ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.10.2020Справа № 926/1591/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинський аграрний союз»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина»
про стягнення збитків в сумі 145350,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинський аграрний союз» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» про стягнення збитків в частині вартості втраченого і неповернутого зі зберігання зерна сої за договором складського зберігання зерна № 13/07-2019/БАС від 13.09.2019 року в сумі 145350,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання зерна № 13/07-2019/БАС від 13.09.2019 року.
Господарський суд Чернівецької області ухвалою від 09.07.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинський аграрний союз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» про стягнення збитків за договором складського зберігання зерна № 13/07-2019/БАС від 13.09.2019 року в сумі 145350,00 грн разом з доданими до неї документами передав за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
У результаті автоматизованого розподілу матеріали вказаної позовної заяви передано на розгляд судді Гулевець О.В.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.08.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 926/1591/20, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
04.09.2020 та 08.09.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву, відповідно до яких відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що затримка у поверненні переданої на зберігання продукції виникла через не оплату позивачем послуг по зберіганню.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
13.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковинський аграрний союз» (позивач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» (відповідач, зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна № 13/07-2019/БАС (надалі - договір), відповідно до якого зерновий склад зобов'язується прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу, передане поклажодавцем зерно, останньому чи його довіреній особі, а поклажодавець зобов'язується оплатити надані послуги згідно даного договору. Місце зберігання зерна: Чернівецька область, Сокирянський район, ст. Васкауци, вул. Залізнична, 5.
У відповідності до п. 1.3. договору, асортимент та кількість зерна вказується у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно із п. 1.4. договору документом підтверджуючим кількість зерна, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі є складська квитанція на приймання зерна згідно Наказу Міністерства Аграрної політики України від 27.06.2003 № 198.
Передане на зберігання зерно зберігається знеособлено та залишається власністю поклажодавця протягом всього часу знаходження її на зерновому складі (п. 1.5. договору).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (дата зазначена у верхньому правому куті першої сторінки договору) і діє до повного його виконання.
Зерно передається на зберігання зерновому складу на період вказаний у Додатку №1 до даного договору (п. 2.2. договору).
У відповідності до п. 2.3. договору, поклажодавець має право в будь-який час вимагати повернення переданого на зберігання зерна. Така вимога оформляється в письмовому вигляді та підлягає виконанню протягом 7 (семи) календарних днів з дня її отримання зерновим складом, якщо більший термін не зазначений у самій вимозі.
Термін зберігання зерна обчислюється календарними днями (п. 2.4. договору)
Згідно із п.п. 5.1. та 5.2. договору оплата послуг (виконаних робіт), що надаються зерновим складом по зберіганню, сушці, доробці, відвантаженню, переоформленню зерна та інші у процесі виконання даного договору, оплачуються поклажодавцем за цінами (тарифами) затвердженими зерновим складом, включаючи ПДВ. Перелік найменування послуг та їх вартість на момент укладення договору вказуються у Додатку №2 до даного договору. Поклажодавець на підставі актів виконаних робіт протягом п'яти банківських днів оплачує зерновому складі за фактично надані послуги (виконані роботи).
Відповідно до п. 9.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01 червня 2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли у період дії договору та від відповідальності за порушення цих зобов'язань.
На виконання умов договору позивач передав на зберігання, а відповідач прийняв зерно сої 284 840, 00 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно №827 від 06.02.2020 та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких наявні в матеріалах справи.
В Додатку №1 від 13.09.2019 до договору передбачено, зокрема, що зерно сої передається на зберігання зерновому складу на період до 01.06.2020.
В Додатку №2 від 13.09.2019 до договору сторонами визначено перелік, найменування та їх вартість, що надаються зерновим складом, зокрема, приймання сої - 23,00 / 1 т.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення зерна, переданого на зберігання за вих. №03/04-01 від 03.04.2020. Однак при відвантаженні зерна замість належних 27880 кг сої ТОВ «Буковинський аграрний союз» отримало лише 10780 кг сої, що підтверджується Актом здачі-прийняття робіт та рахунком на оплату.
Отже, за поясненнями позивача недостача зерна сої складає 17100 кг, що підтверджується складською квитанцією № 831 від 24.04.2020
Позивач звернувся до відповідача із претензією вих. №15/05-01 від 15.05.2020, в якій вимагав скласти акт про недостачу сої, переданої на зберігання.
Також, позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №27/05-01 від 27.05.2020, в якій вимагав відшкодувати збитки в частині вартості втраченого і неповернутого зі зберігання зерна сої у розмірі 145 350, 00 грн, враховуючи ціну реалізації зерна сої на момент витребування - 8500 грн/т, без врахування ПДВ. Дані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору №13/07-2019/БАС від 13.09.2019 складського зберігання зерна в частині повернення зерна сої у повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заподіяних збитків у розмірі 145 350,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України «Про зерно і ринок зерна в Україні».
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено наступний порядок щодо зберігання зерна, а саме:
Зерно підлягає зберіганню у зернових складах.
Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості.
Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.
Державний контроль за дотриманням зерновими складами зазначеного регламенту у процесі зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.
Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.
Як встановлено судом, на виконання умов договору та відповідно до складської квитанції на зерно №827 від 06.02.2020 серія АХ №979432 позивач передав, а відповідач отримав на зберігання сою урожаю 2019 року фізичною вагою 284 840,00 кг, заліковою вагою 284 840,00 кг за якістю зерна згідно з карткою аналізу № 105 від 27.11.2019 року та із зобов'язанням зберігати зерно у строк «До запитання».
Статтею 942 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Приписами статті 949 цього ж Кодексу визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Обов'язок зернового складу повернути зерно передбачений також приписами статті 35 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", а саме зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором строк його зберігання ще не закінчився.
Як вбачається із матеріалів справи, 03.04.2020 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №03/04-01 про повернення зерна, переданого на зберігання.
При відвантаженні зерна сої ТОВ «Буковинський аграрний союз» отримало лише 10780 кг зерна сої, що підтверджується складською квитанцією № 831 від 24.04.2020.
У пункті 2.3 договору сторони передбачили, що поклажодавець має право в будь-який час вимагати повернення переданого на зберігання зерна. Така вимога оформляється в письмовому вигляді та підлягає виконанню протягом 7 (семи) календарних днів з дня її отримання зерновим складом, якщо більший термін не зазначений у самій вимозі.
15.05.2020 внаслідок недостачі зерна сої, що складає 17100 кг, позивач повторно звернувся до відповідача з претензією вих. №15/05-01, у якій вимагав скласти акт про недостачу сої, переданої на зберігання.
Враховуючи відсутність будь-яких дій з боку відповідача щодо вимоги позивача, останній 28.05.2020 повторно звернувся до відповідача з претензією за вих. №27/05-01 від 27.05.2020 про відшкодування збитків в частині вартості втраченого і неповернутого зі зберігання зерна сої у розмірі 145 350, 00 грн.
Однак вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без відповіді та реагування.
Доказів надання відповідачем відмови позивачу у видачі зерна сої за першою вимогою, а також повернення відшкодування його вартості позивачу, відповідачем суду не надано.
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що вимоги позивача є безпідставними з огляду на відсутність вини відповідача, оскільки в порушення умов договору позивач не розрахувався з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» за надані послуги, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 4 791,56 грн.
Судом враховано положення п. 5.5. договору, в якому сторони передбачили, що остаточний розрахунок за надані послуги за даним договором провадиться при повному поверненні зерна поклажодавцю або при його переоформленні поклажодавець зобов'язаний оплатити зерновому складу послуги по переоформленню, відвантаженню, зберіганню залишків зерна і т.і. шляхом передоплати не пізніше ніж за один день до відвантаження чи переоформлення.
Таким чином, враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення саме понесених позивачем збитків у зв'язку з втратою відповідачем зерна сої, а не встановлення факту наявності заборгованості у позивача за послуги передбачені договором №13/07-2019/БАС від 13.09.2019, та враховуючи передбачений умовами договору та ст. 35 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" обов'язок відповідача повернути зерно за першою вимогою позивача, суд відхиляє заперечення відповідача у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Щодо не отримання вимоги позивача №03/04-01 про повернення зерна від 03.04.2020, суд не приймає такі доводи відповідача, оскільки матеріалами справи (акт здачі-прийняття робіт №180 від 30.04.2020 та рахунок на оплату №34 від 30.04.2020) підтверджується факт передачі відповідачем частини зерна сої у кількості 10780 кг, яке було передано позивачем на зберігання за договором №13/07-2019/БАС від 13.09.2019, що спростовує заперечення відповідача щодо не обізнаності про вимогу позивача про повернення зерна.
З огляду на наведені обставини, суду дійшов висновку, що частина переданого позивачем відповідачу зерна на зберігання у кількості 17 100 кг було втрачено останнім, протилежного відповідачем суду не доведено.
За приписами статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Згідно з нормами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Окрім того, згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу наведених правових норм випливає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) зменшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність його вини у неналежному збереженні зерна і невиконанні обов'язку з повернення зерна у належній кількості позивачу.
Тобто, зазначене вище свідчить про обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності протиправної поведінки відповідача, а саме неналежне збереження зерна і невиконання обов'язку з відвантаження зерна позивачу у належній кількості.
Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України встановлено обов'язок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки з заподіяними збитками.
На підтвердження доводів понесення збитків у розмірі 145 350,00 грн позивач надав копії видаткових накладних №4 від 12.03.2020, №6 від 19.03.2020, №5 від 16.03.2020, із зазначенням постачальника - ТОВ «Буковинський аграрний союз» та іншої особи покупця - ТОВ «Оллпрайс», що на думку позивача, підтверджує ціну реалізації зерна сої на момент витребування у відповідача, яка складає 8500 грн/т без врахування ПДВ.
Кількість недостачі зерна сої складає 17100 кг, що підтверджується складською квитанцією № 831 серія АХ№979437.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Дослідивши вказані докази, судом встановлено, що надані позивачем, на підтвердження розміру збитків, видаткові накладні №4 від 12.03.2020, №6 від 19.03.2020, №5 від 16.03.2020 були сформовані на виконання іншого договору №04/03/2020-01 від 04.03.2020 про постачання сої у кількості 37,5 т (№4 від 12.03.2020), 34,2 т (№6 від 19.03.2020), 110,08 т (№5 від 16.03.2020), із зазначенням постачальника - ТОВ «Буковинський аграрний союз» та іншої особи покупця - ТОВ «Оллпрайс». Окрім того, у видаткових накладних №4 від 12.03.2020, №6 від 19.03.2020, №5 від 16.03.2020 міститься інформація про ціну за тону сої, яка складає 8500,00 грн.
Однак, суд відхиляє надані позивачем видаткові накладні №4 від 12.03.2020, №6 від 19.03.2020, №5 від 16.03.2020, як доказ в підтвердження визначення розміру збитків, оскільки означені накладні не відповідають наведеним вище положенням ст. 623 Цивільного кодексу України та не можуть бути підтвердженням ринкової вартості зерна сої в Україні, що існували на день звернення позивача з позовом до суду, враховуючи, що накладні містять лише інформацію про реалізацію продукції іншій особі, яка не стосується правовідносин між позивачем та відповідачем.
Окрім того, вказані видаткові накладні не містять жодних посилань на спосіб та обрахунок визначення збитків та стосуються розрахунку між позивачем та іншою особою у правовідносинах, які не є предметом спору у даній справі.
Суд звертає увагу, що будь -яких інших доказів на підтвердження ринкової вартості зерна сої, яка існувала на момент звернення позивача до суду з даним позовом (серпень 2020 року) матеріали справи не містять.
Отже, позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні вимог ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, розміру понесених збитків, оскільки вартість сої у видаткових накладних визначена лише сторонами інших правовідносин, без будь-яких підтверджуючих документів щодо здійснення розрахунку такої ціни та реальності зазначеного розміру на ринку.
Суд звертає увагу, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Таким чином, у зв'язку з необґрунтованістю позивачем розміру понесених збитків в частині вартості втраченого і не повернутого зі зберігання зерна сої у сумі 145 350,00 грн, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 145 350,00 грн на користь позивача .
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинський аграрний союз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» про стягнення збитків в частині вартості втраченого і неповернутого зі зберігання зерна сої за договором складського зберігання зерна № 13/07-2019/БАС від 13.09.2019 в сумі 145350,00 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Дата складення повного тексту рішення: 20.10.2020.
Суддя О.В. Гулевець