проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"15" жовтня 2020 р. Справа №905/2147/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. , суддя Склярук О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вх.№1946Д/1 від 07.08.2020) на рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2020 у справі №905/2147/19 (м. Харків, суддя Шилова О.М., повний текст рішення складено 07.07.2020),
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко», м. Маріуполь, Донецька обл,
про стягнення 928,37 грн. пені, 7095,80 грн. - 3% річних, 18259,94 грн. інфляційних втрат, -
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко», м. Маріуполь Донецької області, про стягнення 928,37 грн. пені, 7095,80 грн. 3% річних, 18259,94 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати газу, отриманого у жовтні-грудні 2016 року та січні-квітні 2017 року за договором постачання природного газу №4889/1617-ТЕ/2700-6 від 31.10.2016.
Після відкриття провадження у справі позивач надав суду заяву №14/4-3793-20 від 05.06.2020 (з додатками, вх.№10607/20 від 10.06.2020; а.с.210-220) про зменшення позовних вимог, врахувавши часткову сплату відповідачем боргу за договором №4889/1617-ТЕ/2700-6 від 31.10.2016 за рахунок субвенцій з Державного бюджету та усталену практику Верховного Суду з розгляду справ у подібних правовідносинах, згідно з якою відсутні правові підстави для нарахування пені, річних та інфляційних на суми оплат, які держава компенсує за рахунок коштів Державного бюджету.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.07.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» про стягнення 4888,46 грн. пені, 700,75 грн. 3% річних задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 700,75 грн. 3% річних, 240,89 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; зобов'язано видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Позивач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2020 у справі №905/2147/19 в частині відмови у стягненні пені у сумі 4888,46 грн., прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити, а саме: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню у сумі 4888,46 грн.; відшкодувати за рахунок відповідача понесені Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.
Одночасно з апеляційною скаргою апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилаючись на те, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано позивачем - 22.07.2020 (що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи).
В обґрунтування своєї позиції по справі позивач вказує на наступне:
- судом було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців-виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси»;
- порушено ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи і їх сукупності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 поновлено Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №905/2147/19; відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Ухвалено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали. Повідомлено учасників справи про можливість подати будь-які документи у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв'язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження у справі згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана представниками учасників провадження у справі - 14.08.2020 та 18.08.2020, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень (т. 1, а. с. 249-250).
Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Тобто, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.
Суд повідомляє, що клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2020, у зв'язку з відпусткою судді Ільїна О.В. для розгляду справи №905/2147/19 визначено наступний склад колегії суддів: суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М., суддя Склярук О.І.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2016 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» (Споживач, відповідач) уклали Договір постачання природного газу №4889/1617-ТЕ/2700-6 (далі - Договір, а.с.18-26).
Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» змінений тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Таким чином, Постачальником за Договором є позивач у даній справі.
Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а Споживач - оплатити його на умовах Договору.
Згідно з п.1.2. Договору газ, що постачається за Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 565тис.куб.м; в період з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) газ обсягом до 25тис.куб.м (п.2.1. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 31.03.2017 - а.с.29).
Відповідно до п.6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і Договором (п.8.1. Договору).
Відповідно до п.8.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 31.03.2017) у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1. Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005.
В п.10.3. Договору сторони домовились про те, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 31.03.2017).
Додатковою угодою №1 від 23.01.2017 (а.с.27-28) сторони домовились, зокрема, про те, що необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 Договору Споживач визначає самостійно.
Додатковою угодою №2 від 31.03.2017 (а.с.29-30) сторони серед іншого домовились про зміну ціни на газ.
Договір та Додаткові угоди №1 і №2 до нього підписані представниками обох сторін та скріплені їхніми печатками.
За актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, 30.11.2016, 31.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017, 31.03.2017, 30.04.2017 (а.с.51-57) відповідач на підставі Договору прийняв від позивача у жовтні - грудні 2016 року та січні - квітні 2017 року природний газ в обсязі 432,641куб.м загальною вартістю 2565734,20грн виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Акти підписані без зауважень і скріплені печатками обох сторін.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе за п.6.1, п.8.2. Договору зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 4888,46грн пені, нарахованої на сплачену власними коштами відповідача заборгованість за:
- жовтень 2016 року - в сумі 928,37грн за період 26.11.2016 - 08.12.2016,
- листопад 2016 року - в сумі 3839,60грн за період 27.12.2016 - 15.01.2017,
- лютий 2017 року - в сумі 120,49грн за період 28.03.2017 - 05.04.2017 (а.с.212-213),
а також на підставі приписів ст.625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 700,75грн - 3% річних, нарахованих на сплачену власними коштами відповідача заборгованість за:
- жовтень 2016 року - в сумі 132,63грн за період 26.11.2016 - 08.12.2016,
- листопад 2016 року - в сумі 548,52грн за період 27.12.2016 - 15.01.2017,
- лютий 2017 року - в сумі 19,60грн за період 28.03.2017 - 05.04.2017 (а.с.212-213).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що на правовідносини між сторонами у справі розповсюджується дія мораторію на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції, а тому вимога про стягнення 4888,46 грн пені задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13.01.2015 №85-VIII визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31.12.2015 цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Відповідно до частини 2 статті 2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» (у редакції на час існування спірних правовідносин) встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747, в редакції, яка діяла на час прийняття Закону, встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Пунктом 6 статуту Компанії в зазначеній редакції встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Законом України «Про енергозбереження» визначено, що: енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; паливно-енергетичні ресурси - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2018 у справі №913/66/18, у постанові Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 03.12.2019 у справі №913/65/18.
При цьому, колегія суддів зауважує, що необґрунтованими є посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №913/65/18, оскільки висновки колегії суддів у вказаному рішенні передують наступним остаточним висновкам, викладеним, зокрема у зазначеній справі №913/65/18, однак - 03.12.2019. Тобто, наступні правові висновки зазначені у постанові від 03.12.2019 у справі №913/65/18 мають перевагу над правовими висновками, викладеними у постанові від 18.01.2018. Більше того, у постанові від 18.01.2018 по справі №913/65/18 суд касаційної інстанції не робив висновки про неналежність Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до енергопостачальних компаній, а лише вказував про передчасність висновків суду щодо відсутності правових підстав для застосування до правовідносин положень ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців-виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Також, колегія суддів звертає увагу про наявність правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2018 у справі №913/66/18, що з урахуванням ієрархії та логіки побудови процесуального механізму забезпечення єдності судової практики, має перевагу у застосуванні над висновками колегії суддів.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не є енергопостачальною компанією, а норми Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» не підлягають застосуванню судами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» основними видами діяльності Товариства є, зокрема, постачання, передача, розподілення електроенергії, газу, води, пару; постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використаннґм нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії (п.3.2.50, 3.2.95, 3.2.96). (т.1, а.с.166-175).
З п.1.2. Договору постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу (а.с.18, 51-57) вбачається, що газ, який постачався за Договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Крім того, у матеріалах справи наявні копії ліцензій Донецької обласної державної адміністрації серія АД №073806 від 16.01.2013 та серія АГ №572393 від 18.03.2011, з яких вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» є виробником та здійснює та транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами; здійснює централізоване водопостачання та водовідведення (т. 1, а.с.187-188).
Згідно листів Департаменту державно-комунального господарства Донецької обласної державної адміністрації №305/0/51-18 від 12.03.2018 та №05/531/1/51-18 від 05.05.2018 ліцензії ТОВ «НВО «Інкор і Ко» з дня набрання чинності Законом України «Про ліцензування видів діяльності» від 02.03.2015 (28.06.2015) автоматично є безстроковими та по бажанню підприємства можуть бути переоформлені теж на безстрокові ліцензії (т.1, а.с. 190-191). Тобто, вказані ліцензії є чинними на момент існування спірних правовідносин.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» споживало природний газ за Договором як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
З п.1 Додаткової угоди №8 від 07.04.2016 до Договору оренди державного майна №837/2001 від 25.09.2001, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» (т. 1, а.с.144), п.1 Договору №1 від 24.09.2018 про внесення змін до Договору оренди №837/2001 від 25.09.2001 (а.с.147) та п.1 Договору №2 від 14.12.2018 про внесення змін до Договору оренди №837/2001 від 25.09.2001 (а.с.148) вбачається, що відповідач у спірний період надавав житлово-комунальні послуги в місці фактичного розташування своїх виробничих потужностей - Донецька область, м. Торецьк (м. Дзержинськ), смт. Новгородське, вул. Зарічна, 1.
Вказаний населений пункт входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р.
Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач - виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, а тому на спірні правовідносини поширюється мораторій на стягнення пені, встановлений частиною 2 статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».
Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.
Аргументи скаржника про порушення судом першої інстанції положень статей 73, 74, 77 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, у зв'язку з чим було ухвалено необґрунтоване рішення, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Стаття 275 ГПК України встановлює, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.276 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2020 у справі №905/2147/19 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя Н.М. Дучал
Суддя О.І. Склярук