Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "31" березня 2010 р. Справа № 2/37
Господарський суд Житомирської області у складі:
головуючого - судді Тимошенка О.М.
при секретарі: Кудряшовій М.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Черненко О.А. (довіреність від 20.11.09)
від відповідача: Васьківський Л.М. (довіреність №6 від 09.02.10)
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство"Дмитрівка" (м.Запоріжжя)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (с. Карабачин Брусилівського району)
про стягнення 243 481,46 грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача заборгованості за поставленні нетелі у розмірі 184632,41грн. та про стягнення безпідставно отримані кошти у розмірі 58 849,05 грн. Позов мотивований тим, що факт заборгованості відповідача встановлений постановою Житомирського апеляційного господарського суду по справі №2/779.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача заперечив проти позову, заявив клопотання про припинення провадження у справі на підставі ст.80 ч.1п.2 ГПК України, посилаючись на те, що господарським судом Житомирської області розглядалася справа №2/779, в якій вирішувався спір між тими ж сторонами про той же предмет і з тих самих підстав, що і дана справа.
Представник відповідача заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості другого відповідача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" посилаючись на те, що це дасть можливість встановити чи дійсно мав місце факт безпідставного перерахування коштів, які позивач просить стягнути з відповідача, оскільки саме цей банк здійснював цей перерахунок.
Суд відхиляє дане клопотання, так як до банку вимог не заявляється, тому немає підстав для залучення другого відповідача.
Представником відповідача також зроблена письмова заява про застосування позовної давності щодо усіх вимог позивача.
У судовому засіданні 10.03.10 оголошувалась перерва до 31.03.10.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Відповідно до ст.35 ч.2 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
В судовому засіданні оглянуто матеріали судової справи №2/779 господарського суду Житомирської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Дмитрівка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (тобто по спору між тими ж сторонами) про стягнення 103180,38грн.
Житомирським апеляційним господарським судом в постанові від 10.11.09 при апеляційному розгляді справи №2/779 було встановлено відсутність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт поставки позивачем відповідачу нетелі на суму 183202,41 грн. та факт надання послуг по доставці на суму 1440 грн. Разом з тим апеляційний суд прийшов до висновку, що факт поставки позивачем відповідачу худоби підтверджується податковою накладною №51а від 30.04.03 на суму 183202,41грн., а вартість доставки податковою накладною №68 від 29.05.03 на суму 1440,00 грн., а також завіреними копіями книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) ВАТ СГП "Дмитрівка" та книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ "Нива", до яких було внесено запис про видачу позивачем вказаних податкових накладних на зазначену вище суму.
У вказаній постанові апеляційного суду також зазначено, що сторонами не визначено строк виконання зобов'язання з оплати відповідачем поставленої позивачем нетелі.
Отже апеляційним судом встановлено, що позивач в період до 30.04.03 поставив відповідачу нетелі на суму 183202,41 грн. та надав послуги по доставці на суму 1440 грн. Строк оплати товару та послуг сторонами не визначено.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено апеляційним судом сторонами не визначено строк оплати отриманого товару та оплати послуг доставки.
Відповідно до ст. 530 ч.2 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем така вимога пред'явлена 07.12.09, отже з урахуванням поштового обігу (близько п'яти днів) відповідач зобов'язаний оплатити вартість товару та послуги до 19.12.09.
Разом з тим господарський суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині виходячи з наступного.
В пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ч.5 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, сторонами не був визначений строк виконання зобов'язання щодо оплати товару та оплати послуг. Право на вимогу у позивача виникло одразу після передачі товару та після надання послуг, тобто не пізніше 30.04.03. Отже строк позовної давності сплинув 30.04.06. Позов заявлено 16.01.10.
Відповідно до ст. 267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем заявлено про застосування позовної давності.
Поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено.
Зупинення чи переривання перебігу позовної давності не встановлено.
З урахуванням викладеного господарський суд відмовляє в позові про стягнення 184642,41 грн.
Вищевказаною постановою апеляційного суду встановлено, що позивачем надані до суду платіжні доручення №445 від 29.12.2003 р. на суму 12000,00 грн., №446 від 06.01.2004 р. на суму 2849,05 грн., №444 від 29.12.2003 р. на суму 12000,00 грн., №443 від 25.12.2003 р. на суму 20000,00 грн. та №440 від 23.12.2003 р. на суму 12000,00 грн. всього на суму 58849,05 грн. У платіжних дорученнях, якими здійснювались платежі ВАТ СГП "Дмитрівка" у графі "призначення платежу" зазначено - "Розрахунок згідно договору №41 від 15.04.03р."
Позивач вважаючи ці кошти безпідставно сплаченими просить стягнути вказану суму з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ч.1 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
До суду не представлено доказів, які б свідчили про підстави сплати позивачем на рахунок відповідача 58849,05 грн., отже ці кошти є безпідставно набутим майном.
Разом з тим господарський суд відмовляє в задоволенні цієї вимоги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ч.5 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Право на вимогу у позивача виникло одразу після перерахування відповідачу вказаних коштів, тобто відповідно 29.12.03, 06.01.04, 25.12.03 та 23.12.03. Отже строк позовної давності сплинув відповідно 29.12.06, 06.01.07, 25.12.06 та 23.12.06. Позов заявлено 16.01.10.
Відповідно до ст. 267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем заявлено про застосування позовної давності.
Поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено.
Зупинення чи переривання перебігу позовної давності не встановлено.
З урахуванням викладеного господарський суд відмовляє в позові про стягнення 58849,05 грн.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити в задоволенні позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Дата підписання 01.04.10.
Суддя Тимошенко О.М.
Віддрукувати: 3 прим.