12 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 810/855/18
адміністративне провадження № К/9901/18183/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Івченка М.В.
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Дикого О.В., Цимбалістого Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції справу №810/855/18
за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , Прокуратури Дніпропетровської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року (прийняту в складі головуючого судді - Шрамко Ю.Т.) та останову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року (прийняту в складі колегії суддів: головуючого Костюк Л.О., суддів: Аліменка В.О., Бужак Н.П.),
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (з урахуванням змін позовних вимог) до Прокуратури Дніпропетровської області (відповідач) в якому просив:
- поновити строк звернення до суду, прийняти позов до розгляду та відкрити провадження у справі;
- скасувати наказ прокуратури Дніпропетровської області від 10.08.2016 №942К про звільнення молодшого радника ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області;
- стягнути з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.08.2016 і до моменту фактичного поновлення на посаді в сумі 165 262,86 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він не погоджується з висновками щодо його звільнення з органів прокуратури, яке відбулось усупереч приписам статті 119 КзПП України та статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Уважає, що за ним зберігається місце роботи та середній заробіток на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено.
3.1. Визнаний протиправним та скасований наказ прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 №942к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 12.08.2016.
3.2. Поновлений ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та в органах прокуратури з 12.08.2016.
3.3. Стягнуто з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 165 262,86 грн. (сто шістдесят п'ять тисяч двісті шістдесят дві гривні вісімдесят шість копійок).
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року було змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року та викладено четвертий абзац її резолютивної частини в такій редакції:
4.1. «Стягнути з Прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2017 року по 21 лютого 2019 року у розмірі 264057 гривень 06 копійок без вирахування обов'язкових платежів».
4.2. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року - залишено без змін.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законних підстав для звільнення позивача з роботи не було. Змінюючи судове рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що середній заробіток слід стягувати з урахуванням обмежень встановлених статтею 235 КЗпП.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. У касаційній скарзі Відповідач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи. Просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
6.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач зазначає, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури повна або часткова мобілізація не оголошувалась, воєнний стан не вводився, а отже і особливий період як законодавчо визначений термін, не діяв.
6.2. Відповідач уважає, що гарантії передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на позивача не поширюється, а тому відсутні підстави для скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.
6.3. Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 сам написав заяву про звільнення за власним бажанням. Крім того, ОСОБА_1 був прийнятий саме на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, отже, проходив службу у добровільному порядку, не пов'язаним із мобілізацією або особливим періодом, які є окремим видом військової служби.
6.4. Окрім цього, відповідач зазначає що відповідно до вимог статті 235 КЗпП України середній заробіток час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
7. У касаційній скарзі позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не розрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з дати його звільнення - 12 серпня 2016 року та по день прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Вважав, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися норму ст.235 КЗоТ України щодо застосування терміну стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу тривалістю 1 рік. Уважає, що суд першої інстанції безпідставно не допустив до негайного виконання рішення про поновлення на роботі, що впливає на розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню. Просив змінити судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині розміру середнього заробітку.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. ОСОБА_1 з 2004 року проходив службу в органах прокуратури.
9. Наказом прокурора Дніпропетровської області від 14.12.2015 №2324к позивача з 15.12.2015 призначено на посаду прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області.
10. Наказом Міністра оборони України від 03.08.2016 №7181 позивача прийнято на військову службу офіцером за контрактом строком на п'ять років та призначено офіцером юридичного відділу центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, ВОС-8503003, штатно-посадова категорія "капітан юстиції".
11. 10.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до прокурора Дніпропетровської області із заявою від 10.08.2016 про звільнення його із займаної посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України з 12.08.2016 у зв'язку із вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
12. На підставі вказаної заяви позивача наказом прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 №942к молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з 12.08.2016 звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури у зв'язку зі вступом на військову службу.
13. З витягу з послужного списку позивача вбачається, що у Збройних Силах України він перебуває з 17.08.2016.
14. 10.08.2016 позивача ознайомлено із наказом про звільнення та видано йому трудову книжку, що ним не заперечується.
15. Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
16. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
19. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
20. Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
21. Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
22. За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
23. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
23.1 Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
24. Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
25. Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
26. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку.
27. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
28. Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
29. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
30. Абзацом. 3 п. 8 Порядку встановлено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
VI. Позиція Верховного Суду
31. Спірним у справі, відповідно до касаційної скарги ОСОБА_1 , є правильність визначення строку для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
32. Відповідно до касаційної скарги прокуратури Дніпропетровської області, спірним є питання правомірності звільнення позивача з прокуратури Дніпропетровської області у зв'язку із вступом ОСОБА_1 на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожувала національній безпеці.
33. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
34. ОСОБА_1 уважає, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно застосовують річний строк встановлений для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки стаття 119 КЗоТ України передбачає збереження всіх гарантій під час знаходження особи на контрактній службі у збройних силах України.
35. Суд касаційної інстанції не погоджується з такими доводами ОСОБА_3 та вважає, що норма статті 235 КЗоТ України, яка регулює саме процедуру поновлення є спеціальною відносно норми статті 119 КЗоТ України, яка є загальною щодо встановлення гарантій осіб які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу".
36. Слід зазначити, що спору щодо арифметичного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має.
37. Також Суд погоджується з судом апеляційної інстанції, який розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 21 лютого 2017 року (застосувавши норму ч.3 статті 235 КЗоТ України, відрахувавши 1 рік з моменту звернення до суду) по 21 лютого 2019 року (день прийняття рішення судом першої інстанції).
38. Суд уважає безпідставним посилання позивача на те, що суд апеляційної інстанції повинен був розрахувати суму середнього заробітку по час прийняття свого рішення, оскільки суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції в частині визначення судом першої інстанції строку за який був розрахований середній заробіток за час вимушеного прогулу. А саме з 21 лютого 2017 по 21 лютого 2019.
39. Також, незважаючи на те, що позивач у позові просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до часу фактичного його поновлення на роботі, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції міг розглянути та розглянув позовні вимоги тільки по день прийняття свого рішення. Суд апеляційної інстанції погодився зі строком розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, (суд апеляційної інстанції не погодився лише з судом першої інстанції в тому, що суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу лише у розмірі який був заявлений у позові та був меншим ніж розрахований за встановлений судами першої та апеляційної та інстанції дворічний термін) а тому в цій частині підстав для задоволення касаційної скарги не має.
40. Крім того, посилання ОСОБА_1 на те, що факт незастосування судом першої інстанції негайного виконання рішення впливає на термін вимушеного прогулу а тому і на розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу є недоречним.
41. Так, середній заробіток за час вимушеного прогулу, має іншу правову природу ніж оплата вимушеного прогулу за невиконання рішення, та після прийняття такого судового рішення може бути іншим предметом судового розгляду.
42. Крім того, суд першої інстанції не міг розглядати спір про вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення а суд апеляційної інстанції переглянув рішення в межах заявлених позовних вимог відповідно до частини п'ятої статті 308 КАС України.
43. За таких обставинах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції відповідно до доводів касаційної скарги ОСОБА_1 не має.
44. Щодо доводів касаційної скарги Прокуратури Дніпропетровської області, Верховний Суд зазначає, що з положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
45. Тобто, на час дії особливого періоду в Україні на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.
46. Крім того, особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
47. Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01.03.2014 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України", яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 №189/2014 і є чинним, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
48. Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президентом України не приймалось.
49. Оскільки позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, то він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
50. Зі змісту статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме під час мобілізації, на особливий період.
51. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, про те, що оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, то на нього поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Та з висновками, що оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
52. Судом першої та апеляційної інстанції правильно було встановлено, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, то він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
53. З аналізу встановлених судами обставин справи, Верховний Суд уважає, що законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи не було, навіть незважаючи на подану ним заяву про таке звільнення, а тому наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог.
54. Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131 /1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18); від 25 квітня 2018 у справі № 205/1993/17 (касаційне провадження № 61-1664св17), від 10 жовтня 2018 у справі № 369/14205/17-ц (касаційне провадження № 61-41814св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 у справі 813/402/17.
55. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
56. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
57. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
58. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
59. Доводи, які містяться в касаційних скаргах, висновків суду та обставин справи не спростовують.
VII. Судові витрати
60. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
61. Повний текст постанови складено 16 жовтня 2020 року.
62.Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 та Прокуратури Дніпропетровської області залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року у цій справі залишити без змін.
3. На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О.Шишов
Судді І.В.Дашутін
М.М.Яковенко