальні принципи застосування закону після дати прийняття рішення Конституційного Суду України, оскільки спірні правовідносини виникли на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, яка передбачає питання оцінки наслідків періоду чинності неконституційного закону та заподіяння таким законом шкоди конкретній особі. У даному випадку, судом встановлена шкода особі щодо невиплати частини довічного грошового утримання судді у відставці через утримання цих коштів на податок з доходів фізичних осіб та військових збір з січня 2015 по лютий 2018 року.
Що стосується визначення відповідачем Державу Україна в особі Державної казначейської служби України, суд зазначає, що частиною 35 Порядку №845 передбачена можливість відшкодування шкоди заподіяної фізичним особам внаслідок незаконно прийнятого рішення органу державної влади. Визнання закону неконституційним, тобто таким, що не відповідає закону - Конституції Україні в повній мірі відповідає нормативному регулюванню вказаного порядку.
Щодо вимоги стягнення матеріальної шкоди тільки в частині утримання податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Враховуючи волевиявлення позивача щодо відшкодування шкоди в частині утримання податку на доходи фізичних осіб в сумі 83847,83 грн, суд приймає рішення в такій частині позовних вимог.
Таким чином, на переконання суду позов ОСОБА_3 є підставним та підлягає задоволенню. Такої ж правової позиції дотримується Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.09.2020, адміністративна справа №1.380.2019.005768.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із тим, що відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, він не підлягає розподілу.
Доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ - 37567646, 01601, м. Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6) матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 83847 (вісімдесят три тисячі вісімсот сорок сім) гривень 83 копійки.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;
відповідачі:
Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Дністровська, буд. 14, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 37951998;
Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 37567646;
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.